• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проголошення незалежності Тунісу.

Дещо по-іншому розвивався національно-визвольний рух у сусідньому з Алжиром Тунісі. Після закінчення Другої світової війни французи розпочали в Тунісі обмежені реформи, бажаючи залучити до управління протекторатом лояльні до метрополії сили. У вересні 1945 р. відновлено діяльність розпущеної під час війни Великої ради, відмінено попередню цензуру преси, проведено вибори до французького парламенту. Через два роки створено Раду міністрів, що отримала частину повноважень колишньої колоніальної адміністрації.

З ініціативи "Нового Дестуру" 23 серпня 1946 р. було скликано Національний конгрес. Конгрес прийняв декларацію незалежності, в якій проголосив "невід'ємне право туніського народу здобути недоторкану незалежність" й одразу ж після цього був розігнаний поліцією. Наступний етап національно-визвольного руху в Тунісі почався після того, як у вересні 1949 р. до країни повернувся з еміграції X. Бургіба. За його ініціативою "Новий Дестур" пішов на переговори з французьким урядом, відмовившись від вимог негайного проголошення незалежності. У квітні 1950 р. X. Бургіба висунув програму "почесного компромісу", згідно з якою в рамках протекторату мала бути здійснена низка реформ, спрямованих на розширення внутрішньої автономії та арабізації адміністративного апарату країни. За участю членів "Нового Дестуру" 17 серпня 1950 р. в Тунісі було створено уряд Мухаммеда Шеніка, який розпочав з французами переговори про конкретні терміни реформ. Однак Париж швидко відмовився від попередніх домовленостей і припинив переговори. Спеціальною нотою 15 грудня 1951р. уряд Франції підтвердив своє бажання зберегти недоторканим режим протекторату в Тунісі.

Після розриву переговорного процесу в Тунісі почалося формування збройного підпілля. "Новий Дестур" відмовився від політики "почесного компромісу" й закликав народ до активної боротьби. Було створено партизанську Армію національного визволення. У відповідь на вуличні маніфестації та страйки французи 18 січня 1952 р. заарештували X. Бургібу та інших лідерів національного руху. У березні ув'язнено членів уряду М. Шеніка. Бей Тунісу відправив в ООН скаргу на дії французів, однак через деякий час був змушений відкликати її назад. Незалежні арабські та азійські країни звернулися 14 квітня 1952 р. до Ради Безпеки ООН з вимогою примусити Францію надати Тунісу внутрішню автономію та визначити чіткий графік етапів надання повної незалежності. Франція відмовилася від обговорення цього питання.

У відповідь на терористичні акти Армії національного визволення європейські колоністи створили власну підпільну бойову організацію "Червона рука". Найголоснішою акцією цієї організації стало вбивство 5 грудня 1952 р. лідера найвпливовішої в Тунісі профспілкової організації Фархата Хашеда, який активно співпрацював з "Новим Дестуром". Вбивство Ф. Хашеда викликало численні акти відплати, демонстрації та страйки.

Через постійне погіршення ситуації в протектораті 31 липня 1954 р. французький уряд погодився на встановлення нових параметрів дипломатичних стосунків з Тунісом. Заяву про це президент Мендес-Франс демонстративно зробив під час свого візиту до Тунісу. У серпні 1954 р. Тахар Бен-Аммар сформував туніський уряд. Оскільки до уряду запрошено представників "Нового Дестуру", 9 грудня 1954 р. Армія національного визволення оголосила про припинення збройної боротьби. Після швидких переговорів 3 червня 1955 р. укладено угоду про надання протекторату широкої внутрішньої автономії. Туніс став автономною державою з внутрішнім суверенітетом. Франція зберігала в своєму віданні питання зовнішніх відносин та оборони.

Переговори продовжилися на початку 1956 р. і завершилися 20 березня 1956 р. підписанням угоди про повну незалежність Тунісу. Франція підтримала кандидатуру Тунісу при вступі до ООН, проте, посилаючись на розгортання війни в сусідньому Алжирі, зберегла свої військові бази на туніській території. На проведених 26 березня 1956 р. виборах до Національного зібрання Тунісу переміг "Новий Дестур". 14 квітня 1956 р. X. Бургіба сформував перший уряд незалежного Тунісу.

Читайте також:

1. Аналіз фінансової незалежності підприємства
2. Аспекти незалежності аудиторської професії
3. Аспекти незалежності аудиторської професії.
4. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
5. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
6. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський
7. Відродження національної системи виховання і педагогіки в період становлення незалежності України
8. Гарантії незалежності і самостійності слідчого. Відповідальність слідчого.
9. Гетьман І.Виговський, його боротьба за збереження незалежності України. Гадяцький договір 1658р.
10. ГРОМАДСЬКЕ ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ ЗА ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
11. Державно-правові підстави здобуття Україною незалежності.
12. Дотримання принципів незалежності адвоката та домінантності інтересів клієнта у відносинах адвоката з судом

Переглядів: 961