• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ V Право власності на землю

1. Поняття права власності на землю

За своєю природою право власності на землю є одним із основних майнових прав. Виступаючи в якості об'єкта права власності, земля отримує особливі правові ознаки: вона стає "майном", тобто тим предметом цивільного, а тепер і земельно­го права, який відрізняють особливі юридичні ознаки.

Сучасне суспільно-правове становище в Україні характери­зується тим, що земельні проблеми, і особливо проблеми права власності на землю, викликають підвищений інтерес.

Право власності на землю, дорогу якому проклала Постано­ва Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. і яке було закріплено Конституцією України, виявилось однією з найск­ладніших конструкцій для впровадження в українську право­ву дійсність.

Одним із важливих і відчутних результатів сучасних земель­них перетворень є затвердження крім державної також кому­нальної і приватної власності на землю. З цими змінами украї­нське суспільство опинилось перед необхідністю перегляду змісту правових інститутів, відносин і навіть світогляду. Тепер, в нових економічних і політичних умовах, виявляється, не зав­жди легко подолати стару однобокість як у розвитку права, так і в правосвідомості. Для права власності на землю, як і для інших інститутів земельного права, сучасний період слід вва­жати перехідним періодом, коли встановлені основні положен­ня, але багато норм, що роблять застосування цього інституту повноцінним і адекватним, перебувають у стадії формування.

Затвердження державної, комунальної і приватної форм власності на землю засвідчило факт про те, що ці форми влас­ності є інститутами не лише земельного, але й цивільного пра­ва. І це є закономірним і природним для конструювання права власності взагалі. Наслідком "проникнення" цивільного права

Земельне право України

Розділ V. Право власності на землю

в регулювання відносин земельної власності виявляється в тому числі ускладнення ролі державних і комунальних органів в управлінні земельними ресурсами.

Якщо ж подивитись на проблему з точки зору правосвідо­мості, то можна виявити наступне. Незважаючи на те, що по­вернення землі в цивільно-правовий обіг породжує значну кількість проблем, сучасна ситуація не сприяє тому, щоб відмов­лятися від погляду на землю як майно. Світовий правовий і суспільний розвиток сформував даний інститут і відшліфував відношення до нього багатовіковою історією права. Практично в усіх державах право приватної власності на землю складає органічну частину майнових прав та всіх існуючих суспільних і економічних відносин. Свідомість світової спільноти сформо­вано таким чином, що присутність у праві права власності на землю - показник звичайного цивілізованого правового сусп­ільства. Так само як показником цього є не лише констатація даного права, а й уміння регулювати його так, щоб воно не наносило шкоди самому суспільству, природі і державі.

Особливістю права власності на землю в Україні є те, що форми прав на землю визначені законодавством "за суб'єктом." Конституцією України установлено, що земля може перебува­ти в державній, комунальній і приватній власності. Таким чи­ном, визначено коло суб'єктів, що володіють правом власності на майно, а також встановлено, що в залежності від суб'єкта, який володіє правами на землю, визначається обсяг прав і обо­в'язків, що складають зміст того чи іншого виду права власності на землю.

Суб'єкт права власності на землю - це особа, що здійснює володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на підставі закону. Права всіх суб'єктів права власності на зем­лю рівні і захищаються способами, встановленими законом. До суб'єктів правових відносин, пов'язаних з виникненням права власності на землю, відносяться також особи, що вступають у відносини з приводу отримання даного права. Громадяни і юридичні особи як суб'єкти об'єднані змістом права приватної власності на землю, яке їм надано законодавством.

Суб'єктами права державної і комунальної власності є дер­жавні та комунальні територіальні утворення. Участь даних суб'єктів у відносинах щодо власності на землю слід відрізня­ти від їх ролі в управлінні земельними ресурсами. У першому випадку (через відповідні державні органи) вони виступають в якості сторін у договорах купівлі-продажу чи оренди земельної ділянки, які регулюються цивільним законодавством. У друго­му випадку суб'єкти виконують встановлені законодавством функції щодо контролю за використанням земельних ресурсів, організації землеустрою тощо. Органи державної влади та уп­равління і органи місцевого самоврядування здійснюють управ­ління і розпорядження землями, що перебувають у державній і комунальній власності.

Право приватної власності служить для задоволення інте­ресів власників - громадян і юридичних осіб. Державна і ко­мунальна власність на землю забезпечує інтереси великих груп людей: народу України взагалі; населення, що мешкає на тери­торії комунальних утворень.

Особливості набуття та припинення права власності на зем­лю залежать від того, чи знаходиться земля у власності грома­дянина, юридичної особи або державного чи комунального те­риторіального утворення. Дані особливості можуть установлюватися лише законом.

Об'єктом права власності на землю виступає земельна ділян­ка, яка згідно з цивільним правом має такі ознаки, як:

а) обігоспроможності, тобто земельна ділянка може вільно
відчужуватися або переходити від одної особи до іншої
(внаслідок наслідування, реорганізації юридичної особи)
чи іншим способом, якщо вона не вилучена із обігу чи не
обмежена в обігу;

б) земельна ділянка як об'єкт цивільного права є нерухомим
майном. На підставі цього положення право власності на
земельну ділянку підлягає державній реєстрації. Для зе­
мельних ділянок установлена також і спеціальна реєстра­
ція - в органах Державного комітету по земельних ресур­
сах України;

Земельне право України

Розділ V. Право власності на землю

в) земельна ділянка в залежності від того, чи можливий
її переділ без шкоди для її господарського призначен­
ня чи ні, може бути визнана ділимим чи неділимим
майном. Ця ознака має суттєве значення у тому ви­
падку, коли земельна ділянка перебуває у спільній
власності і виникає питання про виділення частки
(паю) земельної ділянки одному із власників, а також
у випадку необхідності відчуження частки земельної
ділянки. У випадку, коли земельна ділянка визнаєть­
ся неподільною, власнику не може бути виділена ча­
стка ділянки в натурі, а видається грошова компен­
сація. Рішення про неподільність земельної ділянки,
якщо про це не вказується в законодавстві, приймає

суд;

г) наступною ознакою земельної ділянки як об'єкта цив­
ільного чи земельного права є те, що продукція і до­
ходи, отримані внаслідок використання земельної
ділянки, належать особі, що використовує цю ділянку
на законних підставах.

Ще однією ознакою можна вважати те, що об'єктом права власності земля виступає в якості обмеженої в просторі земель­ної ділянки. Для неї характерно те, що межі ділянки і її місцез­находження встановлюються в порядку, закріпленому законо­давством про землеустрій.

Однак для землі характерні і ті ознаки, які відрізняють її від іншого майна. Це, перш за все, ті з них, які визначають землю як об'єкт земельного права як такий. Дані ознаки виявляють важливе державне, економічне і екологічне значення землі. Оскільки кожна земельна ділянка невіддільна від усього земель­ного простору, то на неї розповсюджується певна частина сус­пільних і державних інтересів, які існують відносно землі як такої. Це не може не впливати на регулювання земельних відно­син всіма правовими галузями.

Право власності на землю відрізняється також за своїм змістом.

Відповідно до Цивільного кодексу України власнику нале­жить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Таким чином, володіння, користування і розпоряджен­ня - це невід'ємні складові одного права - права власності.

Основна суть кожного із цих правомочностей являється спільною для всіх видів майна, а отже, і для майна земельного.

Земельне законодавство ввело норми, щэ визначають спе­цифіку реалізації цих правомочностей в земельних відносинах.

Правомочності володіння дають можливість володіти зем­лею на основі закону, тобто рахувати її на балансі, визначати земельну ділянку як частину свого господарства. Крім того, власник на підставі цього права може вимагати повернення землі із будь-якого незаконного володіння.

Користування дає можливість вилучати із землі корисні властивості. Власник може використовувати землю так, як буде вважати за потрібне, але в межах цільового призначення земель­ної ділянки. Самовільно власник землі змінити цільове призна­чення використання не має права.

Правомочність розпорядження проявляється в тому, що власник на свій вибір може продати, подарувати, обміняти, успадкувати, здати в оренду, закласти земельну ділянку, тобто на основі і в порядку, передбачених законом, визначити її долю.

Крім того, власники земельних ділянок можуть створювати спільну дольову (пайову) власність шляхом добровільного об'єднан­ня належних їм земельних ділянок, земельних паїв.

Право власності на землю гарантується Конституцією Ук­раїни і захищається способами, встановленими законодавством. Захист порушених прав власності на землю здійснює суд -арбітражний або третейський.

Цивільним кодексом України встановлюються, наприклад, такі способи захисту права власності: визнання права; понов­лення порушеного права та присікання діянь, що порушують дане право; визнання угоди недійсною; визнання недійсним акта державного органу чи органу місцевого самоврядування; відшкодування збитків; відшкодування моральної шкоди тощо.

Земельне право України

Розділ V. Право власності на землю

2. Право державної власності на землю

У ході проведення земельної реформи в Україні питання про право державної власності на землю має важливе значен­ня для науки і практики. Це питання не мало ніякого значення раніше, коли вся земля була виключно державною власністю, вона не ділилась на власність Союзу РСР та союзних республік. Лише розмежовувалась їх компетенція щодо розпорядження єдиним державним фондом.

Після отримання самостійності і набуття суверенітету Ук­раїною в неї виникло право державної, комунальної і приват­ної власності на землю. Названі форми власності були закріп­лені Конституцією України, Законом України "Про власність", Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельним кодексом України.

Відповідно до норм Земельного кодексу України у дер­жавній власності перебувають усі землі України за межами населених пунктів (крім земель права комунальної та приват­ної власності), а також землі в межах населених пунктів, на яких розташовані об'єкти права державної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалі­зується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель, що перебувають виключно у державній власності, належать:

? землі гірничодобувної промисловості, земельні ділянки із затвердженими родовищами корисних копалин загально­державного значення;

? землі єдиної енергетичної та космічної систем;

? землі залізниць, що належать до державної власності, ав­томобільних доріг державного значення, землі державних об'єктів повітряного і трубопровідного транспорту, дер­жавних установ зв'язку та інформації;

? землі Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону;

? землі природно-заповідного фонду та інші землі, приро­доохоронного призначення загальнодержавного значен­ня, а також землі територій та об'єктів загальнодержавно­го значення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

? землі лісового фонду, крім земель права комунальної та приватної власності;

? землі водного фонду, крім земель права комунальної та приватної власності;

? землі державних сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, а також державних учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, державних елітно-насінницьких і насінницьких господарств;

? землі державних племінних заводів, племінних держав­них господарств, конезаводів, державних господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних і лікарських рослин, фруктів і винограду;

? земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;

? землі Національної академії наук України, державних га­лузевих академій наук, інших державних наукових уста­нов та організацій;

? землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внас­лідок Чорнобильської катастрофи.

Держава може створювати фонд земель запасу для подаль­шого використання з метою забезпечення загальнодержавних потреб, які необхідні для провадження діяльності, що належить до такої за Конституцією та іншими законами України.

Держава набуває права власності на землю у разі:

♦ примусового відчуження земельних ділянок у власників
з мотивів суспільних потреб за умови попереднього і
повного відшкодування її вартості;

Земельне право України

Розділ V. Право власності на землю

? придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

? одержання у спадщину;

? передачі у власність державі земельних ділянок права комунальної власності територіальними громадами сіл, селищ, міст.

Земельні ділянки права державної власності надаються, як правило, державним підприємствам, установам, організаціям в користування чи оренду. Ці ділянки повинні пройти державну реєстрацію в органах Державного комітету по земельних ресурсах України. Дані органи ведуть державний облік і моніторинг земель, земельний кадастр. У них обліковуються всі державні землі.

Держава є самостійним суб'єктом цивільних і відповідних їм земельних правовідносин, наприклад, в угодах діє як рівноп­равна сторона. Вона проявляє себе в цьому випадку не як пуб­лічна влада, а як звичайний власник землі. На неї розповсюд­жуються правила і норми про юридичних осіб. Від імені держави виступають її органи влади в межах своїх повнова­жень. Вони розпоряджаються лише державними землями.

Право державної власності на землю гарантується Консти­туцією України і набувається та реалізується виключно на підставі Земельного кодексу України, інших законів, що вида­ються відповідно до нього.

3. Право комунальної власності на землю

Відповідно до ст. 140 Конституції України, а також ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ко­мунальними утвореннями є село, селище, місто, район у місті. Відповідно до чинного законодавства комунальні утворення є суб'єктами права. До них застосовуються норми і правила про юридичні особи.

У Земельному кодексі України також відмічається, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Право комунальної власності на землю територіальні грома­ди сіл, селищ, міст реалізують як безпосередньо, так і через їх органи місцевого самоврядування.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, які не знаходяться у приватній або дер­жавній власності, а також земельні ділянки поза їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть створювати фонд земель запасу для подальшого його використання в своїх інтересах. Ці територіальні громади набувають право комуналь­ної власності на землю у разі:

? передачі їм земель права державної власності;

? примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів задоволення суспільних потреб за умови попе­реднього і повного відшкодування їх вартості;

? одержання у спадщину;

? придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

♦ з інших підстав, прямо передбачених законом.
Комунальна власність на землю - це власність комунальних

утворень в межах їх територій. Однак і тут не всі землі знахо­дяться в комунальній власності. Вони визначаються методом "відрахування" земель державної і приватної власності.

В першу чергу це землі, зайняті комунальними об'єктами (інженерної і соціатьної інфраструктури, школами, лікарнями, підприємствами громадського харчування, театрами, музеями, дитячими установами, комунальним житлом тощо). На тери­торії комунадьного утворення виділяються землі загального користування. Це - дороги, вулиці, сквери, насадження, парки, майдани, пляжі, цвинтарі тощо.

У комунальну власність можуть включатись землі, отримані за рішенням місцевої адміністрації у власників земельних діля­нок шляхом їх викупу в установленому порядку, а також землі, що передаються із державних земель.

Усі землі комунальної власності проходять державну реєстрацію в органах Державного комітету по земельних ресурсах України.

Земельне право України

Розділ V. Право власності на землю

Від імені комунальних утворень їх органи місцевого само­врядування здійснюють права володіння, користування та роз­порядження комунальними землями. Державними і приватни­ми землями вони не мають права розпоряджатися.

Вони мають право здійснювати об'єднання, обмін, перероз­поділ комунальних земель між комунальними утвореннями. Це може здійснюватись на основі договору між ними за згодою з органами державної влади. Крім того вони виконують і публічні функції як органи публічної влади.

На землях права комунальної власності дозволяється буді­вництво будинків, будівель і споруд відповідно до законодав­ства та державних стандартів, норм, правил, а також місцевих правил забудови. Забудова повинна здійснюватися згідно з вимогами генерального плану населеного пункту, іншої місто­будівної документації, плану земельно-господарського устрою.

Розміри площі земельних ділянок для будівництва та обслу­говування житлових будинків, дачного і гаражного будівництва, спорудження інших будівель і споруд та озеленення територій встановлюються відповідною містобудівною і землевпорядною планувальною документацією з урахуванням вимог, визначених державними нормами і місцевими правилами.

Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської ради із земель права комунальної власності можуть передаватися у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для споруд­ження індивідуальних житлових будинків, господарських буд­івель і гаражів.

Житловим, житлово-будівельним кооперативам за рішен­ням сільської, селищної, міської ради із земель права комуналь­ної власності можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися у довгострокову оренду земельні ділянки для жит­лового будівництва, розмір яких встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Гаражно-будівельні кооперативи можуть придбати земельні ділянки у власність або у користування на умовах оренди.

Прибудинкові земельні ділянки, на яких розташовані бага­токвартирні житлові будинки, що перебувають у комунальній

власності, надаються в постійне користування організаціям або будинковим кооперативам, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації багатоквартирних житлових будинків і утворенні при цьому житлового товариства прибу­динкові земельні ділянки передаються безоплатно у власність або надаються в оренду цим товариствам на їх вибір.

Порядок використання прибудинкових земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, визна­чається спеціально уповноваженими органами виконавчої вла­ди з питань земельних ресурсів та з питань містобудування і архітектури. Розміри та конфігурація прибудинкових територій визначаються на підставі проектів розподілу земель території, кварталу, мікрорайону.

На землях права комунальної власності забороняється діяльність, яка суперечить їх призначенню або може негативно вплинути на здоров'я населення, яке проживає на цих терито­ріях. З метою забезпечення ефективного використання земель, сприятливих санітарних і екологічних умов проживання насе­лення на землях права комунальної власності здійснюється зонування правового режиму їх використання. Порядок зону­вання і використання цих земель визначається законом.

4. Розмежування земель права державної і комунальної власності

Розмежування земель права державної та комунальної влас­ності регламентується нормами Земельного кодексу України. Завдання цього заходу полягає у визначенні і встановленні в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності.

Порядок щодо розмежування земель права державної та комунальної власності визначається Державним комітетом України по земельних ресурсах та його органами на місцях.

Визначення і встановлення в натурі меж земельних ділянок здійснюється під час передачі земель права державної власності у комунальну і навпаки.

Земельне право України

Розділ V. Право власності на землю

Передача земель з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:

? Кабінету Міністрів України (крім земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебува­ють у сфері управління районних державних адмініст­рацій);

? Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміні­страцій - щодо земельних ділянок, на яких розміщені об­'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управл­іння районних державних адміністрацій.

Передача земель з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням:

? сільських, селищних, міських рад - щодо земельних діля­нок права комунальної власності відповідних територі­альних громад, сіл, селищ, міст;

? районних, обласних рад щодо земельних ділянок права спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Земельним кодексом передбачено певний порядок передачі земель права державної власності у комунальну.

Передача земель права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється за клопотанням відповідних сільських, селищних, міських рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст -за клопотанням районних або обласних рад на підставі про­ектів відведення земельних ділянок.

Передача земель права державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України на підставі висновків:

? спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

? за наявності нерухомого майна права державної влас­ності - спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного майна.

За наявності позитивного висновку спеціально уповнова­жених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та з питань державного майна відповідна сільська, селищна, міська рада замовляє землевпорядній організації розроблення проекту відведення земельної ділянки, у комунальну власність.

Проект відведення земельної ділянки що передається у ко­мунальну власність, погоджується відповідною сільською, се­лищною, міською радою, а у випадках передачі земельних діля­нок у спільну власність територіальної громади -відповідними районними або обласними радами, і після одер­жання позитивного висновку державної землевпорядної екс­пертизи подається відповідно на розгляд Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, облас­них, Київської і Севастопольської міських державних адміні­страцій згідно з їх компетенцією.

Передача земель права комунальної власності у державну власність здійснюється за клопотанням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх компетенції на підставі проектів відведення земельних ділянок.

Передача земель права комунальної власності у держав­ну власність здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських рад за наявності позитивного висновку спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земель­них ресурсів.

Проект відведення земельної ділянки, що передається у дер­жавну власність, погоджується з відповідною сільською, селищ­ною, міською радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями і після одержан­ня позитивного висновку державної землевпорядної експерти­зи подається на розгляд рад відповідно до їх компетенції.

Межі земельних ділянок права державної і комунальної власності встановлюються в натурі (на місцевості) на підставі проектів відведення земельних ділянок, що передаються у ко­мунальну чи державну власність, відповідними землевпорядни­ми організаціями.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. III. ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО
3. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
4. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
5. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
6. V розділ. Товарна політика підприємства
7. V. Класифікація і внесення поправок
8. VI розділ. Маркетингова цінова політика
9. VI. УГОЛОВНОЕ ПРАВО И УГОЛОВНЫЙ ПРОЦЕСС
10. VII розділ. Маркетингові рішення з розподілу та збуту товару
11. VIII розділ. Маркетингова політика комунікацій
12. XII. Право на першочергове зарахування

Переглядів: 902