• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Національна економіка як суб’єкт міжнародних економічних зв’язків.

Інтернаціоналізація економічного розвитку зумовлена зростанням рівня взаємопов’язаності та взаємозалежності окремих національних економічних систем. Національна економіка - це система пов’язаних між собою продуктивних сил, виробничих, товарно-грошових, торгово-економічних, кредитно-фінансових, науково-технічних та ресурсно-кадрових відносин всередині окремої країни, яка функціонує на основі внутрішніх національних стандартів.

Порядок вимірювання та облік результатів розвитку національної економіки визначається розробленою міжнародними організаціями так званою системою національних рахунків (СНР), що вміщує широкий спектр економічних параметрів. Спираючись на неї, можна звести всю національну економіку до ключових секторів економічної діяльності та взаємозв’язків між ними. Таких секторів є п’ять, але для спрощення ми зведемо їх до чотирьох.

1. Реальний або приватний нефінансовий сектор забезпечує виробництво (пропозицію) благ країни на внутрішній та зовнішній ринки, а також пред’являє попит на матеріальні блага вітчизняного та зарубіжного виробництва з метою особистого та виробничого споживання. До цього сектору відносять сімейні господарства і недержавні нефінансові підприємства.

В рамках СНР сформовані в реальному секторі пропозицію та попит можна записати так:

АD’ = Y + (С’а + I’а),

AS’ = C’h + C’d + I’d + I’h = (С’d + I’d) + (С’h + I’h),

де (‘) - позначено належність показників до реального сектору;

Y - дохід реального сектору;

С’а - сума видатків на споживання вітчизняними споживачами іноземних благ;

C’h - сумарна пропозиція вітчизняних благ за кордон;

С’d - сума видатків на споживання вітчизняними споживачами національних благ;

I’а - обсяг інвестиційних видатків на іноземні блага, що споживаються національними виробниками;

I’d - обсяг інвестиційних видатків на національні блага, що споживаються національними виробниками;

I’h - обсяг інвестиційних видатків під виробництво вітчизняних благ, що пропонуються за кордон.

Виходячи з того, що реальний сектор має перебувати в стані рівноваги, прирівняємо праві частини двох попередніх рівнянь і, зробивши перестановки їх складових, отримаємо таке рівняння:

(Y - C’d) - I’d = (С’h + I’h) - (С’а - I’а), (1.1)

Вираз у дужках лівої частини рівняння описує внут­рішні заощадження реального сектору S’.

Права частина рівняння - це чистий експорт із реального сектору NХ’. Таким чином, маємо:

S’d - I’d = NX. (1.2)

Отже, нагромадження для фінансування реального сектору можуть бути тісно пов’язані з зовнішньою діяльністю суб’єктів, що представляють цей сектор. З рівняння (1.2) зрозуміло, що надлишок заощаджень відпов­дає додатному значенню чистого експорту з реального сектору. У цьому випадку надлишок заощаджень може бути позичений закордонним суб’єктам. Але коли

I’d - S’ = -NX’,

то це означає, що власних заощаджень в реальному секторі бракує, тобто є дефіцит. Його можна покрити за рахунок зовнішніх джерел.

2. Бюджетний (урядовий) або фіскальний сектор становить державний бюджет і виконує роль перерозподільника доходів. Тут формуються доходи бюджету від податків та інших надходжень (Т), а також частина агрегованого попиту, яку можна описати рівнянням

G = С’’d + С’’а + I’’d + I’’а, (1.3)

де (‘‘) - позначено належність показників до фінансового сектору;

G - бюджетні видатки.

Різниця між надходженнями та видатками бюджету складає бюджетний надлишок (заощадження):

ВS = Т - G. (1.4)

Сальдо надходжень і видатків бюджету може бути дефіцитним. В такому випадку виникає необхідність його фінансування за рахунок і внутрішніх, і передусім, зовнішніх позик.

3. Грошовий (фінансовий) або монетарний сектор — це грошові потоки, які проходять через центральні та комерційні банківські установи. Цей сектор обслуговує два перших. У результаті виникають ліквідні вимоги певної країни до вітчизняних та іноземних економічних суб’єктів та до урядових установ. Вони складають активи. Одночасно виникають зобов’язання банківської системи країни перед приватними економічними суб’єктами та урядовими інституціями як вітчизняними, так і закордонними. Сукупність цих зобов’язань являє собою всю грошову масу країни. Ці гроші в СНР отримали назву пасивів.

Виходячи з умови рівноважного стану грошового сектору та взаємопогашення вимог і зобов’язань, формалізуємо відповідність активів пасивам:

М = NFA + NDA,

де М - пасиви (грошова маса);

NFA - чисті іноземні активи;

NDA - чисті внутрішні активи.

Чисті іноземні активи грошового сектору як головного державного банку, так і підконтрольних йому комерційних банків є чистими міжнародними резервами країни (R). Вони є головним джерелом фінансування дефіцитів реального та державного секторів, але не єдиним. Оскільки в СНР рахунок зовнішньоекономічної діяльності відображає трансакції, пов’язані лише із створенням і використанням національного доходу, і не включає трансакції, пов’язані з передачею права власності, можна стверджувати, що таким джерелом є також імпорт іноземного капіталу (Кim).

Безумовно, одночасно можливий і експорт капіталу з країни (Кех), тому, напевно, слід говорити про чистий експорт капіталу (КА) як джерело фінансування дефіцитів у внутрішній економіці. Це може бути виражено такою формулою:

КА = Кех - Кіm.

Між потребою в припливі іноземного капіталу для фінансування дефіцитів реального і бюджетного секторів змінною офіційних резервних активів (∆R) є обернена залежність. Приріст чистих іноземних інвестицій буде дорівнювати перевищенню інвестиційних видатків над заощадженнями:

КА - ∆R = (І - S) + (G - Т). (1.5)

4. Зовнішньоекономічний сектор включає операції кожного з попередніх секторів із закордонними суб’єктами та іншими країнами. Цей сектор можна вважати концентрованим втіленням макроекономічних процесів, які виникають в результаті взаємодії національної економіки з економіками інших країн. Звівши доходи та видатки реального і бюджетного секторів, а також скориставшись рівняннями (1.1; 1.2; 1.3; 1.4), які включають зовнішньоекономічні елементи, складемо рівняння, що відображає потоки капіталів і товарів у зовнішньоекономічному секторі:

NX = (S - І)+(Т - G). (1.6)

Прирівнявши ліву частину рівняння (1.6) з рівнянням (1.5), побачимо, що вони відображають рух коштів у протилежних напрямках, а тому можемо записати:

КА - ∆R = -NX. (1.7)

Це означає, що за від’ємного значення чистого експорту спостерігається приплив до країни іноземних інвестицій. Тим самим досягається рівновага зовнішньоекономічного сектору.

Отже, найбільш суттєвими є міжнародний рух потоків благ (товарів, послуг, ресурсів) та капіталів при здійсненні певних операцій через посередництво їх зовнішніх секторів. Механізм такої взаємодії - це, передусім, ринковий механізм.

Таким чином, сучасна економіка є економікою, яка за своєю функціональною орієнтацією складається з двох секторів: внутрішньої та зовнішньої економіки. Призначення внутрішньої економіки - задоволення потреб населення благами вітчизняного виробництва, зовнішньої - вихід на міжнародні ринки товарів, послуг та факторів виробництва з метою підвищення загальноекономічного добробуту країни.

Економічні угоди господарських одиниць як суб’єктів зовнішньої економіки проходять через окремий спеціальний рахунок - платіжний баланс.

Платіжний баланс (balance of payment) – це баланс, що відображає співвідношення між сумою платежів, здійснених даною країною за кордоном, і сумою надходжень у цю країну з-за кордону за певний період (місяць, квартал, рік).

Платіжний баланс вертикально складається з таких двох частин як дебет (приплив благ (товарів та послуг) до певної країни за зворотного руху платіжних засобів) і кредит (відплив благ, за що резиденти країни отримують відповідні платежі). Горизонтальний поділ платіжного балансу відображає його склад за типами операцій, які він охоплює. Це - експорт та імпорт товарів та послуг, трансферти, рух капіталів та фінансових інструментів. Перевищення надходжень над платежами утворює активне, позитивне сальдо платіжного балансу, а протилежне співвідношення – пасивне, негативне сальдо.

Загалом, платіжний баланс складається з двох частин:

1. Рахунку поточних операцій.

2. Рахунку руху капіталів.

1. Рахунок поточних операцій(current account). Цей розділ обліковує міжнародний рух товарів та послуг і відображає надходження й видатки експорту-імпорту товарів та послуг, чисті доходи від інвестицій і чисті поточні трансферти. Він, в свою чергу, складається з 3-х наступних частин:

- частини А, де обліковується рух товарів (експорт/імпорт) та нефакторних послуг (транспорт, міжнародний туризм, страхування, платежі за використання інтелектуальної власності тощо);

- частини Б, де має місце рух факторних послуг (послуг факторів виробництва), який відображається у власне доходах на інвестиції, процентах по боргових зобов’язаннях (міжнародний рух капіталу) та оплаті праці резидентів, які працюють за кордоном (міжнародний рух робочої сили);

- частини В, де відображається рух матеріальних ресурсів, за якого відсутня зворотна передача вартісного еквіваленту (грошові перекази за кордон, безвідплатна допомога іноземним державам, подарунки, пенсії тощо).

Отже, статті рахунку поточних операцій дають змогу оцінити внесок зовнішньої економіки країни у міжнародний рух товарів і факторів виробництва.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. А) Структура економічних відносин.
3. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
4. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Ад’юнкт (аспірант) як суб’єкт наукової діяльності
8. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
9. АНАЛІЗ ЛІНІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ
10. Аналіз макроекономічних показників
11. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії
12. Аналіз техніко-економічних показників розрахованого

Переглядів: 556