• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття господарського права та господарської діяльності

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисциплі­ну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право — система норм, які регулюють господарські відносини, тобто від­носини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері еконо­міки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома ос­новними поняттями: "народне господарство" і "господарська ді­яльність".

Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. до народного господарства Украї­ни належать усі розташовані на її території підприємства, уста­нови, організації. В сукупності вони утворюють народногоспо­дарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організація­ми. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, уста­нов та організацій здійснює в широких межах державне регулю­вання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулю­ються різними галузями права: господарським, адміністратив­ним, фінансовим та ін.

Поняття "господарська діяльність" слід визначати також ви­ходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України "Про підприємництво" та статей 1, 20—22 Закону України "Про підприємства* в Україні".

Господарська діяльність як предмет господарського права — це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання при­бутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти — власники або во­лодільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства — суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види гос­подарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону України "Про під­приємства в Україні").

Господарську діяльність розглядають як суспільне корисну діяльність членів суспільства, їхніх спілок (об'єднань) щодо ви­готовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Суспіль­не корисна господарська діяльність:

по-перше полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задово­лення потреб інших осіб;

по-друге, виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;

по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населен­ня тощо).

Наведені ознаки дають змогу визначити господарську діяль­ність як таку суспільне корисну діяльність членів суспільства та їх об'єднань щодо виробництва продукції, виконання робіт, на­дання послуг для їх реалізації за плату (як товару), що грунту­ється на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюєть­ся професійно.

Залежно від мети, способу організації та здійснення господар­ської діяльності виділяють два її види — підприємницьку (ко­мерційну) і непідприємницьку (некомерційну).

Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутко­вості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).

Підприємницька господарська діяльність здійснюється суб'єк­том господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отриманти прибуток, яку здійснюють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти під­приємницької діяльності у порядку, встановленому законодав­ством.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це — колективні підприємства, виробничі кооперативи, госпо­дарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.

Слід враховувати також і те, що господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки, яке здій­снюється у певних правових формах і за допомогою певних ме­тодів. Об'єктивними чинниками, що зумовлюють необхідність державного регулювання господарського життя, є:

• виконання державою соціальних функцій — забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі у сфері економіки. Таким чином держава виконує функцію орга­нізації господарського життя суспільства;

• наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна (передусім засобів виробництва), що зумовлює управління державним сектором економіки з боку держави-власника.

Як носій політичної влади і як власник значної частини засо­бів виробництва держава здійснює державне регулювання еконо­міки в таких основних формах:

• державне прогнозування та розроблення програм економіч­ного і соціального розвитку України. Згідно зі ст. 1 Закону Украї­ни "Про державне прогнозування та розроблення програм еконо­мічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 р. державне прогнозування економічного і соціального розвитку — це науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку кра­їни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрун­тування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних про­цесів.

Програма економічного і соціального розвитку України — це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, форму­ється взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів за­конодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядуван­ня, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічно­го і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:

прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди;

Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;

прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період;

програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;

прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період;

програм розвитку окремих галузей економіки (ст. 5 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України");

— управління як правова форма державного регулювання еко­номіки означає прийняття компетентним органом юридичне зна­чущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних пи­тань господарського життя (державна реєстрація суб'єктів під­приємництва, ліцензування певних видів господарської діяльно­сті, встановлення лімітів використання природних ресурсів, квотування зовнішньоекономічних операцій тощо);

— контроль як правова форма державного регулювання еко­номіки — це сукупність організаційно-технічних і правових захо­дів, спрямованих на визначення компетентними органами ступе­ня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності cуб'єктів господарського життя встановленим державою прави­лам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, у тому чис­лі застосування господарсько-правових санкцій.

Так, відповідно до ст. 32 Закону України "Про підприємства в Україні" контроль за окремими сторонами діяльності підпри­ємства здійснюють: державна податкова інспекція (за додержан­ням податкового законодавства, правильністю обчислення, пов­нотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також непо­даткових доходів, установлених законодавством);[1] державна контрольно-ревізійна служба (за витрачанням коштів і матері­альних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бух­галтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, дер­жавних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблен­ня пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому); державні органи, на які покладе­но нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства України3;

— нормативне регулювання як правова форма державного ре­гулювання економіки означає встановлення компетентними дер­жавними органами правил здійснення господарської діяльності. Воно здійснюється шляхом визначення правового статусу суб'єк­тів господарювання, правового режиму їхнього майна; правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання; порядку укладання та виконання господарських договорів, заходів майнової відповідальності за порушення у здійсненні господарської діяльності; засад зовніш­ньоекономічної діяльності та митної справи тощо.

Правові форми державного регулювання економіки реалізу­ються за допомогою певних способів впливу на поведінку суб'єк­тів господарювання. Такі передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного суспільству результату можна на­звати методами державного регулювання.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів гос­подарювання — адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи — це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом пря­мого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від то­го, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.

Економічні методи — це такі способи впливу держави на еко­номіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспіль­ству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допо­могою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).

Адміністративні та економічні методи застосовуються у ме­жах чинного господарського законодавства залежно від конкрет­них економічних, політичних та інших умов, а також виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспільством на пев­ному історичному проміжку часу.

З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть "комерціалізувати­ся". Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це си­стеми норм права, що регулюють комерційну діяльність у широ­кому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, ро­біт, послуг (а не в розумінні "правил торгівлі"). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковано у формі комерційних кодексів (в Японії — господарського кодексу), які діють паралельно з цивільними ко­дексами.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. II. Поняття соціального процесу.
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
5. V. Питання туристично-спортивної діяльності
6. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
7. А/. Поняття про судовий процес.
8. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
9. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
10. Автоматизація банківської діяльності в Україні
11. Автоматизація метрологічної діяльності
12. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.

Переглядів: 523