Тема 12. Трудова дисципліна.

План.

1. Поняття і правові методи забезпечення трудової дисципліни.

2. Заохочення за успіхи в роботі та порядок їх застосування.

Література:

1. Трудове право України. За ред. П. Д. Пилипенка. – К.: «Ін Юре», 2004, с. 346-350, с. 353-357.

2. Трудове право України. За заг. ред. Н. М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К., 2004, с. 459-466.

3. Кодекс законів про працю України. – Х.: «Оддісей», 2006, с. 78-83.

1) Трудова дисципліна в будь-якому суспільстві виступає об'єктивною необхідністю виробничого процесу, спільної трудової діяльності незалежно від її суспільної організації та форми власності. Спільну роботу не можна виконувати без підпорядкованості загальному порядкові.

Трудова дисципліна— це сукупність правових норм, що регулюють обов'язки сторін трудових правовідносин та певними методами забезпечують належний процес праці. Під методами забезпечення трудової дисципліни слід розуміти передбачені законодавством способи її забезпечення: заохочення та примус.

Правові норми інституту трудового права регламентують внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють обов'язки працівників та роботодавця, визначають заходи заохочення за сумлінну працю та відповідальність за винне невиконання своїх обов'язків.

Дисципліну праці доцільно розглядати у трьох аспектах: 1) правове регулювання прав та обов'язків сторін трудового договору; 2) стимулювання добросовісної праці; 3) відповідальність за порушення трудових обов'язків.

Трудова дисципліна — це, насамперед, сумлінне виконання працівником і власником або уповноваженим ним органом обов'язків, покладених на них законодавством про працю України.

Основними нормативними актами, що регулюють трудову дисципліну, є Кодекс законів про працю України (гл.Х), правила внутрішнього трудового розпорядку, технічні та посадові інструкції, статути підприємств, установ, організацій тощо.

Внутрішній трудовий розпорядок— це встановлений на підприємстві, в установі, організації порядок поведінки, взаємодії між працівниками у процесі здійснення трудової діяльності, який включає в себе особливості взаємовідносин працівника і власника або уповноваженого ним органу.

Усі нормативні акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи: норми загального характеру (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку (затверджені Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦСПС 20 липня 1984 р.); норми спеціального значення, що враховують специфіку окремих галузей господарства, окремих категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку, статути та положення про дисципліну окремих категорій працівників).

Серед вказаних нормативних актів особливе значення мають Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, в яких сформульовані загальні норми та на підставі яких міністерствами та відомствами розробляються галузеві правила. У цих правилах враховується специфіка галузі щодо режиму праці та відпочинку, прав та обов'язків працівників.

Правила внутрішнього трудового розпорядку на конкретному підприємстві — це локальний нормативний акт, що затверджується трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації на основі Типових правил. У них конкретизуються права та обов'язки сторін трудового договору, порядок прийняття на роботу, підстави звільнення з роботи, режим робочого часу та часу відпочинку, заходи заохочення за сумлінну працю та порядок їх застосування, заходи стягнення та порядок застосування дисциплінарної відповідальності до працівників, що порушують трудову дисципліну.

Для окремих категорій працівників законодавством передбачені статути та положення про дисципліну. Статути про дисципліну - нормативний акт, який регулює трудові відносини, у тому числі і порядок дисциплінарної відповідальності працівників окремих галузей економіки, за умовами роботи яких порушення дисципліни може призвести до особливо тяжких наслідків. Санкції для осіб, що несуть відповідальність за статутом, як правило, більш суворі, ніж передбачені у КЗпП України. Так, для працівників органів прокуратури діє Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., для працівників зв'язку — Статут про дисципліну працівників зв'язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1996 р. № 877, тощо.

Особливістю вказаних нормативних актів є те, що їх дія поширюється тільки на окремі, зазначені у самих статутах та положеннях категорії працівників відповідної галузі. Крім того, деякі статути та положення діють на додаток до правил внутрішнього трудового розпорядку.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується:

1) створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи;

2) свідомим ставленням до праці;

3) методами переконання, виховання;

4) заохоченням за сумлінну працю.

У трудовому колективі створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного та громадського впливу.

Права та обов'язки трудових правовідносин становлять зміст трудового договору, Вони визначаються безпосередньо у трудовому договорі, передбачаються законодавством, а також встановлюються у локальних нормах.

Так, відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати сумлінно і чесно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Коло обов'язків, які виконує кожний працівник за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, визначається тарифно-кваліфікаційними довідниками робіт і професій робітників, кваліфікаційними довідниками посад службовців, а також технічними правилами, посадовими інструкціями та положеннями, які розробляються та затверджуються на підприємстві, в установі, організації.

Крім загальних обов'язків, статутами про дисципліну, положеннями, наказами, розпорядженнями на конкретному підприємстві можуть встановлюватись для працівників такі обов'язки, що відображають специфіку виробництва, технологічного процесу тощо.

Стаття 141 КЗпП України покладає на власника або уповноважений ним орган обов'язки правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. У правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства обов'язки власника або уповноваженого ним органу можуть конкретизуватись з урахуванням особливостей виробництва, підприємства тощо.

2) Дуже важливим моментом у праці найманого працівника є оцінка його праці. Винагорода за працю є широким поняттям. Її складовими є заробітна плата і заохочення за працю. Якщо зарплата — це грошова винагорода за виконану роботу, то заохочення за працю— це публічне визнання заслуг працівника та надання йому переваг у зв'язку із досягнутими успіхами в роботі. За успіхи в роботі до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватися будь-які заохочення, що містяться у затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку (ст. 143 та 9КЗпП України). Заохочення сприяє розвиткові трудової ініціативи та активності.

Зі змісту статті 143 КЗпП України вбачається, що питання заохочення працівників цілком віднесені до сфери локального регулювання. Саме у таких нормах встановлюється система стимулювання праці: види заохочення, підстави та порядок їх застосування, показники продуктивності праці, при досягненні яких працівник має право на заохочення.

Чинне законодавство України передбачає такі основні види заохочень:

— за успіхи у роботі (ст. 143 КЗпП України);

— за особливі трудові заслуги (ст. 146 КЗпП України);

— переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки (ст. 145 КЗпП України).

Перший вид заохочень може застосовуватись до працівників за зразкове виконання трудових обов'язків, новаторство, підвищення продуктивності праці та інші успіхи у роботі. Як правило, до цієї групи належать заходи заохочення морального та морально-матеріального характеру, які встановлюються на підприємстві правилами внутрішнього трудового розпорядку (оголошення подяки, нагородження цінним подарунком, занесення до Книги почесних працівників підприємства, на Дошку пошани, видача премій).

Другий вид заохочень — за особливі трудові заслуги — застосовується до працівників шляхом подання представлення у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією. Законом України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 р. встановлені види державних нагород, у тому числі за особливі трудові досягнення.

Певні особливості властиві третьому виду заохочень. Ідеться про пільги і переваги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки. Таким працівникам надаються в першу чергу пільги в соціально-побутовій сфері (путівки на санаторно-курортне лікування та у будинки відпочинку), поліпшення житлових умов. Також надаються переваги при просуванні по роботі. Так, законодавством України для певних категорій працівників окремо врегульовано порядок проходження службової кар'єри. Зокрема, Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. передбачається кваліфікація посад, ранги держслужбовців, а також закріплено положення, відповідно до якого просування по службі здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі. Перевагами користуються державні службовці, які досягли кращих показників у роботі, підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву. Порядок формування та організація роботи з кадровим резервом регулюються спеціальним положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. З цього приводу видається наказ (розпорядження), який оголошується в урочистій обстановці. Відомості про заохочення працівників заносяться до трудових книжок відповідно до правил їх ведення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 11. Правова організація оплати праці.	\|	Тема 13. Дисциплінарна відповідальність за трудовим правом.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.