Будова епіфіза

Зовні епіфіз оточений тонкою сполучнотканинною капсулою, від якої відходять розгалужуються перегородки всередину залози, що утворюють її строму і розділяють її паренхіму на часточки. У дорослих у стромі виявляються щільні шаруваті тільця - епіфізарних конкреції, або мозкової пісок.

У паренхімі розрізняють клітини двох типів - секретуючі пінеалоціти і підтримують гліальні, або інтерстиціальні клітини. Пінеалоціти розташовуються в центральній частині часточок. Вони трохи крупніше опорних нейрогліальних клітин. Від тіла пінеалоціти відходять довгі відростки, розгалужені на зразок дендритів, які переплітаються з відростками гліальних клітин. Відростки пінеалоцітов направляються до фенестрірованного капілярах і контактують з ними. Серед пінеалоцітов розрізняють світлі і темні клітини.

Гліальні клітини переважають на периферії часточок. Їх відростки направляються до междольковим сполучнотканинних перегородок, утворюючи свого роду крайову облямівку часточки. Ці клітини виконують, в основному, опорну функцію.

Гормони епіфізу:

Мелатонін - гормон фотоперіодічность, - виділяється переважно вночі, тому що його виділення пригнічується імпульсами, які надходять з сітківки ока. Мелатонін синтезується пінеалоцітов з серотоніну, він пригнічує секрецію гонадоліберину гіпоталамусом і гонадотропінів передньої долі гіпофіза. При порушенні функції епіфіза в дитячому віці спостерігається передчасне статеве дозрівання.Крім мелатоніну інгібуючий вплив на статеві функції обумовлюється і іншими гормонами епіфізу - аргінін-вазотоціна, антігонадотропіни.

Адреногломерулотропін епіфіза стимулює утворення альдостерону в наднирниках.

Пінеалоціти продукують кілька десятків регуляторних пептидів. З них найбільш важливі аргінін-вазотоціна, тіроліберін, люліберін і навіть тіротропін.

У людини епіфіз досягає максимального розвитку до 5-6 років життя, після чого, незважаючи на триваюче функціонування, починається його вікова інволюція. Деяка кількість пінеалоцітов зазнає атрофію, а строма розростається, і в ній збільшується відкладення солей - фосфатних і карбонатних солей у вигляді шаруватих кульок - т.зв. мозкової пісок

ЕНДОКРИННА СИСТЕМА

1. Джерела розвитку і основні етапи ембріогенезу щитоподібної залози.

2. Загальний план будови щитоподібної залози.

3. Фолікули: тонка і ультратонка будова паренхіматозних елементів.

4. Форма фолікулів і тироцитів при різних функціональних станах залози.

5. Секреторний цикл тироцитів.

6. Гормони щитоподібної залози і їх біологічна роль.

7. Парафолікулярні острівці; структура і функціональне значеня.

8. Гормональна регуляція функції щитоподібної залози.

9. Регенеративні можливості щитоподібної залози.

10. Джерела розвитку і морфофункціональна характеристика прищитоподібної

залози.

11. Паратироцити: різновиди, особливості будови і функціональне значення.

1. Надниркові залози. Джерела і основні етапи ембріогенезу.

2. Загальний план будови надниркових залоз.

3. Тонка і ультратонка будова кіркової і мозкової речовини надниркових залоз.

4. Гормони надниркових залоз і їх біологічна дія на організм.

Периферичні ендокринні залози: щитовидна і Паращитовидні залози

Бранхіогенний група ендокринних залоз розвивається з зачатків зябрових кишень (тобто з глоточной ентодерми) і включає щитоподібну і прищитоподібну залози. Щитоподібну і прищитоподібну залози пов'язані не тільки спільним джерелом розвитку, а й функціонально, виконуючи головну роль у підтримці метаболічного статусу та гомеостазу внутрішнього середовища організму.

Гормони цих залоз регулюють інтенсивність основного обміну і концентрацію кальцію в крові.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Гіпофіз	\|	Щитоподібна залоза

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.