• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ 3 ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ СВІТУ

Тема 3.1 ГЛОБАЛІЗАЦІЯ – СУЧАСНЕ СВІТОВЕ ЯВИЩЕ

План

1. Історія розвитку глобалізації

2. Сучасна глобалізація

3. Різні підходи до глобалізації

Використання карт: фізична та економічна карти світу, атласи

1.Особливо швидких темпів глобалізація набрала в другій половині XX ст., що супроводжувалось зростанням світової економіки Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Глобалізацію можна розглядати як загальне розширення та поглиблення міжнародних процесів інвестування, виробництва, постачання та збуту, фінансів, науково-технічного прогресу, освіти. Тобто глобалізація охоплює всі сфери суспільного життя, у результаті чого соціально-економічний процес однієї країни стає складовою інтернаціонального або світового процесу.

Більшість дослідників відносять початок процесу глобалізації до великих географічних відкриттів, а саме до часу відкриття іспанцем Христофором Колумбом "Нового світу" (1492 р.). Освоєння нових територій викликало необхідність розвитку торгівлі, транспорту, комунікацій, поширення західноєвропейської мови та культури.

Особливо швидких темпів глобалізація набрала в другій половині XX. cт., що супроводжувалось зростанням світової економіки, обсягів торгівлі та неймовірними міграційними процесами. Основною передумовою стрімкого розвитку процесів глобалізації стала об'єктивна необхідність усунення торговельних бар'єрів між країнами світу з метою розширення ринку та створення умов для більш повної реалізації економічних інтересів окремих держав. Це призвело до активізації обміну товарами та послугами, інформацією, капіталом, робочою силою, створюючи при цьому додаткові умови для зростання країни та підвищення її конкурентоспроможності .

Досить вагомим поштовхом до посилення процесів глобалізації став розвиток комп'ютерних технологій. У 1970 р. покладено початок технологічній революції, а з 1977 р. компанія АррІе розпочала масове виробництво перших персональних комп'ютерів. І саме в цей час термін "глобалізація" став широко вживатися в суспільно-економічній сфері. Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції.

Глобалізація поширювалася по всьому світу, несучи з собою процес цивілізації. Цей процес створив умови для розширення та поглиблення діяльності організацій, які змінили орієнтацію своїх виробничих потужностей з внутрішніх ринків на світові. Глобалізація як світове економічне явище стала однією з найвпливовіших сил, яка призвела до загострення міжнародної конкуренції, що сприяє поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу праці. Унаслідок цього відбувається зростання продуктивності праці та скорочення витрат. Ще однією перевагою глобалізації є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат та зниження цін, а отже - до економічного зростання.

2.Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. Новітню тенденцію розвитку людства досліджують різні наукові школи, проте єдиного визначення терміна "глобалізація” ще немає. Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке справляє потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільства. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу. що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.

Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності викликані небаченими темпами і масштабами інновацій, які докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства та виробничих відносин. Стає очевидним, що для вирішення господарсько-економічних завдань потрібні нові підходи, якісні прогресивні зміни. Безперервно виникаючи у просторі і часі, такі зміни є характерною ознакою інноваційного процесу, на основі якого розвиваються інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа інтернет, що зв'язує різноякісні технології, структу­ри, вузли, системи, послуги, пропозиції тощо в об'єднавче комунікативно-функціональне середовище.

Термін «глобалізація» (globalisation) походить від французького «global» — всесвітній і вживається для характеристики сучасних планетарних процесів.

Концепція глобалізації з'явилась на початку XXI ст. Вона ви­користовується стосовно всіх сфер людської діяльності: глобалізація правового простору, глобалізація політичних відносин, глобалізація злочинності, глобалізація економіки тощо. У науковому обігу закріпилося поняття глобалізації як якісно нового стану світової економіки.

3.У світовій літературі існують різні підходи до визначення сутності глобалізації в економічній сфері та оцінки її наслідків для людства. Однак ніхто з учених не заперечує того факту, що глобалізація означає взаємозв'язки і взаємозалежність економік на рівні всього світового співтовариства в планетарному масштабі. Розбіжності ж торкаються тих чинників, котрі є визна­чальними в процесі глобалізації, та наслідків цього явища.Розбіжності торкаються також етапів розвитку глобальних процесів, чинників, котрі є визначальними в процесі глобалізації, та наслідків цього явища. Існують два підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації. Згідно з першим, оскільки товарно-грошові відносини безперервно розвиваються не тільки вглиб, але і вшир, то глобалізація триває протягом усієї історії цивілізації і розпочалась ще до великих географічних відкриттів. У цей час зв'язки між державами мали спорадичний характер.

Другий великий перелом у глобальній економіці мав місце у XIX ст. Цей період пов'язується зі значними масштабами виробництва й міжнародної торгівлі в умовах золотого стандарту та застосування досягнень науково-технічного прогресу (залізничний транспорт, радіо, телеграф).

Третій великий перелом відкрив нову епоху в історії глобалізації. Головна його ознака — електронно-інтернетівська революція. Інтернет створює новий економічний простір, в якому можна досліджувати й упроваджувати, інвестувати та одержувати прибутки, виробляти й надавати послуги, продавати й купувати, нагромаджувати й споживати. Певна частина теоретиків цієї групи вважає, що глобалізація є продовженням капіталістичної інтеграції протягом шести останніх століть і тому не може розглядатися як принципово нове явище. На їхню думку, світогосподарські зв'язки значно прискорилися й розширилися після створення перших чартерних компаній. Останні стали організаторами виробництва й обміну у всесвітньому масштабі ще на початку XVII ст. Вони були попередниками транснаціональних компаній (ТНК), які виконують головну роль у глобалізації сучасного економічного життя.

Поглибленню міжнародних економічних зв'язків сприяла політична інтеграція капіталістичних держав у ХІХ-ХХ ст., створення перших міжнародних організацій. На думку цієї групи учених, стрімке прискорення глобальних процесів на межі тисячоліть є результатом інтенсифікації низки економічних, політичних і технологічних факторів. Серед них слід особливо відзначити засилля ТНК у світовому господарстві; формування ринкової економіки на постсоціалістичному просторі; підвищення рівня інтеграції інформаційних, комунікаційних і комп'ютерних технологій.

Друга група учених вважає, що глобалізація — якісно новий етап розвитку світової економіки. Такий підхід базується на визнанні глобалізації явищем, притаманним останній третині XX ст., коли вона стає визначальним чинником економічного розвитку. Такої думки дотримується російський автор А. Б. Вебер «Іноді говорять; світ завжди був глобальним. Так, якщо йдеться про фізичний світ. Але світ людський не був. Глобалізація означає, на мій погляд, втягування всього світу у відкриту систему фінансово-економічних, суспільно-політичних та культурних зв'язків на основі новітніх комунікаційних і інформаційних технологій».

На думку російського економіста Ю. Шишкова, глобалізація являє собою нову, більш високу стадію розвитку давно відомого процесу інтернаціоналізації (транснаціоналізації) різних аспектів суспільного життя: економічних, політичних, культурних тощо. На цій новій стадії процеси інтернаціоналізації суспільного життя, котрі раніше мали регіональний характер, поступово охоплюють усе світове співтовариство, досягаючи планетарних масштабів. І це не просто територіальне поширення інтернаціоналізації: глобальні масштаби процесів і взаємозалежності різних країн надають цим взаємозв'язкам нові властивості, нову силу, як благотворну, так і руйнуючу.

Головними чинниками, які визначають поняття економічної глобалізації, учений вважає торговельні та фінансові відносини. За своєю природою міжнародні торговельні та фінансові відносини були такими, що мали можливість охопити увесь світ. І в XX ст. вони дійсно стають глобальними, даючи світовому співтовариству відчути себе єдиним цілим.

Свою тезу автор аргументує фактами міжнародного економічного життя, котрі суттєво вплинули на процеси глобалізації, перетворивши інтернаціоналізацію у XX ст. на якісно нове явище. На думку ученого, першою подією, яка дозволила світу відчути себе єдиним цілим, була велика депресія на початку 30-х рр., яка охопила більшість країн світу, викликала хвилю протекціонізму і скорочення світової торгівлі. Другою подією всесвітнього масштабу була руйнація Бреттон-Вудської системи, падіння золотодолорового стандарту, коли валюти світу перейшли на режим вільного плавання. Це потрясіння засвідчило: валюти усіх країн світу є невід'ємною часткою єдиної світової валютної системи. Третій глобальний економічний шок настав у 1973-1974 рр., коли держави ОПЕК як політичний захід тиску на Захід значно збільшили світову ціну нафти. Це спричинило енергетичний голод в країнах-імпортерах і надлишкове надходження фінансових ресурсів в країни-нафтоекспортери. Ці обставини започаткували зростання інфляції у більшості країн світу і призвели до значного спаду виробництва і міжнародної торгівлі.

Восени 1982 р. відбулося чергове потрясіння глобального масштабу, коли під впливом складних взаємовідносин країн-експортерів нафти в кредитно-фінансовій сфері почалась криза, яка поширилась на майже півсотні країн світу. Економіку останніх охопила затяжна криза. Вона бумерангом вдарила по всіх країнах світу, у тому числі і по промислово розвинених. Величезна сума зовнішнього боргу і зараз не погашена 40 країнами третього світу, пере­шкоджаючи нормальному розвиткові економічних відносин як між Північчю і Півднем, так і між країнами самого Півдня.

З початку 60-х рр. почав розвиватися новий тип міжнародних фінансових операцій — у так званих євровалютах, тобто іноземних валютах по відношенню до країни розташування банку, що здійснює ці операції. Численні переваги останніх, у тому числі і непідконтрольність національним валютним органам, забезпечили їх безпрецедентне зростання. Масштаби міжнародного ринку євровалют зросли з 20 млрд. дол. за останні 30 років, тобто у 300 разів.

Наприкінці 90-х рр. світове співтовариство мало фінансовий ринок, операції котрого йдуть безперервно 24 години на добу. Завдяки цьому із рук у руки щоденно переходять величезні ліквідні ресурси — від 1,3 до 1,5 трлн. дол. Спекулятивна гра на підвищенні та зниженні курсу тієї чи іншої валюти вражають національні економіки багатьох країн, про що свідчить фінансова, криза 1997-1998 рр.

Таким чином, згідно із зазначеною концепцією, глобалізація — це болісний процес трансформації національно-державної форми організації життя суспільства в дещо нову її форму. Нічого подібного не було ні в кінці XIX ст., ні на початку XX ст., коли бурхливо розвивались процеси інтернаціоналізації.

Згідно з точкою зору українського економіста А. Філіпенка, «глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до пост-індустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації». На думку А. Філіпенка, глобальна економіка включає в себе такі основні елементи:

— міжнародну науково-технічну сферу;

— систему міжнародного виробництва;

— світові ринки і міжнародну торгівлю;

— міжнародну валютно-фінансову систему.

Досить поширеною серед учених є думка проте, що економічну гло­балізацію слід розглядати як сукупність взаємно зв'язаних економічних, соціальних, юридичних і політичних явищ. Наприклад, певні ситуації у політиці можуть викликатися не тільки й не стільки політичними факторами, .скільки економічними; соціальними, етнічними. У свою чергу, події в економічному житті можуть бути обумовлені впливом неекономічних факторів. Так, погіршення політичних відносин між певними державами може негативно позначитись на стані економіки багатьох країн світу, скоротивши можливості їх зовнішньої торгівлі, міграції капіталів і робочої сили.

Звідси сутність економічної глобалізації необхідно визначати, вихо­дячи з інстуціонально-соціального підходу, враховуючи сукупність всіх суспільних відносин та інститутів. Такий підхід передбачає, що при оцінці тих чи інших явищ у світовій економіці не можна обмежуватись тільки кількісними показниками, бо вони не здатні оцінити наслідки глобалізації щодо соціального життя, політики, моралі, культури. Слід відмітити, що саме зазначений підхід покладено в основу рейтингу глобалізації, який складався у 2001 і 2002 роках експертами журналу «Forein Policy».

Інституціональний підхід до визначення економічної глобалізації пропонує російський учений С. В. Дубовський. Він стверджує, що процеси глобалізації супроводжуються надзвичайно гострою конкуренцією і їх можна представити у вигляді чотирьох складових.

Перший процес — інтеграція національних економік у світову економічну структуру, яку можна розглядати як глобальну піраміду. На її вершині розміщаються технологічні та економічні лідери, центр займають середняки, а внизу перебувають аутсайдери. З бідних країн переміщаються потоки емігрантів, які заповнюють непрестижні вакансії на ринку праці багатих країн. Такий обмін товарами й людськими ресурсами є необхідним і вигідним для обох сторін, однак умови обміну часто породжують конфлікти. Саме тому встановлення правил обміну й регулювання спірних питань частково виведені з-під юрисдикції національних урядів і передані міжнародним організаціям.

Другий процес — інтеграція локальних середовищ розміщення соціумів у світове середовище, що передбачає виникнення політичної й економічної відповідальності за стан оточуючого середовища й установлення механізмів такої відповідальності на міжнародному рівні.

Третій процес — політична інтеграція країн у регіональні блоки й світове співтовариство. Це також передбачає передачу частини державного суверенітету, функцій управління й відповідальності таким організаціям, як ООН, НАТО.

Четвертий процес — інтеграція інформаційного національного простору в єдиний світовий простір, де уніфікуються потоки інформації та їх ідеологічне наповнення. Таким чином, під впливом зазначених процесів в останні роки відбувається зростання й посилення механізму глобального управління розвитком світової економіки.

Визначаючи сутність економічної глобалізації, необхідно розрізняти поняття інтернаціоналізація, інтеграція й глобалізація та показати зв'язок між ними.

Серед економістів немає єдиної точки зору щодо визначення сутності поняття «інтернаціоналізація». Інтернаціоналізація передбачає «вихід чогось суто внутрішнього за первинні межі, або об'єднання дій декількох суб'єктів світової економіки й політики довкола загальних для них завдань, цілей, видів діяльності». Явище інтернаціоналізації різних видів діяльності, відносин, процесів обміну й розвитку існує стільки, скільки самі міжнародні відносини. За умов інтернаціоналізації конкретно функціональні аспекти та наслідки домінують над структурними. Головна мета інтернаціоналізації — забезпечення стійких міжнародних зв'язків у реально існуючому світі.

Таким чином, під глобалізацією розуміється процес інтернаціоналізації виробництва й капіталу, що підкріплюється зрілими інституційними відносинами й відповідними інформаційними технологіями. Отже, глобалізація — це чергова, наступна, більш розвинена стадія розвитку процесу інтернаціоналізації.

Французькі економісти П. Жак і Ф. Сашвальд вважають, що процес інтернаціоналізації починає розвиватись наприкінці XIX — на почат­ку XX ст. В її основі лежить розвиток міжнародної торгівлі. На їх думку, розвиток взаємозалежності країн після Другої світової війни відбувався у два етапи.

На першому етапі (1947-1980 рр.) спостерігається повернення інтер­націоналізації на основі розвитку міжнародної торгівлі. Після 1945 р. уряди держав створили багатосторонні рамки для надання другого дихання процесам інтернаціоналізації. Це відбилося у створенні Бреттон-Вудських інститутів (МВФ, Всесвітнього банку та інших організацій).

Другий етап розвивається з початку 80-х років. Характеризується тим, що взаємозалежність держав поступово трансформується в глобалізацію. Остання являє собою більш складний процес, в основі якого лежить посилення мобільності капіталу. Глобалізація проявляється у все більшому усвідомленні того, що будь-яка важлива проблема — організація міжнародного обміну, регулювання руху капіталу — має глобальний (всесвітній) характер.

На їхню думку, поняття «інтернаціоналізація», «інтеграція», «економічна глобалізація» являють собою етапи розв'язання головного економічного протиріччя світового господарства — між розвитком усуспільнення відтворювального процесу і його відокремленням у межах територіальних і господарських ланок.

До феномену глобалізації прикута увага дослідників, мета яких не лише з'ясувати сутність даного явища, а й визначити його наслідки для людства. Серед теоретиків глобалізації вирізняються дві групи учених: оптимістів та песимістів в оцінці впливу глобальних процесів па долю людства.

Перша група покладає особливі надії на глобалізацію у створенні нової динамічної ринкової економіки. Остання буде грунтуватися на значному підвищенні продуктивності праці, що дозволить поєднати більш швидкі темпи росту з низькою інфляцією і з меншим безробіттям.

Друга група посилює критику глобалізації, заявляючи, що глобальна економіка сьогодні — це економіка соціального абсурду, яка породжує небувалі додаткові багатства, використовує їх для спекуляцій і, не вміючи або не бажаючи їх справедливо розподіляти і перерозподіляти, породжує глобальну бідність людей у світі. На думку учених цього напряму, глобальна економічна система не може вважатися здоровою і не має перспективи, якщо сьогодні за­гальне багатство тільки 225 найбагатших осіб світу складає понад 1 трлн. дол. США, що дорівнює річному доходу 47% людства, або більш ніж 2,8 млрд. людей. За даними ПРООН, частка 20% найбіднішого населення світу в глобальному доході скоротилась з 2,3% у 1960 р. до менш ніж 1,1% у кінці 90-х років.

Однак, незважаючи на відносне відставання від найбагатшої частини світового населення, протягом XX ст. відбулось триразове збільшення середньодушового ВВП найбіднішої частини населення. Таке суттєве зростання доходів не могло відбутися без інтернаціоналізації досягнень НТП. Поглиблення ж майнової поляризації значною мірою залежить від нерівномірного і вибіркового характеру розвитку науки і техніки у світі. На початку 90-х років країни «сімки» мали 80,4% світової комп'ютерної техніки і забезпечували 90,5% високотехнологічного виробництва. Лише на США і Канаду припадає 42% усіх світових витрат на дослідні розробки, у той час як на Латинську Америку і Африку разом менше 1 %. Промислово розвинені країни контролювали 87% із 3,9 млн. патентів, зареєстрованих у світі за станом на кінець 1993 р.

Отже, цілісність сучасного світу і взаємозалежність національних економічних систем не виключають суперечностей глобалізації. Ці суперечності проявляються у нерівномірності розвитку людських суспільств, поділі світу на елітарну групу «золотий мільярд» та інший світ.

Наша держава також не може стояти осторонь процесів глобалізації, бо вже відбулась як суверенна держава, ставши повноправним суб'єктом міжнародних відносин.

Читайте також:

1. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
2. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
3. V розділ. Товарна політика підприємства
4. VI розділ. Маркетингова цінова політика
5. VII розділ. Маркетингові рішення з розподілу та збуту товару
6. VIII розділ. Маркетингова політика комунікацій
7. А) Роздільне складання таблиць (За підручником Богдановича М.В.)
8. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
9. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
10. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
11. Аналіз бойових дій пожежних підрозділів
12. Б – розділення гелю на дві фази

Переглядів: 653