Робота над літературними джерелами для написання теоретичного розділу наукового дослідження

Робота над темою, як правило, починається з ретельного пошуку і аналізу джерел, опублікованих з теми дослідження. Джерелом таких відомостей є каталоги бібліографічних відділів бібліотек, реферативні і бібліографічні видання. Останнім часом для збору таких відомостей все ширше використовуються комп’ютерні засоби пошуку та збору інформації. На основі цих даних студент складає перелік книг, збірників, журнальних статей, які необхідно опрацювати при підготовці наукової роботи. Пріоритет рекомендується надавати найновішій літературі оглядового характеру, яка дає можливість звузити напрямки теоретичного пошуку. Кожне джерело (книгу, статтю) рекомендується записувати на окрему бібліографічну картку, що полегшує роботу з літературою.

Теоретичний варіант роботи передбачає визначення завдань дослідження до початку вивчення літератури. Вони можуть бути сформульовані в загальному плані: вивчити публікації. При першому читанні складається загальне враження про роботу.

Аналіз літератури включає:

Ø Загальне ознайомлення з книгою чи статтею в цілому.

Ø Уважне читання вдруге окремих розділів, що дає можливість виділити основний зміст, що і заноситься в даний конспект.

Ø Складання конспекту або виписки основних положень, цитат.

Конспект повинен бути коротким, ясним, повним і точним. Ясність і короткість викладу не повинні суперечити вимогам повноти і точності, без яких конспект перетворюється в записи з приводу прочитаної книги. Для досягнення більшої точності основні положення роботи необхідно записувати в формулюванні автора, вказуючи сторінку, на якій викладена думка, яка записується. Повнота конспекту досягається за рахунок фіксації основних положень роботи, відтворення логіки авторського викладу матеріалу. Конспектувати краще тільки на одній стороні листка, щоб мати можливість потім при роботі з конспектом записувати свої зауваження і роздуми, піддати аналізу, зіставити точки зору, сформулювати свою позицію, своє розуміння даного питання.

Після конспектування джерел корисно скласти картотеку конспектів. Зручніше мати алфавітний і систематичний переліки конспектів. Перший дозволяє швидко дізнатися, чи є конспект тієї чи іншої роботи, а другий - вияснити, які конспекти є з тієї чи іншої проблеми. Тому на кожний конспект варто заповнювати дві картки: одна знаходиться в алфавітній картотеці, друга - в систематичній. У кожній картці вказати порядковий номер конспекту, що дозволить швидко його знайти.

Ø Критичний аналіз і оцінку опрацьованого матеріалу. Він може бути побудований двома шляхами:

а) у вигляді викладу вивчення проблеми (що нового внесли ті або інші дослідники);

б) у вигляді аналізу сучасного стану проблеми (роботи, що розглядаються, ґрунтуються за ознакою спільності).

Вся опрацьована література повинна бути систематизована і узагальнена в теоретичному розділі наукової роботи. Особливою умовою фактичного матеріалу, що подається у науковій роботі є цитати, що органічно вписуються в текст наукової роботи при аналізі позицій автора. Їх використовують з метою аргументації, точності передачі думки автора першоджерела, для ідентифікації поглядів при порівнянні різних точок зору тощо. Цитата – (лат. Cito – наводжу, проголошую) – дослівний фрагмент тексту, чиїсь слова, що наводяться письмово, органічно доповнюючи текст роботи. Використовують цитати для того, щоб без перекручувань, власних трактувань передати думку автора першоджерела, для ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору тощо. Цитати є необхідною опорою автора роботи в процесі аналізу та синтезу інформації і для підтвердження окремих суджень, які висловлює студент. Відштовхуючись від них, можна створити систему переконливих доведень, доказів, необхідних для об’єктивної характеристики явища, яке спостерігається і досліджується. Нерідко автори досліджень вдаються до цитувань авторитетів у конкретній галузі знань для посилення своєї позиції. Водночас утрата чуття міри у використанні цитат може суттєво зашкодити науковій роботі. Тому завжди, перед тим, як вдатися до цитування, автор повинен під різними кутами зору перевірити його доцільність, уникати псевдо тлумачень джерел. В одних випадках із першоджерела можуть бути взяті слова, які не відповідають поглядам його автора, в інших – цитати обмежуються словами, що містять лише частину думки, наприклад ту, яка найбільше відповідає інтересам автора роботи. Іноді в цитаті викладається точка зору не на той предмет, що розглядається в новому дослідженні. Можливі й інші смислові розбіжності.

Окрім прямого цитування, часто застосовують переказ тексту першоджерела, що теж нерідко призводить до викривлення його змісту, тому текст-інтерпретація має бути ретельно звірений із першоджерелом.

Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу з наукової праці може спотворити зміст, закладений автором. Тому слід бути особливо уважним у забезпеченні аргументації наукових позицій автором роботи через використання посилань, (Додаток Д).

Умовно, існуючі посилання на використані джерела можна поділити на три основних види:

v При непрямому цитуванні для обґрунтування положень теоретичного аналізу (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінювання його висновків і давати відповідне посилання на джерело: необхідно вказати в тексті власної роботи у квадратних дужках номер джерела із списку літератури. Наприклад [25], або [25, с. 17-56].

v При дослівному цитуванні після номеру джерела (через кому) вказується також номер сторінки, з якої дана цитата. Наприклад, [17, с. 125] означає, що дана цитата наведена на 125-ій сторінці джерела, яке описане в списку використаних джерел наукової роботи студента під номером 17.

v При посиланні автора наукової роботи на думку, спільну позицію кількох науковців подаються номери джерел і розділяються вертикально крапкою з комою. Наприклад: [2; 4; 7; 18; 24; 33].

Якщо необхідно виявити ставлення автора наукової роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання, наприклад (!); (?).

Коли автор наукової праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора наукового дослідження, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М. С.), (підкреслено мною. – М. С.), (розбивка наша. – М. С.).

Цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо те і інше знижує рівень науковості праці. Надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу.

Теоретичний аналіз включає стислий виклад теорії та історії вивчення проблеми дослідження, характеристику і порівняльний аналіз існуючих поглядів на проблему і шляхи її наукового дослідження, виявлення питань і проблем, які ще не знайшли належного вирішення, висвітлення методичних проблем і принципових труднощів, які виникають на шляху до поставленої мети.

Найскладнішою є процедура систематизації наукової літератури при її огляді й аналізі. Інколи у науковій роботі спостерігається примітивний вид аналізу літератури: коротко повідомляється, що в такій-то праці такий-то вчений виклав таку-то позицію, а другий – іншу. Хронологічний перелік того, хто і що сказав з того чи іншого приводу, не можна вважати за науковий аналіз літератури. Недоцільне також анотування праць за темою без викладу власної позиції дослідника.

Щоб уникнути цих помилок, слід уважно прочитати літературу і систематизувати погляди вчених у такому порядку:

- сутність даного явища чи процесу (позиція декількох авторів збігається у такому-то аспекті);

- що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

- погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і який напрям розробив);

- які труднощі виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються при практичному вирішенні завдання;

- які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

Правильно проведений теоретичний аналіз проблеми дослідження дозволяє сформулювати конкретні завдання дослідження. Цей етап підготовки наукової роботи вимагає тісної взаємодії з науковим керівником, досвід якого допомагає студенту правильно визначитись із кількістю та обсягом завдань дослідження. Розділ повинен закінчуватися короткими висновками: перерахуванням вже досліджених аспектів проблеми, результатів досліджень, постановкою дискусійних питань, а також виділенням нових аспектів, які необхідно вивчити.

Науковий етикет вимагає висвітлення всього тексту наукової роботи (а також і виступу студента під час захисту роботи) від першої особи множини. Наприклад: На нашу думку..., ми визначили...., ми дотримуємося позиції..., нам слід зазначити..., ми вважаємо... тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Написання та оформлення основної частини наукової роботи	\|	Проведення емпіричного дослідження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.026 сек.