• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми міжнародних економічних відносин.

Тема: Світове господарство

План:

1. Світове господарство і його структура.

2. Інтернаціоналізація виробництва.

3. Міжнародні валютні відносини.

Світове господарство- це сукупність, цілісна система національних господарств, зв'язаних

міжнародним розподілом і кооперацією праці, і, що знаходяться у визначених економічних взаєминах друг із другом.

Класифікаційну структуру світового господарства можна представити:

1. За рівнем економічного розвитку (виробництво валового внутрішнього продукту на душу населення)

2. За відтворювальною структурою (промисловість і сільське господарство)

3. По ступені інтеграції у світове господарство.

4. По функціонуванню регіональних і транснаціональних комплексів.

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ЗВ'ЯЗУЄТЬСЯ:

1. Поділом праці і торгівлею;

2. Науково-технічною і виробничою кооперацією;

3. Валютно-кредитними відносинами;

4. Системами транспорту і зв'язку.

Основою взаємодії національних економік є зовнішньоекономічна діяльність різних держав.

ФОРМИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

1. Міжнародна торгівля;

2. Закордонні чи капіталовкладення вивіз капіталу;

3. Діяльність міжнародних економічних організацій;

Міжнародний поділ праці.

1. Розвиток міжгалузевої спеціалізації;

2. Розвиток внутрішньогалузевої спеціалізації:

а) Предметної; б) Подетальної і технологічної.

ФОРМИ СУЧАСНОЇ МІЖНАРОДНОЇ КООПЕРАЦІЇ:

1. Субпоставки; 2. Спільне виробництво; 3. Спільні підприємства.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ.

Виступає в двох видах: експорт і імпорт:

Сума експорту й імпорту одержала назву зовнішньоторговельного обороту.

На співвідношення імпорту й експорту впливає держава через тип зовнішньоторговельної політики: чи Фритредерство протекціонізм.

Фритредерство - це відкритий тип політики, що заохочує чи не перешкоджаючому чи вивозу ввозу товару.

Протекціонізм - захист внутрішнього ринку від конкуренції імпортних товарів.

Форми протекціонізму.

1. Високі мита на імпортні товари;

2. Кількісні обмеження;

3. Ліцензування експорту й імпорту;

4. Заохочення експорту товарів шляхом видачі субсидій, податкових пільг.

Для характеристики зовнішньоторговельної діяльності важливим показником виступає торговий баланс.

Форми міжнародної торгівлі.

1. Обмін товарами;

2. Обмін технологією, що здійснюється у виді: - продажу ліцензій; патентів; ноу-хау.

3. Торгівля різноманітними послугами: інжиніринг; консалтинг; лізинг.

4. Безвалютний товарообмін: компенсаційні угоди (АвтоВаз); кліринговий бартер; рівнобіжний бартер.

Вивіз капіталу.

Форми вивозу капіталу:

1. Прямі частки інвестиції;

2. Державні позики;

3. Міжнародні фінансові організації.

Якщо для першої половини XX в. традиційними напрямками потоків капіталу були країни, що розвиваються, то останні десятиліття характеризуються посиленням взаємного переплетення капіталів розвитих країн. Серед нових тенденцій, що проявилися в сфері міжнародного руху капіталу можна відзначити перетворення ряду розвитих країн з ведучих експортерів капіталу в його імпортерів. Стійка тенденція росту вивозу капіталу, поглиблюючи міжнародний поділ праці, відбиває об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил в умовах НТР. Економічно відсталі держави, проводячи "політику відкритих дверей" для іноземного капіталу розглядають її як шанс на власний економічний прорив. (Південна Корея, Сінгапур, Малайзія).

2.

Інтернаціоналізація виробництва - процес встановлення і поглиблення стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн у наслідку чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що проникає у світовому масштабі.

Три етапи процесу інтернаціоналізації виробництва.

1. Розвиток світової торгівлі. (XV - XVIII ст.).

2. Вивіз капіталу в грошовій і товарній формах:

а) Прямі інвестиції (участь експорту перевищує 25%);

б) портфельні інвестиції (участь експорту менш 25%);

в) Вивіз судного капіталу;

г) Вивіз продуктивного капіталу.

3. Виробнича інтеграція - процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн. Інтеграція може виявлятися як вертикальна, так і горизонтальна.

Фактори наростання процесу інтернаціоналізації виробництва.

- Дефіцит національних природних ресурсів;

- конкуренція, Що Загострюється, на національному ринку;

- НТП, зв'язані з освоєнням нових технологій;

- Можливість знизити витрати виробництва за рахунок залучення дешевої робочої сили, використання іноземного капіталу, технології, досвіду керування;

- Можливість використовувати іноземну індустріальну інфраструктуру і валютні ресурси.

Інтеграція виробництва під впливом НТП вимагає єдиних стандартів і критеріїв якості продукції, об'єднання зусиль у науково-технічних дослідженнях, що неможливо без проведення єдиної погодженої економічної політики.

3.

Інтенсифікація міжнародних обмінів, руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили,

супроводжувалося наростанням обсягу грошової маси, що пересувається з країни в країну. Потреба упорядкувати цей рух привела до формування міжнародних валютних систем і світової валютної системи. Валюта (буквально: ціна, вартість) - це грошова одиниця країни.

Національна валютна система.

- Є частина грошової системи країни, у рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси, здійснюється міжнародний платіжний оборот.

У її склад входять наступні елементи:

1. Національна валютна одиниця;

2. Режим валютного курсу;

3. Умови оборотності валюти;

4. Система валютного ринку і ринку золота;

5. Порядок міжнародних розрахунків країни;

6. Склад і система керування золотовалютними ресурсами країни.

7. Статус національних установ, що регулюють валютні відносини країни.

Національні валютні системи формуються на основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права.

Світова валютна система.

На базі валютних систем функціонує світова валютна система - форма організації міжнародних валютних відносин сформована на основі розвитку світового ринку і закріплена міждержавними угодами. Її складені елементи:

1. Основні міжнародні платіжні засоби;

2. Механізм встановлення і підтримки валютних курсів;

3. Порядок балансування міжнародних платежів;

4. Умови конвертованості валюти;

5. Режим міжнародних валютних ринків і Ринків золота;

6. Статус міждержавних інститутів, що регулюють валютні відносини.

Рух валют здійснюється через діяльність великих комерційних банків. Ці банки

мають у своєму розпорядженні мережу філій у різних країнах. Проводячи через такі банки торгові й інші

зовнішньоекономічні операції, клієнт має можливість вносити засобу на рахунок банку в одній країні і при необхідності переводити ці внески в іншу країну в іншій валюті.

Агенти зовнішнього валютного ринку.

1. "Первинні" - експортери, імпортери і т.д.

2. "Вторинні" - учасники валютного ринку, що торгують безпосередньо валютою. Велика частина торгівлі валютою - це звичайна біржова гра з метою одержання прибутку, де як об'єкт фігурують обмінні курси валют.

3. Урядові органи.

Валютні курси.

Існує три режими установлення валютних курсів:

1. На основі золотого стандарту; (твердий курс валют заснований на співвідношенні золотого змісту грошової одиниці, система розпалася в 30 – роки.)

2. Система фіксованих курсів валют;

3. Система курсів валют, що плавають, коливних у залежності від попиту та пропозиції.

Фіксовані курси валют .

( Бреттон - Вудская система 1944р.)

В основі системи лежав золотовалютний стандарт, де як резерви виступали золото і долари. Курси національних валют фіксувалися в чи доларах золоті. Долар був зв'язаний із золотом ( 35$ за 1 унцію золота, унція - 31,1г) і визнавався основною резервною і розрахунковою валютою. Після офіційного припинення обміну долара на золото (1971р.) фіксовані курси валют поступилися місцем курсам, що плавають.

Курси валют, що плавають.

Тут, валютний курс визначається ринковими силами попиту та пропозиції, тобто курс валюти залежить від сукупності економічних відносин країни, як внутрішніх, так і зовнішніх. Наприклад:

- національний доход і рівень витрат виробництва;

- рівень інфляції в країні;

- стан платіжного балансу;

- рівень процентних ставок у країні;

- довіра до валюти на світовому ринку і т.д.

Пояснення коливань валютних курсів засновано на теорії паритету купівельної спроможності, тобто для визначення курсових співвідношень потрібно зіставити ціни умовної кошика споживчих товарів двох країн: США - 200діл. Україна - 400 гривень; (умовно) 200$

---------- = 1$ = 0,5гр.

400гр.

РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ.

Зміни валютного курсу мають відчутні наслідки для економіки, тому він є важливим об'єктом регулювання, як усередині держави, так і в міждержавних відносинах .

Міри непрямого регулювання.

1. Кількість грошей, що знаходяться в обігу;

2. Реальні норми відсотка ;

3. Темпи інфляції і т.д.

Заходи прямого впливу.

1. Дисконтна політика (дисконт - відсоток, стягнутий банком)

2. Валютні інтервенції на зовнішніх валютних ринках.

Методи регулювання валютного курсу можуть бути спрямовані як на девальвацію , так і на

ревальвацію. Намагаючись активно коректувати курс валюти, держава цілеспрямована впливає на ті ринкові сили, під впливом яких він складається.

Чи держава продає свою валюту на світовому чи ринку купує, у залежності від мети ( чи девальвація чи ревальвація). Для проведення подібних операцій необхідні валютні резерви. Звичайно при казначействах створюються спеціальні стабілізаційні фонди.

Конвертованість валют.

Конвертованість (оборотність) національних валют є найважливішим чинником включення національної економіки у світову. Розрізняють вільно конвертовану валюту (УКВ) - долари США і Канади, фунт стерлінгів, марка ФРН, японська ієна, швейцарський франк. ВКВ опосередковують міжнародні розрахунки, тобто світові гроші.

Більшість країн мають обмеження по зовнішньоекономічних операціях тобто їхні валюти є частково оборотними. До неконвертованого відносяться валюти країн, що застосовують тверді заборони й обмеження по ввозі і вивозу, обміну, продажам і покупкам національної й іноземної валюти (країни СНД)

Міждержавні структури у валютно-- фінансовій сфері.

Координація дій у валютно - фінансовій сфері відбувається як на рівні урядів, так і в рамках міждержавних валютно - фінансових організацій.

Міжнародний валютний фонд (МВФ).

МВФ - регулює валютні курси і платіжні баланси країн учасників, контролює систему багатобічних платежів і зовнішню заборгованість країн, що розвиваються, надає кредити країнам учасникам для рішення їхній валютно - фінансових проблем.

Європейська валютна система (ЕВС).

У 1979р. державами вхідними в ЄЕС, з метою систематизації валютних курсів була створена Європейська валютна система і європейська валютна одиниця - ЕКЮ, що одержали статус у платіжних операціях між фірмами в рамках "Загального ринку". Валюти країн, що входять в ЕВС, зв'язані між собою твердими курсовими співвідношеннями. Національні валюти мають право коливатися навколо ЕКЮ в межах плюс - мінус 2,25% (Італія +- 6%, Англія +- 6%).

Світовий банк (МБРР).

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Філії МБРР - міжнародна фінансова корпорація (МФК);

Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

- довгострокові кредити, спрямовані на реалізацію проектів і програм, сприяю структурній перебудові країн - позичальників.

Специфіка філій МБРР - фінансування приватного сектора в країнах, що розвиваються, (пільгові кредити).

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Міжурядова організація, склад - усі промислово розвиті країни. ОЕСР покликано виявляти тенденції в економічному розвитку країн - учасниць, вплив внутрішніх дій у сфері економіки на платіжні баланси інших країн.

Банк міжнародних розрахунків (БМР).

БМР - відіграє ведучу роль у міжнародному регулюванні банківської діяльності. БМР – поєднує ведучі банки всіх розвитих держав. Розроблені в його комітетах і структурах правила державного регулювання і нагляду за банківською діяльністю стали з 1992р. обов'язковими для всіх комерційних банків країн - членів ОЕСР.

Торговий і платіжний баланс країни.

Платіжний баланс - співвідношення всіх грошових надходжень ззовні даної країни і всіх її платежів за кордоном за визначений період.

Відповідно до загальноприйнятих стандартів платіжний баланс складається з трьох розділів:

1.Розрахунки по поточним операціях: торговий баланс; транспорт (фрахт); туризм; доходи від інвестицій; послуги.

2. Рух капіталу: урядові програми; довгострокові приватні позики ( чи короткострокові); короткострокові урядові позики.

3. Рух золота.

Стан платіжного балансу - важливий показник стану національної економіки. Оптимальним станом платіжного балансу є рівновага між двома сторонами платіжного балансу(позитивне сальдо = негативне сальдо).

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
3. Автоматизовані форми та системи обліку.
4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Акредитив та його форми
8. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
9. АНАЛІЗ ЛІНІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ
10. Аналіз макроекономічних показників
11. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії
12. Банк міжнародних розрахунків

Переглядів: 607