Тема 14. ДИТЯЧИЙ КОЛЕКТИВ

1. Визначення.Термін «колектив» у перекладі з грецької означає збірний і показує найвищу стадію добровільно організованої людської спільноти. У педагогічній теорії та практиці дитячий колектив несе суттєве навантаження. Він виступає як умова індивідуального розвитку дитини, інструмент і суб’єкт її виховання, як середовище та спосіб соціалізації особистості вихованця, а також як об’єкт виховного впливу та ціль виховної роботи. Це говорить про те, що згуртування дітей у колектив має неабияке значення в теорії та практиці виховання.

Найбільш повну педагогічну теорію колективу створив
А.С. Макаренко. Її життєздатність зумовлена тим, що вона виникла внаслідок узагальнення практичної діяльності великого педагога.

Ознаками колективу є:

6) наявність особистісно та соціально значущої мети, яку усвідомлюють усі члени дитячої спільноти;

7) спільна суспільно-корисна діяльність, спрямована на досягнення цієї мети;

8) відношення взаємної залежності, система підпорядкування й відповідальності за себе та інших;

9) психологічний клімат: відчуття емоційного комфорту, мажорний тон існування (жвавість, піднесеність, радість, задоволення, небайдужість тощо), співвіднесення активності зі стриманістю (достоїнство);

10) традиції, ритуали, атрибути, що з’являються під час життєдіяльності дитячого колективу, і лежать в основі наступності його розвитку.

Якщо дитяча спільнота не відповідає переліченим ознакам, то вона не є колективом, і вихователь має спрямувати свої зусилля на його створення.

Закон життя колективу полягає в його розвитку, коли останній припиняється, руйнуються зв’язки, що згуртовують дітей, тобто руйнується сам колектив. Щоб такого не сталося, потрібен постійний рух уперед, який відбувається завдяки реалізації системи перспективних ліній. А.С. Макаренко в роботі по згуртуванню дитячого колективу виділяв три перспективи: ближню, середню та дальню. Ближня перспектива (або завтрашня радість) – то щоденний шлях до кращого, бажаного, цікавого, що веде від особистих досягнень до колективного успіху. Середня перспектива – то мета, більш відстрочена в часі, досягти яку можна лише спільними зусиллями. Таких орієнтирів на рік повинно бути 2-3. Наприклад, якщо в класі за перше півріччя не буде невстигаючих учнів, то на зимових канікулах ми поїдемо в Карпати. Дальня перспектива сягає великого часу і простору. Вона стосується професійної й родинної (сімейної) самореалізації, долі школи, села, країни, землі, всесвіту.

Йдучи щаблинами перелічених перспектив, діти вчаться планувати своє сьогодення й прогнозувати майбутнє. Дуже важливо, щоб у цій ході не втрачалася жодна з перспектив. Якщо дитина не навчиться радіти кожному дню, не буде щасливою та не робитиме щасливими інших щодня, не прогнозуватиме майбутнього благополуччя, вона не реалізує себе.

Перспективи не видумуються, вони народжуються як у реальних потребах дітей, так і в їх мріях. На жаль, за результатами опитування, мрії більшості школярів сьогодні не сягають далі закінчення школи. Вони не бачать себе в майбутньому, не задумуються над долею родини, країни, всесвіту, не створюють плани майбуття, гідного людини. У виховному плані це та ніша, заповнення якої дасть новий поштовх для активізації виховної роботи та досягнення її результативності.

Етапи розвитку колективу А.С. Макаренко визначав за вимогами, що ставляться дітям. На першому етапі педагог ставить вимоги всім і кожному; на другому – активу, а актив – усім і кожному, на третьому – всі(колектив)ставлять вимоги кожному, а кожен – всім (колективу); на четвертому – коженсам ставитьвимоги собі, тобто вимоги колективу стають його особистими вимогами; п’ятий етап характеризується зв’язком колективу як певної єдності з іншими угрупуваннями.

Використовуючи метод моделювання, ці ж етапи розвитку дитячого колективу А.М. Лутошкін подав у вигляді образів:

6) піщаний розсип, коли зв’язків між дітьми ще немає, а разом вони утримуються завдяки зовнішнім впливам (як пісок у долонях);

7) м’яка глина, коли між вихованцями з’являються неміцні зв’язки, що можна легко змінити й навіть зруйнувати;

8) мерехтливий маяк – поява привабливої, манливої мети;

9) червоне вітрило як символ руху задля її досягнення;

10) палаючий смолоскип, коли колектив, як певна згуртована єдність, освітлює дорогу іншим і зігріває всіх своїм теплом.

Шляхи розвитку дитячого колективувизначаються умовами і можливостями спілкування вихователя з вихованцями та вихованців між собою, особливостями їх взаємин, стилем педагогічної взаємодії між учасниками виховного процесу, їх особистісними якостями, індивідуальними характеристиками, досвідом попередньої роботи та виховання. Зауважуючи на раніше зазначені моменти, такими можуть бути: організація системи вимог; виховання активу; організація перспективних ліній; формування здорової громадської думки; створення традицій, емоційного клімату, системи взаємодопомоги тощо.

Слід зауважити на відносність такого розподілу, бо йдучи кожним із зазначених шляхів, обов’язково реалізуються й інші, тобто шляхи розвитку колективу визначаються за домінуючою спрямованістю виховної роботи, що не тільки не заперечує інші напрямки, а й інтегрує їх як свої складові.

Підсумовуючи, доцільно зазначити, що розвиток колективу не завадить розвиткові особистості, а навпаки, забезпечує оптимальність цього процесу – з одного боку, а з іншого – саме завдяки розвиткові всіх особистостей розвивається колектив, що являє собою їх інтегровану сукупність. Тобто, ми не вбачаємо суперечності в розвитку особистості та колективу і вважаємо безглуздим їх протиставлення та пошуки відповіді на питання: що важливіше у виховній роботі, колектив чи особистість. Це знову спроба протиставити ціле та його частину, що, звісно, приведе до руйнування обох.

Характеристика класного колективу являє собою підсумковий документ виховної роботи, завдяки якому можна відстежити її динаміку. Вона складається класним керівником унаслідок вивчення учнів класу (як зокрема, так і вкупі) з метою педагогічного керівництва розвитком колективу та особистості. При написанні характеристики кожний з пунктів наступної схеми розглядається з трьох позицій: що є (результат вивчення, констатація); чому (виявлення причинно-наслідкових зв’язків, детермінація); що треба зробити, аби вдосконалити ... (прогнозування наступного розвитку).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВИХОВНІ СИСТЕМИ	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.