• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікація підприємств. Об’єднання підприємств

Для забезпечення ефективного управління підприємствами необхідною є їх усебічна класифікація. Розглянемо основні класифікаційні ознаки підприємств, які надає сучасна економічна література (табл. 3.1).

Таблиця 1.1.

Класифікація підприємств в ринковій економіці

Розглянемо більш докладно наведені класифікаційні групи підприємств.

Відповідно до ознаки мети і характеру діяльностівиділяють комерційні і некомерційні підприємства.

Комерційнимивважають організації метою яких є отримання прибутку. Некомерційні– це підприємства, які не визначають за мету отримання прибутку і розподіл його між учасниками (здебільшого організації невиробничої сфери народного господарства).

До комерційних підприємств відносяться, переважно, організації сфери виробництва, які виконують роботи та послуги для ринку. Що стосується некомерційних підприємств, то вони виконують соціальну функцію в ринковій економіці. До цієї групи відносяться підприємства освіти, науки, охорони здоров’я, спорту, культури тощо.

За формою власності майнавиокремлюють приватні, колективні, комунальні та державні підприємства.

Приватним визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи.

У цій групі виділяють індивідуальні та сімейні підприємства. Індивідуальніпідприємства засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили. Сімейні –ґрунтуються на власності та праці однієї сім’ї, що проживає разом.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених Господарським Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Державні підприємства використовують майно, що належить державі на правах власності. При цьому вітчизняне законодавство виділяє державні комерційні та казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до Господарського Кодексу.

Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Крім наведених класифікаційних груп підприємств можливе об’єднання декількох з них, що дасть можливість утворення підприємств зі змішаною власністю.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється.

За національною належністю капіталувиділяють національні, іноземні і змішані підприємства.

Національнимивважають підприємства, капітал яких належить громадянам тієї країни, на території якої розташоване підприємство. Іноземні –це суб’єкти господарювання, капітал яких належить закордонним підприємцям повністю або частково. Спільні– це підприємства, засновані на капіталі фізичних або юридичних осіб різних країн.

За галузево-функціональними видами діяльностівиділяють підприємстві відповідно до галузевої структури. Серед основних класифікаційних ознак визначаються промислові; сільськогосподарські; будівельні; транспортні; торговельні; лізингові; банківські; інші.

Класифікація підприємств за галузево-функціональними видами діяльності відбувається на основі єдності економічного призначення продукції що виготовляється, однорідності матеріалів, що споживаються, єдності технічної бази і технологічних процесів, особливого професійного складу кадрів, специфічних умов роботи.

За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкуваннявиділяють головні або материнські, дочірні підприємства та філії.

Головні (материнські)підприємства маютьтехнологічну та територіальну цілісність і контролюють інші підприємства. На відміну від попередньої групи, дочірні – підпорядковані підприємства, які мають юридичну самостійність, мають право здійснювати комерційну діяльність і складати звітний баланс, але головна (материнська) компанія контролює їхню діяльність, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Філії – підпорядковані підприємства, які не мають юридичної самостійності, не складають баланс, мають таку ж назву, як і головна (материнська) компанія і повністю їй підпорядковуються.

За критерієм розмірівпідприємств виділяють мікропідприємства, малі, середні та великі підприємства.

Відповідно до Господарського Кодексу України, суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

До переваг малих та мікропідприємств належать: поліпшення конкурентного середовища; розширення виробництва за незначних інвестицій капіталу; ліпше відповідають на запити та потреби споживачів; є дійовим чинником збільшення зайнятості населення; сприяють удосконаленню структури ринку; сприяють значному зміцненню економічної бази місцевих органів влади; позитивно впливають на розвиток сіл, невеликих міст, на відродження художніх та підсобних промислів. Однак малі підприємства не позбавлені деяких недоліків, до яких належать переваги функціонування великих підприємств. На жаль, ще й досі для ефективної роботи малих підприємств не створено необхідного ринкового середовища. Негативний вплив справляють такі фактори, як нестабільність еконо­мічної політики, брак пільгового кредитування, високі по­датки, нестабільність законодавства, нерозвиненість інфраст­руктури підприємництва та ін.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Переваги функціонування великих підприємств: істотне зменшення собівартості виробів і підвищення їх конкурентоспроможності; виділення значних коштів на проведення науково-дослідних робіт із метою швидкого впровадження до­сягнень науково-технічного прогресу; можливість легкої диверсифікації виробництва, тобто поєднання виробництва товарів різного призначення, що пом'якшує вплив кризових коливань і робить ці підприємства економічно витривалішими. Проте велике виробництво не позбавлене і недоліків: великі підприємства досить негнучкі, часто занадто консервативні і неспроможні швидко орієнтуватись у змінах ринкової ситуації; на великих підприємствах здебільшого громіздка і не досить ефективна система управління, важливі рішення приймаються не дуже опе­ративно, що гальмує запровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу виділяють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За правовим статусом і формою господарюваннявиділяють одноосібні, кооперативні, орендні підприємства та господарські товариства.

Одноосібні приватні підприємства, власником яких є фізична особа або сім'я, яка отримує дохід (прибуток) і несе весь тягар ризику.

Перевагами одноосібних підприємства є: простота заснування; незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції; повна самостійність, оперативність і свобода підприємницьких дій; відносно низькі витрати на організацію виробництва, власникові повністю належить прибуток підприємства. Недоліки такої форми підприємства: обмежені можливості для розширення капіталу; повна відповідальність за борги; відсутність спеціалізованого менеджменту; невизначеність термінів функціонування, оскільки підприємство юридично припиняє свою діяльність у разі смерті, позбавлення волі або психічного захворювання одноосібного власника.

Кооперативні підприємства – це добровільні об'єднання громадян із метою спільного ведення господарської діяльності.

Виділяють виробничі та споживчі кооперативи.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на основі членства для спільної виробничої діяльності або іншої господарської діяльності, засноване на їх особистій праці або іншій участі з об’єднанням особистих пайових внесків.

Споживчі кооперативи належать скоріше до організацій. Хоча вони засновані на пайових внесках членів кооперативу й особистій праці, але ставлять за мету перш за все задоволення власних потреб членів кооперативу (наприклад, житловий кооператив).

Перевагами функціонування кооперативів є: збільшення економічних можливостей підприємства щодо розширення бізнесу; диференціація виконуваних функцій окремими працівниками (виробничих, збутових, адміністративних). Недолік –протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу.

Орендні підприємства мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном, яке необхідне для здійснення підприємницької діяльності.

Переваги орендних підприємств є:не вимагає значних коштів для придбання майна; мінімальний ризик техніко-економічного старіння основних фондів, його несе орендодавець. Недоліки:обмежується підприємницька свобода орендаря, який не є власником майна.

Господарські товариства– передбачають об'єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.

Перевагами створення господарських товариств є: більш широкі можливості для розширення виробництва, збільшення фінансової незалежності та дієздатності шляхом злиття капіталів партнерів; можливість залучення до управ­ління професійних менеджерів; простіше збільшення обсягів виробництва і суми прибутку; для акціонерних товариств – реальна можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів, акціонери не можуть зазнати більших втрат, ніж ними було вкладено в акції; До недоліків створення і функціонування господарських товариств належать:виникнення протиріч між інтересами партнерів спричиняє малоефективну діяльність, а колективний менеджмент – негнучке управління виробництвом; акціонерним товариствам притаманні розбіжності між функціями власності та контролю, інколи виникають суперечно­сті між акціонерами і менеджерами; наявність подвійного оподаткування (спочатку прибутку акціонерного товарист­ва, а потім дивідендів акціонерів).

Відповідно Господарського Кодексу України виділяють такі види товариств:

1. Акціонерне товариство – це господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю – це господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

3. Товариство з додатковою відповідальністю – це господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

4. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

5. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Характерною рисою світових економічних процесів є інтеграція учасників ринку. Формування інтегрованих структур перш за все пов’язане з безупинним зростанням конкуренції і якісних змін в її характері. У зв’язку з переходом до ринкових форм господарювання і більшою відкритістю національної економіки чинне законодавство України дозволяє створення інтегрованих підприємств або об’єднань підприємств.

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

За правовим режимом членства виділяють такі інтегровані підприємства:

договірні, що створюються на добровільних засадах, на основі багатостороннього договору, в якому визначають усі необхідні умови діяльності членів об’єднання;

статутні, що діють на основі установчого документу – статуту;

інституціональні – діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами чи безпосередньо Кабінетом міністрів України.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Видами об’єднань підприємств, що можуть утворюватись на території України є:

1. Залежно від порядку заснування можуть утворюватись господарські об’єднання, державні (комунальні) об’єднання.

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання – це об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

2. За організаційно-правовими формами об’єднань підприємств виділяють асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація – це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Холдингова компанія – публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Підприємства-учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання. Підприємство-учасник господарського об'єднання має право:

добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
3. III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.
4. IV група- показники надійності підприємства
5. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
6. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
7. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
8. V розділ. Товарна політика підприємства
9. V. Класифікація і внесення поправок
10. V. Класифікація рахунків
11. WEB - сайт підприємства в Інтернет
12. А) Капітал підприємства, його кругообіг та обіг.

Переглядів: 3584