• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фізичні вправи. Поняття і терміни

Знання теорії фізичних вправ дозволяє учителю від­повідно до завдань уроку підбирати найбільш ефективні фізичні вправи; розробляти оригінальні системи фізичних вправ; повноцінно використовувати педагогічні класифікації фізичних вправ; грамотно застосовувати фізичні вправи в комплексі з додатковими засобами.

Поняття «фізична вправа» пов'язано з уявленням про рухи і рухові дії людини. Для фізичного виховання мають значення довільні рухи, тому надалі мова буде йти тільки про рухи, які під­леглі волі людини.

Кожен довільний рух характеризується такими ознаками:

· він завжди є функцією свідомості;

· він оволодівається людиною в результаті життєдіяльності, включаючи процес навчання.

У силу того, що довільний рух завжди є свідомим, він впливає на людину в цілому як на особистість.

Окремий рух є складовою частиною рухової дії. За допомогою зв'язаних між собою рухів здійснюється дія. Наприклад, визначена система рухів ніг, рук, тулуба, голови дозволяє учню виконати ту чи іншу рухову дію (підйом махом уперед, розгином, переворотом). Отже, рухи, що переслідують рішення конкретного завдання і на цій основі об'єднані у визначену систему, і складуть рухову дію.

Дії можна розглядати як конкретні способи здійснення діяль­ності. Наприклад, навчальна діяльність школяра на уроках фізичної культури складається з оволодіння системою дій, передбачених дер­жавною програмою. Дії мають соціальний характер, тому що учень навчається їм, спираючись на знання і досвід суспільства. Крім того, дії спрямовані на рішення визначених педагогічних завдань. Напри­клад, освоївши біг на короткі дистанції, стрибки в довжину й у висо­ту з розбігу, метання малого м'яча, учень VI класу підготує себе до виконання вимог державного тестування. Більшість дій формуєть­ся на основі наявних у школяра знань, рухового досвіду і визначеної кількості спроб виконати дану дію.

Фізичною вправою називається рухова дія, яка створена і за­стосовується для фізичного удосконалювання людини, спрямована на рішення завдань фізичного виховання і підпорядкована його закономірностям.

Слово «фізичне» відбиває характер виконуваної роботи (на від­міну від розумової), що виявляється зовні у виді переміщень тіла людини і його частин у просторі і часі. У даному випадку референ­тами виступають кінематичні (просторові, часові і просторово-часові) і динамічні характеристики (зовнішні і внутрішні сили, які діють в системі спортсмен—снаряд, спортсмен—спортсмен і т.д.).

Слово «вправа» позначає спрямовану повторність дії з метою формування рухової функції і включає повторність для:

· розвитку рухових здібностей;

· формування умінь управляти рухами в просторі, за часом і м'язовими зусиллями;

· розвитку вестибулярної стійкості;

· навчання.

Таким чином, фізична вправа розглядається, з одного боку, як конкретна дія, з іншого боку — як процес багаторазового повторення.

Характерні ознаки фізичної вправи

Б.А. Ашмарін (1990), порівнюючи фізичні вправи з трудовою дією, вказує на те, що:

1. Фізичною вправою вирішуються педагогічні завдання, трудо­вою дією — виробничі завдання (дія спрямована на предмет вироб­ничої діяльності).

2. Фізична вправа виконується відповідно до закономірностей фі­зичного виховання, трудова дія — відповідно до закономірностей ви­робництва. Зовнішня подібність фізичної вправи з трудовою чи по­бутовою дією не може служити підставою для підміни одної іншою. Тривалість, інтенсивність і інші характеристики фізичної вправи, а також сам спосіб виконання, підкоряються тільки тим закономір­ностям, що, з одного боку, найбільше ефективно впливають на ор­ганізм учня, з іншого боку — дозволяють показати найвищу резуль­тативність (наприклад, біг у фізичному вихованні будується так, щоб уплинути на організм і одночасно досягти необхідної швидкості).

3. Тільки системи фізичних вправ створюють можливості для розвитку всіх органів і систем людини. Трудові дії в силу своєї спе­ціалізації не в змозі різнобічно впливати на фізичне удосконалю­вання людини. Саме тому навіть відмінно поставлені уроки трудового навчання в школі не можуть підмінити уроки фізичного виховання.

Фізичні вправи — основний засіб фізичного виховання

Результативність фізичного виховання досягається використанням усієї системи засобів, однак найбільша питома вага в рішенні завдань навчання і виховання приходиться на частку фі­зичних вправ. Обумовлено це такими причинами, як:

1. Серед усіх видів педагогічної діяльності тільки у фізичному вихованні предметом навчання є дії, спрямовані на фізичне удоско­налювання учнів і виконувані заради засвоєння самих дій.

2. Фізичні вправи впливають не тільки на морфо-функціональ-ний стан організму, але і на особистість виконуючого їх. Отже, фізичні вправи закономірно розглядати як дії, що впливають на фізичний і психічний стан людини.

У школярів, що регулярно займаються фізичними вправами, у порівнянні з фізично пасивними дітьми, вище показники фізично­го розвитку, більші річні їх прирости, менше захворюваність, вони легше переносять труднощі періоду статевого дозрівання, у них менш властива віку збудливість і вище стійкість нервової системи.

3. Фізичні вправи як система рухів відображають думки й емоції людини, її відношення до навколишнього світу. «...Усі зовнішні про­яви мозкової діяльності... можуть бути зведені до м'язових рухів» (І.М. Сєченов).

4. Фізичні вправи задовольняють природну потребу людини в рухах. У процесі антропогенезу організм людини формувався в постійному русі і фізичні вправи були і є природним регулятором і стимулятором життєдіяльності. Встановлено, що загальна захво­рюваність і втрата працездатності у тих, хто займається фізичними вправами у 2—3 рази менша, чим у тих, хто не займається.

Чинники, які визначають вплив фізичних вправ

У теорії і методиці фізичного виховання традицій­но чинники, які визначають вплив фізичних вправ на людину, об'єднують в чотири великі групи (Б.А. Ашмарін, Л.П. Матвєєв, М.О. Годік, Б.М. Шиян, Ю.Ф. Курамшин).

До першої групи відносяться індивідуальні особливості учнів, їх моральні, вольові й інтелектуальні якості; тип нервової діяльності; рівень знань, умінь і навичок; фізичний розвиток і підготовленість; стан здоров'я; інтерес до занять, активність тощо. Одні й ті самі фізичні вправи, в залежності від індивідуальних особливостей, по різному впливають на організм дитини.

Другу групу складають особливості самих вправ, їх характер, складність і трудність; новизна й емоційність.

Навчаючи фізичній вправі чи застосовуючи її для рішення іншої педагогічної задачі (наприклад, для розвитку рухових здібностей), варто враховувати, по-перше, координаційну складність; по-друге, фізичну трудність (чи є вона статичною чи динамічною, циклічною чи ациклічною і т.д.); по-третє, новизну. Ці характеристики фізич­ної вправи визначають підбір засобів і методів фізичного виховання для рішення поставленої педагогічної задачі.

Результативність фізичної вправи залежить від способу її вико­нання. Наприклад, лазіння по канату в три прийоми більш резуль­тативне, чим лазіння довільним способом, а тому дозволяє влазити на більшу висоту.

Виконання фізичної вправи викликає післядію, тобто специфіч­ні функціональні зміни, що зберігаються визначений час. На тлі післядії змінюється ефективність впливу наступної вправи. У за­лежності від попередньої і наступної вправ ефективність може підвищуватися (наприклад, вправи на увагу створюють сприятливу післядію для освоєння складної дії) чи знижуватися (наприклад, після перекидів виникає післядія, що ускладнює навчання діям у рівновазі). Рівень післядії за своєю глибиною і тривалістю зале­жить від стану учнів, їхньої підготовленості й ін. Облік ефекту піс­лядії — провідна вимога до розробки комплексів вправ.

Велике значення має емоційний стан учнів при виконанні вправ. Вчитель повинен прагнути до забезпечення оптимального емоцій­ного стану учнів. Відомо, що надмірно високий чи низький емо­ційний настрій дітей гальмує не тільки процес засвоєння техніки фізичних вправ, але й розвиток рухових здібностей.

Третя група факторів включає зовнішні умови виконання вправ (місце проведення, кліматичні, метеорологічні і санітарно-гігієнічні умови, стан матеріально-технічної бази, рельєф місцевості).

У різних кліматогеографічних зонах (вологість повітря, високогір'я, температурні режими), за певних метеорологічних умов (холод і спека, атмосферний тиск, вітер) виконання однієї і тієї ж вправи викличе різні реакції організму учнів.

Для досягнення найбільшого ефекту від фізичних вправ необ­хідно враховувати метеорологічні фактори. Людина знаходиться в постійній взаємодії з навколишнім середовищем: впливає на ньо­го і пристосовується до нього. Постійно змінюються сонячне вип­ромінювання, температура повітря і води, опади, рух і іонізація повітря, атмосферний тиск, що викликають істотні біохімічні зміни в організмі, приводять до фізіологічних і психічних реакцій: до змі­ни стану здоров'я, працездатності людини й ефективності фізичних вправ. Усе це позначається на техніці і тактиці виконання фізичних вправ і може підвищувати небезпеку травмування. Отже, необхідно враховувати і спеціально організовувати вплив зовнішніх факторів на учня при виконанні ним фізичних вправ.

Використання природних сил в процесі фізичного виховання здійснюється за двома напрямками:

1. Природні сили як супутні фактори, що створюють при гра­мотному обліку їхньої дії найбільш сприятливі умови для фізичних вправ. Вони доповнюють і підсилюють ефективність впливу рухів на організм людини.

2. Природні сили як відносно самостійні засоби оздоровлен­ня і загартовування у виді сонячних, повітряних і водяних ванн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудо­вої і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку і підвищують ефект відновлення.

Одною із головних вимог до використання природних сил є сис­темне і комплексне застосування їх у сполученні з фізичними впра­вами. При визначенні раціональної дози варто враховувати особли­вості учнів і характер педагогічних задач. Це дозволить, по-перше, реалізувати перенос ефекту загартовування, тобто використовува­ти придбаний учнем у процесі фізичного виховання ефект загар­товування в трудовій і навчальній діяльності; по-друге, створити можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності; по-третє, підвищити опірність ор­ганізму до дії перевантажень, вібрації, заколисування й ін.; по-чет­верте, на більш високому рівні виявити вольові якості.

Гігієнічні фактори є вирішальними в реалізації принципу оздо­ровчої спрямованості системи фізичного виховання. їхня задача — зробити заняття фізичними вправами органічною частиною жит­тєдіяльності людини. З іншого боку, ефективність самих фізичних вправ буде найвищою тільки при дотриманні необхідних гігієніч­них норм. Ось чому в шкільній програмі з фізичного вихованню мається теоретичний матеріал, що визначає обсяг гігієнічних знань школярів.

Гігієнічні фактори умовно діляться на дві групи:

1. Засоби, що забезпечують життєдіяльність людини поза про­цесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування.

2. Засоби, що включаються безпосередньо в процес фізично­го виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку від­повідно до гігієнічних норм, спеціальне харчування на дистанції, створення зовнішніх умов (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу тощо) і активізація відновлення організму (масаж, лазня, ультрафіолетове опромінення тощо).

На стан учнів суттєво впливають і матеріально-технічні умови ви­конання вправ, рельєф місцевості тощо. Наприклад, біг по жорсткій чи пружній доріжці, вгору чи згори, по піску, у воді і снігу по-різному вплине на функціональні можливості, процес засвоєння техніки.

Четверту групу факторів, що визначають вплив фізичних вправ, представляють дії вчителя щодо раціональної побудови процесу фі­зичного виховання. Як суб'єкт цього процесу, вчитель зобов'язаний пізнати його закономірності, психологічні, фізіологічні і біохіміч­ні реакції на виконання фізичних вправ. Це дозволить йому ре­гулювати фізичні навантаження, враховувати післядії попередньо виконаних вправ, реалізувати принципи розвиваючого навчання, індивідуалізувати його.

Забезпечуючи високу результативність фізичного виховання, вчитель, з одного боку, повинен враховувати ці фактори, з іншого, - використовувати їх для вирішення конкретних педагогічних завдань.

Зміст і форма фізичних вправ

Як відомо, зміст у його загальній характеристиці припускає сукупність процесів, що складають основу, якісну виз­наченість даного предмета, явища. Форма — є організація, спосіб вираження і розвитку змісту. Розрізняють внутрішню і зовнішню форми. Перша являє собою спосіб зв'язку процесів, елементів змі­сту. Друга виражає зв'язок даного явища з іншим. Форма укладаєть­ся в самому змісті і визначається ним.

З поняттями «зміст» і «форма» тісно співвідносяться поняття «функція» і «структура».

Стосовно фізичних вправ можна говорити про взаємозалежні між собою педагогічні, психологічні і біологічні боки їхнього змісту. При цьому варто мати на увазі, що в фізичних вправах головною є педагогічна складова.

У зміст фізичних вправ входять:

а) сукупність процесів (біологічних, психічних, біохімічних), що супроводжують виконуваний рух (наслідком цих процесів буде розвиток здатності людини до рухової діяльності);

б) зміни, зрушення в організмі учнів, що викликані виконаним рухом;

в) сукупність частин (підсистем), що складають рух;

г) семантичний склад вправи.

Це різноманіття змісту фізичної вправи обумовлене тим, що лю­дина є істотою і соціальною, і біологічною, а його рухова діяльність являє собою єдність психічного і фізичного.

Форма фізичних вправ — внутрішня і зовнішня їхня організація. До внутрішньої форми відноситься взаємозв'язок, погодженість, послідовність процесів, що забезпечують прояв основних функ­цій при виконанні рухів. Наприклад, зв'язок процесів (біологічних, психологічних) при бігу інший, чим при виконанні гімнастичних вправ. Тому різними є силові, часові і просторові характеристики різних рухів. Зовнішня форма фізичної вправи представлена види­мою стороною структури, картиною руху.

Зміст фізичних вправ відбиває його головні властивості і впли­ває на дієздатність організму, на вироблення навичок і умінь. Фізичні вправи підвищують функції дихання, кровообігу, підсилюють обмін речовин, тонізують нервову систему, сприяють вихованню волі.

З огляду на те, що структура руху обумовлена конкретним змі­стом даної фізичної вправи, педагог побічно одержує відомості про внутрішні процеси організму, що дозволяє йому здійснювати спря­мований вплив на учнів. Зміст і форма фізичних вправ взаємоза­лежні. Розвиток, зміна змісту веде до заміни старих форм фізичних вправ новими. У практиці фізичного виховання з'являються все нові і нові форми фізичних вправ. Чим повніше пізнаються законо­мірності впливу фізичних вправ на організм людини, тим ефектив­ніше стає результат їхнього застосування.

Зміст і форма фізичних вправ, будучи в єдності, містять у собі про­тиріччя. Безупинно змінюється зміст фізичної вправи. Зміна змісту (чи його елементів) передує змінам форми, що є більш стійким, менш рухливим боком вправи (наприклад, на різних дистанціях при різному прояві швидкості різними будуть і компоненти техніки бігу — довжи­на кроку, темп і т.д.). Разом з тим на конкретний прояв тієї чи іншої фі­зичної здібності впливає техніка руху (тому, наприклад, витривалість метальника-легкоатлета відрізняється від витривалості гімнаста чи стрибуна з жердиною), тобто форма фізичних вправ впливає на зміст.

Відносини між змістом і формою фізичних вправ протягом про­цесу навчання і тренування безупинно міняються. Оскільки зміст фізичних вправ розвивається швидше, ніж їхня форма, поступово накопичуються застарілі риси форми (стара спортивна техніка). Виникає невідповідність форми фізичної вправи його змісту. Зміна змісту супроводжується заміною старих форм фізичних вправ но­вими. Це спостерігається й у процесі еволюції спортивної техніки: у міру того як фахівці опановують більш раціональними методами розвитку рухових здібностей, з'являється нова спортивна техніка. Так, за останні роки змінилася техніка штовхання ядра і метання диска, виконання більшості гімнастичних вправ.

Зовнішня форма вправ (форма руху), будучи новою, більш до­сконалою, сприяє подальшому розвитку змісту. Створюючи нову, більш раціональну спортивну техніку, педагог висуває нові вимо­ги до організму учнів, підвищення функціональних можливостей, розвитку рухових здібностей.

Отже, через зміну форми вправи педагог одержує можливість деякою мірою регулювати внутрішні процеси організму, змінювати зміст фізичної вправи відповідно до поставлених задач (виховних, оздоровчих, освітніх).

Визначення оптимального співвідношення змісту і форми кон­кретних фізичних вправ — одна з важливих проблем теорії і прак­тики фізичного виховання.

Контрольні питання

1. Що таке «рух», «рухова дія», «рухова діяльність»?

2. Дайте визначення поняття «фізична вправа».

3. Якими специфічними функціями характеризуються фізичні вправи?

4. Чим відрізняються фізичні вправи від побутових та виробничих рухових дій?

5. Від яких факторів залежить ефективність застосування фізич­них вправ?

6. У чому полягає діалектичність зв'язку між змістом і формою фізичної вправи?

Читайте також:

1. I. Фізичні основи механіки
2. II. Поняття соціального процесу.
3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
4. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран
5. А/. Поняття про судовий процес.
6. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
7. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
10. Акробатичні вправи.
11. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
12. Аміни. Фізичні та хімічні властивості аліфатичних амінів.

Переглядів: 6117