Група продовженого дня – це одна з форм навчальногопроцесу.
Психолого-педагогічні аспекти організації навчально-виховного процесу в групі продовженого дня досліджували як науковці -теоретики, так і практики.
Так, зміст, форми та методи навчально-виховної роботи у групах продовженого дня висвітлювали В.Коротов, Г.Манке, І.Мар’єнко, В.Рязанова, М.Скаткін та інші; питання взаємодії роботи педагога та вихователя неодноразово викладалися у публікаціях П.Гранкіна, К.Присяжнюк, Т.Рабченюк, Е.Сокольникової, Д.Стельмухова та інших; досвід роботи вихователя ГПД активно розкриваються в роботах зарубіжних дослідників Ш.Голчека, Ж.Готдаєва, В.Дімітрової, Я.Дімової; дослідженню розвитку мережі ГПД присвячені праці А.Бондаря, А.Гордінa, П.Гранкіна, Б.Кобзаря, Є.Костяшкіна, К.Присяжнюк, А.Хрипкової, В.Чубенка та інших, які розглядають проблему специфічності роботи групи подовженого дня у тісному взаємозв’язку з теорією виховання; педагогічні основи розвитку ГПД досліджували Е.Костяшкін, Д.Стельмухов.
Розвиток мережі ГПД має свою досить тривалу історію.
Вперше ця форма роботи була застосована ще у 1918/1919 роках у м. Петрограді, але не набула широкого використання і згодом була забута.
На Україні перші ГПД з’явилися у 20-ті роки ХХ століття. У них утримувалися діти, які не мали засобів до існування. Під безпосереднім керівництвом педагога-вихователя вони виконували домашні завдання, виконували суспільно-корисну працю, культурно-масову роботу.
Тета організації та діяльності ГПД полягає в створенні цілісної системи освіти, що забезпечує соціальний захист учнів та оптимальні умови перебування учнів у ЗНЗ.