МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
||||||||||
Ринок праці: поняття, зміст і функції
Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів та ін. – складова частини економіки. На ньому, як зазначають експерти Міжнародної організації праці (МОП), “підприємці і наймані працівники разом ведуть переговори, колективні або індивідуальні щодо заробітної плати і умов праці.” Ринок праці, як економічна категорія, тривалий час розглядався у нас як явище, яке притаманне тільки капіталістичному суспільству, а безробіття – як чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між працею і капіталом, і що тільки завдяки наполегливій боротьбі трудящих вдалося вирвати у монополістичного капіталу уступки у вигляді системи допомоги безробітним: матеріальної – із фондів по безробіттю, і організаційної – у працевлаштуванні завдяки службам зайнятості. Дійсно, з розвитком капіталізму, переходом його в монополістичну стадію ускладнилися економічні зв’язки й економічні відносини. Істотних змін зазнав і ринок робочої сили. Змінилося ставлення до робочої сили і в підприємців. Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється все ж в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народної споживання, залежності економіки від кооперованих зв’язків з державами СНД, насамперед від постачання енергоносіїв з Росії. Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки: - перевищення пропозиції робочої сили над попитом; - низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості - зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення; - низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття; - наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості; - зростання молодіжного безробіття; - регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі; - низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів; - відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо; - еміграція висококваліфікованої робочої сили. Ринок праці в Україні сформувався як система суспільних відносин, які відображають рівень розвитку і досягнутий на цей період баланс інтересів між тими силами, які беруть участь на ринку: підприємцями, найманими працівниками і державою. Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця ‑ інтересам працівника. Необхідними умовами функціонування ринку праці є організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін. Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок. Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту. На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об’єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об’єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі ‑ переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі ‑ переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов’язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії ‑ добре організований внутрішній ринок. Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці. На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку ‑ населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання. До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків. Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: роботу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила, яка являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг. Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник ‑ найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару. Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути сукупним та індивідуальним. Сукупний попит на робочу силу ‑ це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку. Індивідуальний попит на робочу силу ‑ це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від: - попиту на продукцію фірми; - стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо; - якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника; - фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників. Збільшення попиту на ринку праці можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: - приросту величини трудових ресурсів; - співвідношення зайнятого і незайнятого населення; - використання малоконкурентних груп населення; - особливостей пенсійного законодавства; - кадрової політики на кожному підприємстві. Сучасний стан на ринку праці України характеризується позитивними тенденціями щодо зростання зайнятості та скорочення безробіття. За матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності,чисельність зайнятого населення віком 15–70 років у І кварталі 2007 р., порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 104,3 тис. осіб та становила 20,5 млн. осіб. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років зріс за означений період у цілому по Україні з 57,1% до 57,6%, а серед населення працездатного віку з 65,0% до 65,7%. А загалом, за станом на 1 січня 2007 року кількість зареєстрованих у службі зайнятості вакансій становила 170,5 тисяч, що на 8,6% менше, ніж на відповідну дату 2006 року, в тому числі для законодавців, державних службовців і керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців – 45,8 тис. вакансій; для робітників сфери обслуговування та торгівлі, кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства, кваліфікованих робітників з інструментом, операторів та складальників устаткування і машин – 100,5 тис. вакансій; для осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки – 24,2 тис. вакансій. Таким чином, на одне вільне робоче місце для робітників претендували 2 особи, для службовців – 3 особи, а для тих, що не мали спеціальної професійної підготовки, – 5 осіб. Попитом на ринку праці продовжують користуватись професії, пов’язані з наявністю високого рівня кваліфікації. Проте, порівнюючи з відповідним показником на 1 січня 2006 р., попит на ринку праці на зазначені професії дещо знизився на 14,9%. Пропонуючи високий рівень оплати праці, підприємствам потрібні менеджери, банківські працівники, дизайнери, бухгалтера високої кваліфікації, адміністратори, оператори комп’ютерного набору з відповідним досвідом роботи. Залишається потреба на такі професії, як інженери, вчителі, спеціалісти державної служби, спеціалісти харчової промисловості, продавці продовольчих та непродовольчих товарів. Від роботодавців надходять заявки на перукарів, кухарів, барменів, електрогазозварників, слюсарів з ремонту автомобілів, операторів котельні, токарів, швачок, кравців, водіїв усіх категорій, трактористів-машиністів сільгоспвиробництва, столярів, мулярів та інших висококваліфікованих робітників на будівництві. Порівняно з початком 2006 року, на 8,9% зменшилась потреба у некваліфікованих працівниках: охоронцях, двірниках, прибиральницях, сторожах, підсобних робітниках тощо.
Розмістити рисунок вертикально!
Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін. Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про ситуацію на ринку праці. Так за даними Держкомстату, чисельність безробітних у І кварталі 2007 р., порівняно з відповідним періодом минулого року, скоротилася на 110,7 тис. осіб та становила 1,6 млн. осіб. Рівень безробіття населення віком 15–70 років,розрахований за методологією Міжнародної організації праці, в цілому по Україні у І кварталі 2007 року становив 7,4% економічно активного населення зазначеного віку, проти 7,9% у І кварталі 2006 року. Слід зазначити, що зростання обсягів і рівня зайнятості та зменшення обсягів і рівня безробіття відбулося в усіх регіонах України. Безробітні шукають роботу самостійно або за допомогою державної служби зайнятості. Станом на початок липня 2007 року на обліку в службі зайнятості перебувало 656,2 тис. незайнятих громадян, в тому числі 305,1 тис. робітників, 171,1 тис. осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки, 180,0 тис. службовців. Не краща ситуація з безробіттям склалася на селі. Так за станом на 1 липня 2007 року на обліку в службі зайнятості перебувало 322,8 тис. безробітних громадян, що проживають у сільській місцевості (або кожен другий клієнт служби зайнятості). Чисельність незайнятих громадян, колишніх працівників сільського господарства, станом на початок липня 2007 року становила 172,4 тис. осіб, в той же час для працівників сільського господарства існувало лише 18,9 тис. вільних робочих місць, тобто на одне вільне робоче місце претендувало 9 осіб. Чисельність осіб, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості у звітному періоді, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 26,0 тисяч та становила 582,3 тис. осіб. Зокрема, шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було працевлаштовано 18,9 тис. безробітних; 14,1 тис. безробітних організували власну справу за рахунок отримання виплати допомоги по безробіттю одноразово. Рівень працевлаштування незайнятих громадян підвищився до 36,8% (у відповідному періоді минулого року він становив 31,6%). Зростання цього показника відбулося в усіх регіонах. Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Варто зазначити, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Тоді як зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. Кон’юнктура ринку, а саме співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення, безпосередньо впливає на ціну робочої сили. Ціна робочої сили, як елемент ринку, має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг: - підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку; - утримувати сім’ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває; - підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов’язок громадянина суспільства, що також потребує витрат. Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць. Для ринку праці, як складної категорії характерне виконання таких функцій: - узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин; - забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії; - забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки; - підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією; - формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення; - сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури; - стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати; - впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу; - дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон’юнктуру ринку тощо.
Читайте також:
|
|||||||||||
|