• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 7. ЕТИКА ПОВЕДІНКИ ТА ПРОФЕСІЙНИЙ ЕТИКЕТ КОНСУЛЬТАНТА

Емпатичне ставлення до клієнта

Емпатія є неодмінною умовою консультування. Вона включає ідентифікацію з іншою особою, при якій стає можливим взаєморозуміння різних людей.

Прояв емпатії у спілкуванні означає, що консультант чуйно і точно реагує на переживання клієнта, немов це його власні переживання. Ідеться про здатність «ужитися» у суб'єктивний світ клієнта і зрозуміти зміст різних подій у цьому світі. Коли консультант точно і старанно ідентифікує різноманітні почуття — злість, страх, ворожість, тривогу, радість, — клієнт має змогу краще почути і зрозуміти себе.

Емпатія також допомагає консультантові розібратися в причинах недостатньої відвертості клієнта: про щось клієнт не говорить, оскільки цьому перешкоджає несвідомий опір, щось просто приховує і про щось не розповідає через побоювання не бути почутим.

Увійшовши у світ іншої людини, консультантові важливо залишатися незалежним від клієнта, тобто зберегти самість. Тому співпереживання консультанта клієнтові ніколи не повинно бути тотальним, а лише частковим і тимчасовим.

Емпатія означає здатність консультанта не лише слухати, але і розуміти клієнта. У цьому сенсі вона являє собою афективну і когнітивну навичку — афективна, оскільки дозволяє консультантові ідентифікувати почуття клієнта, а когнітивна — оскільки зобов'язує консультанта встановлювати події, що викликають відповідні почуття.

Емпатичне розуміння можна показати клієнтові різними способами — мовчанням, відображенням почуттів, вдалою і своєчасною інтерпретацією, розповідаючи якусь історію, точною метафорою і т. п.

Оскільки емпатія не є простою навичкою, незрозумілим залишається питання навчання. Унікальна здатність консультанта до емпатії складається у своєрідному баченні клієнта — умінні вникнути у його невербальну поведінку і почуття, сказане про ці почуття і на підставі інтуїції зрозуміти, що клієнт говорить відверто і про що замовчує і т. д.

Аналіз літератури, узагальнення досвіду консультативної роботи, узагальнення підсумків дискусій у вітчизняній періодиці останніх років із питань етики, професійної поведінки практичного психолога дозволяє сформулювати низку етичних стандартів, дотримання яких є неодмінним обов'язком професіонала.

Ціннісні орієнтації консультанта

Кожна людина має власну систему цінностей, що визначає його рішення і те, як він сприймає навколишній світ та інших людей. Ідеться про найважливіші життєві критерії. Система цінностей консультанта визначає вихідні передумови консультування. Будь-яка проблема особистості, як відзначає R. Мау (1967), це моральна проблема; інакше кажучи, кожна проблема особистості має свій моральний підтекст. Уже саме питання, що ставиться в консультуванні і психотерапії, — «Як я повинен жити?» — є сутнісним для всіх моральних систем. Тут і виникає друге питання: у якому ступені процес консультування має або повинен мати характер ціннісної дискусії, а також у якому ступені цінності консультанта повинні «брати участь» у процесі консультування. Якщо відповідь на перше питання більш-менш ясне — проблеми клієнта варто сприймати як наслідок психічного і духовного розладу, а не як предмет моральності, то щодо другого питання є дві крайні позиції.

Одна з них — консультант повинен бути «об'єктивним», ціннісно-нейтральним і не вносити в консультативні стосунки свою життєву філософію і ціннісну систему.

Консультант зобов'язаний цілком сконцентруватися на цінностях клієнтів. Це не означає, що ідеальним вважається консультант, який не має власної системи цінностей, — просто він не повинен займати під час консультування певну позицію у моральних і ціннісних аспектах. Зміст даної установки консультанта засновується на тому, що в процесі консультування клієнт, часто завдяки заохоченню ззовні, навчається змінювати вихідні передумови своєї поведінки; самооцінка формується на підставі інтеріоризації оцінок навколишніх.

С. Patterson (1958) указує також на цілий ряд причин, через які консультантові варто уникати впливу на цінності клієнта:

· життєва філософія кожного індивіда унікальна і небажано нав'язувати її іншим;

· жоден консультант не може стверджувати, що має цілком розвинену, адекватну філософію життя;

· найбільш доцільні місця для засвоєння цінностей — це родина, церква і школа, а не кабінет консультанта;

· індивід розвиває власну етичну систему, користуючись не одним джерелом і не за один день, а під впливом багатьох життєвих факторів і упродовж певного відрізку часу;

· ніхто не може перешкодити іншій людині у формуванні унікальної філософії життя, що була б для нього самоосмисленою;

· клієнт має право на неприйняття етичних принципів і філософії життя іншої особи.

На протилежному полюсі — думка Е. Williamson (1958), відповідно до якої консультант повинен відкрито і ясно демонструвати клієнтові свою ціннісну позицію, оскільки спроба бути нейтральним у ціннісних ситуаціях і спонукає клієнта думати, що консультант вважає прийнятним і виправданим пагубне із соціального, морального і правового аспектів поведінки. Це позиція консультанта-вихователя, що знає, що добре і що погано.

Важко погодитися з обома крайніми думками. Якщо реально подивитися на ситуацію консультування, стане ясно, що цілком виключити цінності консультанта, світоглядні аспекти з консультативного контакту з клієнтом просто неможливо, якщо консультування розуміти як стосунки двох людей, а не як щось механічне або заздалегідь запрограмоване. Консультант повинен чітко знати свої цінності, не приховувати їх від клієнта і не уникати ціннісних дискусій на консультативних зустрічах, оскільки чимало проблем приховано саме в ціннісних конфліктах клієнтів або в нерозумінні ними власної ціннісної системи. Однак ясна ціннісна позиція консультанта не має на увазі моралізування. У будь-якому випадку вплив цінностей консультанта на клієнта має свою етичну сторону, якщо визнати, що висунуті консультантом позиції і використовувані методи відбиваються на його філософії життя, навіть прямо не нав'язуючи клієнтові свої цінності, однак дотримуючись у роботі певної філософії, ми неминуче «вносимо» у консультування свій погляд на систему сутнісних питань життя.

На думку G.Gorry(1986), консультант або психолог, бажаючи уникнути ціннісних колізій у процесі консультування, повинен мати чітку позицію з деяких питань. Найважливіші сфери, у яких важлива позиція консультанта — це родина, секс, аборти, релігія, наркотики.

У процесі консультування ми повинні допомогти клієнтам найбільш повно виявити систему їхніх цінностей і прийняти на її підставі самостійне рішення, яким чином вони можуть змінити поведінку або навіть самі цінності. Отже, консультант піднімає питання, а відповіді на них шукає і знаходить клієнт на основі власних цінностей. Консультант, орієнтуючись на свою систему цінностей, також допомагає клієнтові краще зрозуміти наслідки деяких рішень, вчинків для його власного життя і благополуччя близьких йому людей.

Професія психолога-консультанта цікава і дає чимало корисного самому консультантові. Яка інша професія дозволяє так глибоко і близько пізнати стільки різних людей? Часто вона дає почуття задоволеності собою, особливо коли тебе цінують клієнти, коли ти упевнений, що зміг допомогти.

Вплив не завжди помітний з боку, але його дійсну ціну відчуває сам консультант. А. Storr(1980) вирізняє декілька важливих аспектів цієї «плати»:

· загроза втратити ідентичність і «розчинитися» у клієнтах;

· негативні наслідки можуть позначитися в особистому житті (родина, друзі);

· погроза психічних порушень через постійні зіткнення з темними сторонами життя.

Консультанти часто забувають, що їх перевага в пізнанні клієнтів дещо відносна, оскільки вони сприймають клієнтів у специфічних умовах і, як правило, нетривалий час. Консультанти не мають можливості спостерігати за діяльністю клієнтів у реальному житті і лише з їхніх слів знають про їхні тривоги, страхи, невдачі, і в меншому ступені — про досягнення.

Найчастіше консультант перебільшує особистісні порушення клієнта, і найголовнішим наслідком помилкового уявлення стає орієнтація на лікування, а не на розуміння і виявлення позитивних аспектів життя. Орієнтація на лікування занадто пов'язує консультанта з клієнтом, потребує від нього великих зусиль, і, нарешті, змушує дивитися на життя крізь «темні окуляри».

Захопленість професійною діяльністю часто змушує страждати родину консультанта. По-перше, вимоги етики не дозволяють консультантові поділитися з родиною своїми «психологічними» враженнями, тому члени родини лише приблизно знають, чим займається консультант. По-друге, консультування вимагає великих емоційних витрат, і іноді це значно зменшує емоційну віддачу в родині. Коли на роботі весь день доводиться вислуховувати інших людей і поглиблюватися в їхні турботи, увечері буває важко перейнятися турботами дружини або чоловіка і дітей. І це не єдині проблеми, що висуває професія консультанта.

Психологічне консультування і психотерапія належать до професій, що вимагають великого емоційного навантаження, відповідальності і таких, що мають надто умовні критерії успіху.

Представникам цих професій загрожує небезпека «синдрому згорання».

«Синдром згорання» — складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове і фізичне виснаження внаслідок тривалого емоційного навантаження. Цей синдром виражається в депресивному стані, почутті втоми і спустошення, недоліку енергії й ентузіазму, здібностей бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці у ставленні до роботи і життя взагалі.

Які причини найчастіше сприяють «синдрому згорання»? Не претендуючи на повне перерахування, назвемо лише деякі, найважливіші з них:

· монотонність роботи, особливо якщо її зміст здається сумнівним;

· вкладання в роботу великих особистісних ресурсів при недостатності визнання і позитивної оцінки;

· робота з «невмотивованими» клієнтами, які постійно чинять опір зусиллям консультанта допомогти їм, і незначні, важко відчутні результати роботи;

· напруженість і конфлікти у професійному житті,

· недостатня підтримка з боку колег і їх критицизм;

· недостатність умов для самовираження особистості на роботі, коли не заохочуються, а обмежуються експериментування й інновації;

· робота без можливості подальшого навчання і професійного удосконалення;

· невирішені особистісні конфлікти.

Одним з істотних факторів, що зупиняють збільшення «синдрому згорання», є прийняття особистої відповідальності за свою роботу. Якщо консультант через невдачі або погане самопочуття займає пасивну позицію й звинувачує навколишніх, почуття безсилля і безнадійності лише збільшується. Пасивна позиція консультанта змушує його капітулювати перед зовнішніми обставинами і почувати себе жертвою, що, зрештою, сприяє виникненню професійного цинізму. Тому консультантові особливо важливо випробувати почуття відповідальності і вміти працювати навіть при наявності обмежень і перешкод. Замість перекладання провини за власне безсилля на навколишні обставини, краще спрямувати свою енергію й увагу на реалізацію існуючих можливостей і подумати про зміну самих умов.

Існує також чимало конкретних способів запобігання розвитку «синдрому згорання»:

· культивування інших інтересів, не пов'язаних із консультуванням;

· поєднання роботи з навчанням, дослідженнями, написанням наукових статей;

· внесення розмаїтості у свою роботу, створення нових проектів і їх реалізація без очікування санкціонування з боку офіційних інстанцій;

· участь у семінарах, конференціях, під час яких виникає можливість зустрітися з новими людьми й обмінятися досвідом;

· періодична спільна робота з колегами;

· участь у роботі професійної групи, що дає змогу обговорити особисті проблеми, пов'язані з консультативною роботою;

· підтримка свого здоров'я, дотримання режиму сну і харчування, оволодіння технікою медитації;

· читання не лише професійної, але й іншої літератури, просто для свого задоволення;

· задоволення соціальним життям; наявність декількох друзів (бажано інших професій), у взаєминах із якими існує баланс;

· прагнення до того, чого хочеться, без надії стати переможцем у всіх випадках і уміння програвати без непотрібного самознищення й агресивності;

· здатність до самооцінки без сподівання лише на повагу навколишніх;

· відкритість новому досвіду;

· обмірковані зобов'язання (наприклад, не слід брати на себе велику відповідальність за клієнта, більшу від тієї, яку він сам має).

Отже, щоб уникнути «синдрому згорання», консультант повинен оцінювати своє життя — чи живе він так, як йому хочеться. Якщо існуюче життя не задовольняє, варто вирішити, що потрібно зробити для позитивних зрушень. Лише належним чином, піклуючись про якість свого життя, можна залишитися ефективним консультантом.

Вплив переносу і контрпереносу у консультуванні

Під переносом і контрпереносом у консультування розуміється перенесення почуттів, потягів, установок із «там і тоді» у «тут і тепер» і навпаки. Перенос і контрперенос співіснують. Таку транспозицію здійснює клієнт у ставленні консультанта (перенос) і консультант у ставленні клієнта (контрперенос).

Читайте також:

1. Part A. Зовсім нескладний eтикет.етикет.
2. Абетка елементів поведінки тварини
3. АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА
4. Апологетика і патристика
5. Арифметика
6. Арифметика II
7. Аскетична етика в православної культурі Сходу
8. Атомная энергетика
9. БІОЕНЕРГЕТИКА:УТВОРЕННЯ АТФ
10. БІОЕНЕРГЕТИКА:УТВОРЕННЯ АТФ
11. Біологічне підґрунтя соціальної поведінки
12. Бітова арифметика.

Переглядів: 1647