• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи визначення технічних норм часу в процесі проектування машинобудівних цехів

Існують такі методи визначення технічних норм часу для цехів та ділянок, яки підлягають проектуванню: за технологічним процесом; методом порівняння; згідно з заводськими нормами; за техніко-економічним показникам; за типовими нормами.

1. За технологічним процесом технічне нормування здійснюється шляхом розрахунку норм часу на кожну операцію. При цьому тільки t_o визначається розрахунком, в залежності від розмірів поверхні яка обробляється, режимів обробки або складання та конструкції обладнання. Решти елементи визначаються згідно з нормативами. (у курсовому проектуванні за допомогою коефіцієнту j_к).

2. Визначення технічних норм часу виготовлення деталей та складання виробів методом порівняння застосовується при проектуванні цеху за приведеною програмою, а також при проектуванні цехів одиничного та дрібносерійного виробництва. Технічні норми часу виробу-представника групи визначають за технологічному процесу, а технічні норми часу всіх інших виробів групи визначають шляхом порівняння, користуючись коефіцієнтом приведення.

Т_х = Т ´ К_пр.

Т_х – технічна норма часу, що визначається;

Т – відома технічна норма часу;

К_пр. – загальний коефіцієнт приведення (подібно до розрахунку приведеної програми).

3. Визначення технічних норм часу за нормами заводів або за матеріалами раніше виконаних проектів застосовується для приблизних розрахунків в серійному та одиничному виробництві, а також при реконструкції цехів. У цьому випадку відомі заводські або проектні норми змінюють (норми стають більш жорсткими), враховуючі переробку технічних норм часу на діючому заводі і поліпшення технологічного процесу в розгляданому проекті.

Т_пр = Т_ф / К_у

Т_пр – технічна норма часу, яку застосовують для розгляданого проекту;

Т_ф -- фактична технічна норма часу;

К_у – коефіцієнт, який враховує зменшення норм часу.

4. Метод визначення технічних норм часу за техніко-економічними показниками є ще більш приблизним, ніж попередній. Він полягає у тому, що трудоемність обробки комплекту деталей, вузла або виробу приймається за інформацією, яка одержана з раніше виконаних проектів подібних виробництв. Обов’язковою умовою таких проектів є те, що вони мають достатньо великі техніко-економічні показники. Коли вироби, які порівнюють, відрізняються вагою, серійністю або складністю виготовлення, то ця різниця враховується відповідними коефіцієнтами приведення.

5. Метод визначення технічних норм часу по типовим нормам застосовується при використанні маршрутних технологічних процесів. Нормування виконується згідно нормативів розроблених технологічними науково-дослідними інститутами або іншими науково-дослідними організаціями (наприклад, ВАТ “Український науково-дослідний інститут технології машинобудування”). Типові норми розробляються на найбільш розповсюджені операції обробки типових деталей (вали, диски, колеса та т.п.). Для розрахунків технологічних норм часу складаються розрахункові відомості. Вони можуть бути подетальні, вузлові, на виріб у цілому.

Технічні норми часу встановлюються шляхом досить довготривалого (не менше двох-трьох робочих змін) цілеспрямованого спостереження за процесом виготовлення виробів. Протягом такого спостереження виявляються зайві дії, які збільшують тривалість виготовлення виробу, втомлюють робітників, призводять до збільшення витрат інструменту, енергії та матеріалів. Такі дії виключаються з трудового процесу та замінюються іншими. Іноді для виключення зайвих дій доводиться перепланувати на тільки окремі робочі місця, а й всю ділянку, цех, навіть завод. Технологічний процес виготовлення виробу та трудовий процес окремих робітників протягом усієї зміни фіксується за допомогою фотозйомки або відеозйомки. Тому цей метод отримав назву “фотографія робочого дня”.

2.8. Склад цеху машинобудівного виробництва.

До складу цех машинобудівного заводу входять виробничі і допоміжні відділення (ділянки, господарства, служби), а також службово-побутові приміщення.

Виробничі відділення (ділянки) призначені для безпосереднього здійснення технологічного процесу обробки, складання, випробування, упакування. Склад виробничого відділення або ділянки визначається структурою технологічного процесу, характером виробів, що виготовляються, організацією виробництва. Наприклад, металорізальні верстати можуть бути розподілені по ділянках за предметною схемою, тобто у порядку виконання операцій технологічного процесу, або за технологічною. Ковальсько-штампувальне обладнання теж може розміщатися по різному: у різних прогонах цеху можуть бути різні машини для обробки тиском (ковальські та штампувальні молоти, гідравлічні преси. кривошипні преси) з відповідним нагрівальним обладнанням. Виробничі відділення ливарних цехів виділяються за ознакою виконання певних операцій: формувальні, стрижневі, модельні, плавильні, залив очні, обрубні та очисні і таке інше.

Допоміжні відділення (ділянки) потрібні для ремонту, обслуговування, розміщення, усього того, що необхідно для підтримки роботи виробничих відділень або ділянок:

– інструментальне (штампо-інструментальне) господарство;

– складське господарство;

– контрольна служба (відділ, бюро технічного контролю);

– ремонтне господарство (ремонтна служба);

Інструментальне господарство - включає комори, заточувальні відділення, майстерню для ремонту оснащення та інструмента.

Комори робляться інструментальні, пристосувань, абразивного інструменту, штампів, прес-форм. У невеликих цехах комори інструментального господарства поєднують.

Заточувальне відділення займається переточуванням ріжучого інструмента, за винятком складного і точного, який заточують в інструментальному цеху.

Майстерня з ремонту оснащення та інструмента призначена для нескладного поточного ремонту пристосувань, прес-форм, штампів, інструмента.

Складське господарство - являє собою комплекс складів необхідних для забезпечення нормального ходу виробництва.

В одиничному і серійному виробництві цеховий склади шихти, заготовок і напівфабрикатів звичайно розташовують на початку прольотів відповідно до номенклатури продукції, яка випускається. З метою економії площі цеху роблять спеціальні естакади. Якщо кліматичні умови дозволяють, то естакади роблять на відкритих площадках.

Для цехів потоково-масового та великосерійного виробництва передбачають майданчики на початку потокової лінії. В умовах безперервності виробництва матеріали можуть постачатися, минаючи проміжне складування в стандартній тарі автонавантажувачами або конвеєрами.

Міжопераційні склади призначаються для збереження заготовок і деталей при переході від однієї операції до іншої. При потоковому виробництві міжопераційні склади знаходяться безпосередньо біля обладнання або на підвісному конвеєрі. При одиничному і серійному виробництві немає необхідності передбачати міжопераційні склади біля кожної одиниці обладнання. У цьому випадку створюються міжопераційні склади для груп обладнання.

Часто в структуру цеху вводиться заготівельне відділення, яке входить до складу складського господарства. Заготівельне відділення звичайно розташовується разом із цеховим складом матеріалів і заготовок і в ньому здійснюють розрізання, відрізання, центрування, виправлення, обдирання. На великих заводах заготівельні відділення виділяються в окремі цехи.

Контрольна служба (відділ, бюро технічного контролю) організаційно може містити в собі контрольне відділення, контрольні площадки, контрольні пункти, столи або стелажі біля верстатів або робочих місць.

У залежності від структури технологічного процесу контроль може бути летучий, міжопераційний та остаточний.

Летучому (статистичному) контролю піддаються перші деталі оброблені після налагодження або переналагодження обладнання, деталі після відповідальних операцій. Летучий контроль, як правило, виконується на робочих місцях, де здійснювалася обробка або складання. якщо для здійснення контролю не потрібне спеціальне обладнання. В останньому випадку контроль здійснюється у підрозділах. устаткованих таким обладнанням.

Міжопераційний контроль здійснюється між операціями. Він може проводитися на контрольних площадках, пунктах. Це залежить від форми організації роботи, габаритів та ваги заготовок або деталей.

Контрольні площадки як правило, установлюються при плануванні цеху за груповою ознакою і розташовуються наприкінці кожної групи верстатів даного найменування.

Контрольні пункти встановлюються у випадку масового та серійного виробництва. У цьому випадку контрольні пункти розташовуються не після кожної проміжної операції, а тільки біля обладнання, на якому виконують найбільш важливі в технологічному відношенні операції.

Остаточний (вихідний) контроль здійснюється по завершенні обробки. Перевірка здійснюється як правило, у контрольному відділенні або в центральній заводській лабораторії. Великі і важкі деталі і вузли перевірять безпосередньо на робочих місцях. Остаточному контролю можуть піддаються або всі деталі (суцільний контроль) або частина їх на вибір (вибірковий контроль).

Ремонтне господарство має у своєму складі майстерню для міжремонтного обслуговування та здійснення окремих видів ремонту.

Цехові ремонтні господарства рекомендується організовувати в цехах з устаткуванням не менше 500-800 одиниць. Для кількох невеликих цехів організуються корпусні бази або ремонтно-механічні цехи.

В разі розташування декількох цехів в одному корпусі допоміжні відділення (ділянки) доцільно об’єднувати.

До складу допоміжних відділень також можуть відноситися відділення для приготування змащувально-охолоджуючих технологічних середовищ, середовищ для термічної або хіміко-термічної обробки, відділення для переробки стружки та інші підрозділи.

До складу службово-побутових приміщень входять: приміщення для розміщення адміністративно-технічного персоналу; гардеробні; душові; умивальники; їдальні, буфети. кімнати для приймання їжі.

2.9. Обладнання, робочі місця та інвентар цехів

Обладнання цеху розділяється на: виробниче; допоміжне; підйомно-транспортне; енергетичне.

Виробниче обладнання це металорізальні верстати, преси, печі, стенди, тобто обладнання на якому виконуються всі технологічні операції по обробці, складанню, фарбуванню, випробуванням та тому подібному передбаченому технологічним процесом.

Допоміжне обладнання це обладнання на якому ремонтують інструмент, прес-форми штампи, пристосування, виробниче обладнання, запасні частини до нього і таке інше.

До допоміжного обладнання також відносяться виробниче та допоміжне обладнання допоміжних цехів у складі заводу.

Підйомно-транспортне обладнання – це засоби механізованого навантажування, розвантажування, підйому та переміщення матеріалів, деталей, виробів та інших вантажів.

Енергетичне обладнання – це джерела перетворення струму, смоки, трансформатори, генератори яки забезпечують роботу всіх видів обладнання.

Робоче місце – окрема виробнича ділянка, закріплена за робочім або бригадою робочих, яка призначена для виконання вказаної технологічної операції.

Робочі місця розділяють на механізовані та немеханізовані.

Механізовані – робочі місця, які забезпечені обладнанням. Серед механізованих слід виділити автоматизовані робочі місця, тобто устатковані обладнанням, яке дозволяє виконувати операції технологічного процесу без участі людини або за її мінімальної участі.

Немеханізовані – робочі місця, на яких виконуються лише ручні роботи, хоч би і з епізодичним використанням обладнання (слюсарні верстаки, монтажні столи та таке інше).

Інвентар цеху – предмети побуту. Бувають виробничими та господарчими.

Виробничий інвентар – предмети виробничого побуту: столи для встановлення дрібного обладнання (настільних свердлильних верстатів, ручних пресів та т.п.), огородження, стелажі, ємності невиробничого призначення, тара.

Господарчий інвентар – конторська обстановка, дивани, шафи, стільці, вішалки і таке інше.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
3. CMM. Визначення моделі зрілості.
4. CMM. Групи ключових процесів
5. CMM: зрілість організацій і процесів
6. Demo 11: Access Methods (методи доступу)
7. I визначення впливу окремих факторів
8. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
9. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
10. II. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
11. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
12. II. УЧЕБНЫЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОСОБИЯ, ПРАКТИКУМЫ

Переглядів: 817