Поняття інвестицій та їх класифікація.

Тема 1. Сутність інвестиційного менеджменту

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року визначає інвестиції як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Відповідно до Закону такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права та цінності.

Сукупність майнових та інтелектуальних цінностей становлять об'єкти інвестиційної діяльності.

Інвестиції на відтворення основних засобів і приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень. Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їх аналог.
Капітальні вкладення як економічна категорія — це система грошових відносин, пов'язаних з рухом вартості, авансованої на довготермінову перспективу в основні засоби від моменту вкладення коштів до їх відшкодування. Капітальні вкладення розглядались у вітчизняній практиці і як процес руху грошових ресурсів, авансованих у розширене відтворення основних засобів.

Серед основних результатів ефективного використання капітальних вкладень необхідно виділити: прискорення темпів науково-технічного прогресу та розвитку базових галузей народного господарства; пропорційне розміщення продуктивних сил країни; гармонійний розвиток галузей народного господарства; реалізацію програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих засобів; здійснення важливих будівництв; реалізацію соціальних програм.

З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками. Наведена класифікація форм інвестицій відображає найбільш істотні їхні ознаки, але за необхідності вона може бути більш деталізована залежно від інвестиційної політики підприємства і визначення цілей. Варто звернути увагу на сутнісну характеристику окремих форм інвестицій, ідентифікованих за трьома найважливішими ознаками: об'єктами вкладення коштів; характером участі в інвестуванні; формою власності інвестиційних ресурсів.

1. Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, відповідно до яких виділяють фінансові, реальні, інноваційні та інтелектуальні (у їх складі) інвестиції.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (основні та оборотні виробничі засоби, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).
Інноваційні інвестиції — це вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з впровадженням досягнень науково-технічного прогресу (НТП). Інноваційні інвестиції (вкладення в інновації) забезпечують кількісні і якісні поліпшення виробничої діяльності підприємств завдяки впровадженню досягнень НТП і здійснюються з метою отримання прибутку, скорочення витрат на виробництво, успішної протидії конкурентам на товарних ринках, або досягнення соціального ефекту, наприклад, поліпшення екології, охорони здоров'я та умов життя населення, освіти, оборони держави тощо.

Інноваційні інвестиції складаються переважно з інтелектуальних інвестицій — вкладень в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі (так звані права користування).
Інноваційні інвестиції можуть здійснюватися або у формі придбання готової науково-технічної продукції (патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки, марки) або у формі розробки нової науково-технічної продукції безпосередньо на підприємстві чи сторонніми установами на замовлення підприємства.

За формами відтворення до реальних належать інвестиції, що спрямовуються на підвищення ефективності виробництва, оновлення, розширення та створення нових виробництв, реконструкцію виробництва, технічне переоснащення виробництва, створення нових технологій тощо.

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.

2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі (портфельні) інвестиції.
Прямі інвестиції здійснюються без фінансових посередників і характеризуються прямою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладанні коштів у виробничі засоби з метою одержання доходу, а також в оволодінні контрольним пакетом акцій/паїв. Отже, прямими вважаються інвестиції, вкладені юридичними і фізичними особами, які повністю володіють підприємством або контролюють не менше 10 % акціонерного капіталу підприємства (за методологією МВФ — не менше 25 %).

Прямі інвестиції необхідні безпосередньо для реалізації інвестиційних проектів підприємства. До них належать інвестиції в основні (матеріальні й нематеріальні активи) та оборотні засоби.
Інвестиції в основні засоби включають: придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та запуск; модернізацію діючого обладнання; будівництво і реконструкцію будівель та споруд; технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання; нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.
Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів; нових та додаткових запасів готової продукції; збільшення рахунків дебіторів. Необхідність інвестицій в оборотні засоби зумовлена тим, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, мають автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини та комплектуючих елементів. Крім того, у зв'язку зі збільшенням обсягів виробництва та реалізації продукції відповідно збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Оскільки усе перелічене є активними статтями балансу, їх позитивне нарощення має фінансуватися із додаткових джерел.

Згадаємо, інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки.

Супутніми інвестиціями є вкладення в об'єкти, територіальне та функціонально пов'язані з прямим об'єктом інвестування. Це переважно вкладення в об'єкти, технологічно не пов'язані безпосередньо із забезпеченням нормальної експлуатації (під'їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація та ін.); вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.

Інвестиції у науково-дослідні роботи забезпечують та супроводжують проект. Це перш за все матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп'ютери та різноманітні дослідницькі прилади), необхідні для проведення передпроектних досліджень; оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи ВНЗ на замовлення підприємства; ліцензії та технології; навчання персоналу.

За формами відтворення прямі інвестиції можуть бути спрямовані на нове будівництво; розширення виробництва; реконструкцію; технічне переустаткування.
Таким чином, за складом та характером витрат можна визначити технологічну структуру прямих інвестицій: будівельні, монтажні роботи; машини та обладнання; проектні роботи.

Під непрямими (портфельними) інвестиціями розуміють інвестування через інвестиційних або фінансових посередників, тобто таке, що здійснюється пасивним інвестором шляхом придбання, наприклад, інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів і компаній. Останні розміщують зібрані кошти з метою диверсифікації інвестиційних ризиків у різні ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх інвесторів, які мають на меті одержання хоч і невеликих, але стабільних дивідендів.

3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні, приватні (акціонерні), іноземні та спільні інвестиції.
Державні інвестиції— це вкладення, що фінансуються центральними і місцевими органами влади та управління за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами.
Приватні інвестиції— кошти індивідуальних інвесторів, комерційних (недержавних) структур різної форми власності, перш за все колективної (акціонерні товариства, кооперативи).
Іноземні інвестиції— запозичені й кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм, спільних підприємств, окремих громадян та держав.
Спільні інвестиції— це вкладення, що здійснюються суб'єктами певної країни та іноземних держав, інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

4. Залежно від термінів вкладення капіталу інвестиції можуть бути довготерміновими (в зарубіжній практиці — більше 1 року, згідно з методологією НБУ — більше 3 років), середньо-терміновими (до 3 років) та короткотерміновими (на період, що не перевищує 1 року — придбання короткострокових ощадних сертифікатів, депозитарні вклади тощо).

5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції внутрішні (вкладення коштів в об'єкти інвестування, розташовані в територіальних межах певної країни) та зовнішні (переведення капіталу за межі певної країни, наприклад, шляхом купівлі акцій та облігацій іноземних компаній, держав).
Крім наведених вище видів інвестицій часто виділяють ризикові та безризикові інвестиції, початкові, ануїтет, фінансові права, реінвестиції, валові та чисті інвестиції.

Ризикові інвестиції— як правило, венчурні інвестиції у нові види діяльності, пов'язані з великим ризиком. Ризикові вкладення характерні для малих інноваційних фірм у галузі нових технологій та продуктів. Рівень ризику за об'єктами інвестування цієї групи суттєво перевищує середньоринковий, проте це має забезпечувати найвищий рівень інвестиційного прибутку.

Ануїтет (від нім. — щорічний платіж) — це інвестиції, які приносять вкладнику визначені грошові надходження через регулярні проміжки часу. Надходження (сплата) грошових засобів може здійснюватись як на початку кожного конкретного періоду (обов'язковий ануїтет), так і наприкінці визначеного періоду (звичайний, або відкладений, ануїтет). Отже, ануїтет становить вид фінансової ренти і, як правило, це вкладення капіталу в акції, облігації, нерухомість, яка дає дохід, у страхові та пенсійні фонди.

Безризикові інвестиції — це вкладення переважно у державні, казначейські цінні папери або в такі об'єкти інвестування, за якими практично гарантовано отримання запланованого обсягу прибутку.

Початкові інвестиції характеризують використання первісно сформованого для інвестиційних цілей капіталу.

Перед інвестором завжди стоїть альтернатива: надати перевагу довготерміновим інструментам або об'єктам інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного доходу чи обрати для інвестиційної діяльності короткотермінові інструменти. У свою чергу ступінь ризику інвестицій прямо залежить від рівня їх очікуваної дохідності. Різним формам та видам інвестицій властивий різний рівень ліквідності, який визначається з урахуванням періоду, протягом якого інвестований капітал може бути повернено у грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості.

Фінансові права, як форма інвестицій, випливають зі взаємозв'язку інвестиційної діяльності й державного регулювання умов її здійснення передусім податково-амортизаційними методами. Так, якщо держава в особі уповноважених органів влади надає юридичним і фізичним особам податкові пільги або встановлює пільгові норми амортизаційних відрахувань (прискореної амортизації), то здійснюється інвестування коштів держави в розвиток даного підприємства.

Реінвестиції - це повторне використання в інвестиційних цілях капіталу, який "працював" у раніше вибраних інвестиційних проектах або товарах, фінансових інструментах інвестування.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, інвестованого у певний період у відтворення основних засобів та нематеріальних активів (у реальному секторі економіки на рівні держави або на рівні підприємства — нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва, приріст товарно-матеріальних запасів, підтримання діючих потужностей).

Чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, інвестованого у розширене відтворення виробничих засобів та нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції становлять суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у певний період за всіма видами активів, що амортизуються.

Динаміка обсягу чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку підприємства, галузі, держави. Так, на рівні держави, якщо обсяг інвестицій за рік з усіх суб'єктів інвестиційної діяльності дорівнює загальному обсягу нарахованих за рік амортизаційних відрахувань на всіх підприємствах країни, то відбувається процес простого відтворення, що свідчить про відсутність економічного зростання. Якщо обсяг здійснених інвестицій більший від амортизаційного фонду, то це — розширене відтворення, що є бажаним і для країни в цілому, і для конкретного підприємства (може свідчити про зростання обсягів випуску продукції, потенціалу формування прибутків, зростання підприємства).

Якщо обсяг здійснених інвестицій не покриває навіть суми нарахованих амортизаційних відрахувань, то це свідчить про процес згортання економіки.

На обсяг інвестицій впливають багато факторів та окремих макроекономічних процесів, причому в більшості випадків ця залежність може бути як прямою, так і оберненою.
1. Пряма залежність спостерігається між часткою заощаджень у доходах населення та обсягом інвестицій. У свою чергу, зі збільшенням доходу збільшується обсяг інвестицій, спрямованих на заощадження.
2. За винятком ринку нерухомості, валютного ринку та ринку лікувальних засобів спостерігається обернена залежність обсягів інвестицій від темпів інфляції в країні (високий рівень інфляції знецінює майбутній прибуток від інвестицій). Цей фактор має вирішальне значення в разі довготермінового інвестування.
3. Є обернена залежність обсягів інвестицій від ставки банківського відсотка (інвестування у певний об'єкт буде ефективним, якщо дохідність інвестицій перевищує ставку банківського відсотка). Зміна відсоткової ставки впливає як на заощадження, так і на інвестиції, але в протилежних напрямках.
4. Прибуток є основною метою здійснення інвестицій, тому чим вища норма очікуваної дохідності за певним об'єктом вкладення, тим він більш привабливий для інвестора (спостерігається пряма залежність).
5. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції (обернена залежність).
6. Збільшення норм амортизації сприяє нагромадженню капіталу (пряма залежність).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Термінологічний словник	\|	Зміст інвестиційної діяльності підприємства, сутність та стадії інвестиційного процесу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.