• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розрахунок економічних і бухгалтерських витрат.

Економічні витрати — це ті витрати, які підприємство сплачує на утримання та ви­користання всіх ресурсів. Вони поділяються на два види — зовнішні та внутрішні.

1) Зовнішні витрати (їх ще називають явні, бухгалтерські або розрахункові) — це виплати за ресурси, якими підприємство не володіє, а закуповує їх у зовнішніх постачальників ресурсів. Це платежі за електроенергію, матеріали, сировину, транспортні послуги, працю робочих та ін.

Бухгалтерські витрати групують за економічним змістом і за калькуляційними статтями.

За економічним змістом вирізняють:

На основі цього розподілу складають кошторис виробничих витрат — це плановий розрахунок витрат на всі потреби підприємства на певний період часу (зазвичай рік). Кошторис допомагає визначити потреби підприємства в кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, праці та ін.).

Співвідношення елементів витрат називається структурою витрат. Залежно від типу структури витрат розрізняють такі виробництва або галузі:

ü матеріаломісткі — з високою часткою матеріальних витрат; наприклад, у легкій і харчовій промисловості матеріальні витрати становлять 90% загаль­них витрат, у чорній металургії — 80%, хімічній промисловості — 75%, машинобудуванні — 70%;

ü трудомісткі — з високою часткою трудових витрат, наприклад, у добувній про­мисловості (50%);

ü капіталомісткі — з високою часткою амортизаційних відрахувань (електроенер­гетика, нафтодобувна промисловість).

Бухгалтерські витрати також групують за місцем їх виникнення та виробничого призначення. У цьому разі здійснюють калькуляцію витрат, а аналіз калькуляційних статей допомагає виявити, за рахунок яких джерел можна реально скоротити ви­трати на одиницю продукції.

2) Внутрішні (неявні) витрати — це витрати, пов'язані з використанням власних ре­сурсів, які належать підприємству: власні грошові фонди, підприємницькі здатності, власний капітал. Внутрішні витрати не мають явного характеру і не є предметом розрахунку бухгалтера. Проте їх може розрахувати економіст на основі альтерна­тивної вартості: сума внутрішніх витрат дорівнює тим грошовим доходам, які мог­ли би бути отримані за найкращого застосування власних ресурсів — зазвичай за умов їх передачі у користування іншим суб'єктам. Наприклад, внутрішні витрати ремонту автомобілів у власному гаражі дорівнюють вартості орендної плати, яку міг би отримати підприємець, надаючи гараж в оренду.

Проілюструємо розрахунок нормального прибутку на прикладі. Уявімо, що підприємець раніше працював за наймом та отримував заробітну плату 2 тис. грн, а тепер прагне організувати власний бізнес. Очевидно, він претендуватиме на дохід не менше цієї суми. Інакше кажучи, для нього це буде нормальною винагородою. З іншого боку, якщо у нього є капітал 500 тис. грн, то він має дві альтернативи: по­класти його у банк під 10% річних (або 50 тис. грн) або вкласти у свій бізнес. Логіка підказує, що підприємець тільки тоді розпочне бізнес, коли буде впевнений, що отримає суму не менше 50 тис. грн. Саме ця сума є нормативною віддачею на капітал. Отже, 52 тис. грн (50 тис. + 2 тис.) і буде нормальним прибутком підприємця.

Нормальний прибуток повинен бути досить високим, щоб наявні фірми залишали­ся у галузі, і достатньо низьким, щоб не допустити входження в галузь усіх фірм поспіль.

Отже, маємо таке співвідношення:

Бухгалтерські витрати

Для фермера, що працює на власній фермі, альтернативою є робота агрономом у агрофірмі, де він отримував би 5000 грн (неотриманий дохід підприємця). Він міг би здавати в оренду земельну ділянку й отримувати ренту 6000 грн (неотримана земельна рента). Він міг би не купувати техніку, а вкласти гроші в банк та отримувати щорічний відсоток (неотриманий відсоток). Отже, його загальні внутрішні витрати дорівнюють 5000 + 6000 + 5000 = 16 000 грн.

11.3. Формування та розподілення прибутку. Підприємництво та прибуток (підприємницький дохід).

Прибуток (підприємницький дохід) — це винагорода підприємця за те, що він організовує виробництво, управляє ним, запроваджує нововведення, ризикує. Джерела прибутку:

ü удосконалення організації виробництва;

ü кваліфіковане управління;

Всі ці фактори підвищують ефективність виробництва, сприяють зниженню витрат і зростанню прибутку.

Структурні елементи прибутку:

ü Нормальний прибуток — це певна мінімальна винагорода підприємця, потрібна для того, щоб утримати його в певній сфері діяльності. Нормальний прибуток має покривати розумові та фізичні витрати підприємця. Якщо він не забезпечується, то підприємець переключається на більш привабливий бізнес або на іншу галузь.

ü Економічний прибуток (монопольний прибуток, або надприбуток) — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Його джерелом є володіння монополь­ною владою (що дає змогу завищити ціни) або ж високий ризик.

Фактори диференціації прибутку підприємця:

ü обсяг виробництва — що більший масштаб виробництва, то менші витрати на одиницю продукції, і за умов незмінних цін підприємство отримує вищий прибуток на одиницю виробу; це явище називається "ефектом масштабу", його джерелом є поглиблення поділу праці на підприємствах, застосування більш продуктивного устаткування, технологій та ін.;

ü тип галузі — існують галузі з різною прибутковістю, що залежить від технологічних особливостей, рівня технічного розвитку;

ü рівень витрат — його можна знизити, застосовуючи сучасне устаткування, досконалішу технологію організації праці, дешевші джерела сировини та ін.;

ü швидкість обороту капіталу — що вона вища, то швидше до підприємця повертаються витрачені кошти, і він, знов вкладаючи їх у бізнес, збільшує випуск продукції, а отже, і величину прибутку;

ü ринкові ціни — що меншою є різниця між ціною виробу і витратами на його виготовлення, то більшою — величина прибутку.

Функції прибутку в економіці:

ü розвиває виробництво, тому що частину отриманого прибутку знову вкладають у його розширення;

ü стимулює НТП, тому що бажання отримати завищений прибуток спонукає підприємців до пошуку нових рішень у виробництві й реалізації товару;

ü розподіляє ресурси, тому що розмір прибутку показує, яку галузь треба розвивати, а яку — скорочувати.

Для розрахунку прибутку потрібно обчислити, крім витрат, розмір виторгу. Загальний виторг (валовий дохід) — сума грошей, які отримує компанія від продажу товарів або послуг:

TR = Q*P, де TR — валовий дохід, Q — кількість продажу, од., Р — ціна виробу, грн. Середній виторг — сума виторгу від продажу одиниці продукції (або ціна одиниці продукції): AR =, AR — середній виторг.

Загальний виторг(валовий дохід) — сума грошових коштів від продажу товарів або послуг

Загалом розраховують такі види прибутку:

Бухгалтерський прибуток = загальний виторг — загальні витрати (зовнішні).

Абсолютні розміри прибутку не дають інформації про ефективність виробництва. Для цього обчислюється відносний показник — рентабельність (або норма прибут­ку). Це відношення величини прибутку до величини всіх витрат підприємства:

Економічний прибуток = загальний виторг — економічні витрати.

Саме економічний, а не бухгалтерський прибуток дає повну інформацію про вигідність бізнесу.

або ж успішні інновації. Однак у будь-якому разі економічний прибуток для конкурентної галузі — це недовготривале явище. Справа у тому, що економічний прибуток є стимулом для входження нових підприємств у галузь. Він спонукає міжгалузеву конкуренцію, за якої компанії з неприбуткових галузей переходять у привабливі га­лузі. Проте з часом, внаслідок щораз більшого числа фірм, витрати і ціни знижують­ся, і починає знижуватися прибуток. У підсумку економічний прибуток у галузі зникає, і всі компанії починають отримувати встановлений у галузі нормальний прибуток. Це явище називається "парадоксом прибутку": економічний прибуток стиму­лює міжгалузеву конкуренцію, яка потім його знищує.

Так само і збитки у галузі є тимчасовими. Підприємство, що працює зі збитками, із часом змінить цю галузь на іншу, більш вигідну. Якщо ж її приклад наслідують інші ком­панії, то з часом ціни у цій галузі зростуть, а збитки зникнуть.

Розподілення прибутку проходить два етапи:

1) певна частина прибутку розподіляється в державний бюджет або інші цільові фонди у вигляді податків і відрахувань з прибутку; після відрахувань у підприємства залишається чистий прибуток.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. Автоматичний розрахунок суми проведення.
3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Аеродинамічний розрахунок
6. Аеродинамічний розрахунок ротора вітроустановки
7. Аналіз витрат.
8. АНАЛІЗ ЛІНІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ
9. Аналіз макроекономічних показників
10. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії
11. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.
12. Аналітичний розрахунок завантаження горловин

Переглядів: 4584