У світовій економічній літературі “інновація” інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Специфічний зміст інновації складають зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни.
Можна виділити п'ять основних типових змін:
1. Використання нової техніки, нових технологічних процесів чи нового ринкового забезпечення виробництва.
2. Впровадження продукції з новими властивостями.
3. Використання нової сировини.
4. Зміни в організації виробництва і його матеріально-технічного забезпечення.
5. Поява нових ринків збуту.
Інноваційний процес – це процес створення, освоєння і поширення інновацій.
Для інновації важливі три властивості: науково-технічна новизна; виробнича застосовність; здатність до комерційної реалізації.
Отже, науково-технічні інновації повинні: а) мати новизну; б) задовольняти ринковому попиту і приносити прибуток виробнику.
Модель інноваційного процесу можна представити наступним чином:
ІП = ФД Þ ПД Þ Р Þ Пр Þ Б Þ Ос Þ ПВ Þ М Þ Зб,
де ІП – інноваційний процес;
ФД - фундаментальне (теоретичне) дослідження;
ПД - прикладні дослідження;
Р - розробка;
Пр - проектування;
Б - будівництво;
Ос - освоєння;
ПВ - промислове виробництво;
М - маркетинг;
Зб - збут.
Початковою стадією інноваційного процесу є фундаментальне (теоретичне) дослідження (ФД) – це діяльність, спрямована на одержання і переробку нових, оригінальних, доказових результатів і інформації. Воно є фундаментом інноваційного процесу.
Фундаментальні дослідження, як правило, втілюються в прикладних дослідженнях (ПД). Прикладні дослідження – це втілення знань в процесі виробництва, створення нового продукту, технологічної схеми та ін.
У результаті розробок створюються конструкції нових машин і устаткування, що плавно переходить у фази: проектування (Пр), будівництво (Б), освоєння (Ос) і промислове виробництво (ПВ). Фази маркетингу (М) і збуту (Зб) пов'язані з комерційною реалізацією результатів інноваційного процесу.