• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зміст правовідносин.

Правовідносини – це юридична категорія, що характеризується наявністю структури та змісту. Структуру правовідносин складають:

а) об’єкт;

б) суб’єкт – особа, що реалізує надане їй право чи виконує покладений обов’язок;

в) зміст – права та обов’язки.

Суб’єкти правовідносин – це індивіди чи організації, що на основі правових норм можуть бути учасниками правовідносин, тобто носії суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Правосуб’єктність – одна із обов’язкових передумов правовідносин. Щоб стати учасником правовідносин суб’єкти повинні пройти два етапи набуття юридичних якостей:

а) набути якості суб’єктів права як потенційних суб’єктів (учасник правовідносин – через відповідність певним вимогам правосуб’єктності);

б) набути додаткових якостей юридичного характеру в конкретній юридично значимій ситуації – суб’єктивні юридичні права і обов’язки, надаються учасникам правовідносин правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв’язки, відносини між суб’єктами.

Види суб’єктів правових відносин:

1. Індивідуальні суб’єкти (фізичні особи):

· громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної держави;

· іноземні громадяни;

· особи без громадянства (апатриди);

· особи з подвійним громадянством (біпатриди).

Іноземні громадяни і особи без громадянства можуть бути суб’єктами цивільного, трудового права та інших правовідносин. В порівнянні з громадянам України їх правоздатність є дещо обмеженою (не мають виборчих прав, на них не розповсюджується військовий обов’язок, деякі статті кримінального кодексу).

2. Колективні суб’єкти (юридичні особи).

· державні органи, організації, підприємства, установи;

· органи місцевого самоврядування;

· комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми і т.д.);

· громадські об’єднання (партії, профспілки тощо);

· релігійні організації.

Державні організації – створюються для виконання різноманітних функцій – як суб’єктів права їх підрозділяють на дві групи:

Органи держави, що виконують функцію управління та мають владні повноваження, їх правосуб’єктність характеризується їх компетенцією, тобто сукупністю прав та обов’язків, якими наділені ці організації від імені держави.

Органи і організації, що здійснюють оперативно-господарську та соціально-культурну діяльність: їх правосуб’єктність визначається спеціальною категорією „юридична особа”, яка має певні ознаки, виступає від свого імені, несе самостійну майнову відповідальність, може бути стороною в суді.

На відміну від державних органів, які мають владні функції і не однакову компетенцію, оперативно-господарські органи по відношенню між собою мають юридичне рівне та юридично однопорядкове положення.

Особливою умовою правосуб’єктності організації є їх персоніфікація, тобто організаційна єдність. Всі вони мають внутрішню структуру, певні підрозділи, що об’єднані єдиним керівництвом.

Громадські організації виступають у правовідносинах у випадку визнання юридичною особою, деяких з них держава наділяє владними повноваженнями.

3. Держава і її структурні одиниці:

· Держава;

· Державні утворення (суб’єкти федерації – штати, землі, автономії України – Автономна Республіка Крим);

· Адміністративно-територіальні одиниці (область, район тощо).

Специфічною рисою держави є те, що вона є суб’єктом політичної системи, її компетенція визначена конституційно у вигляді діяльності органів влади та управління, вона виступає як суб’єкт права (відносини держави з громадянами, між іншими державами, громадськими організаціями, шляхом надання їм компетенції), органами і організаціями (визнає їх юридичними особами).

4. Соціальні спільності (народ, трудовий колектив, нація, етнічні групи) - суб’єкт права в певних випадках, передбачених законодавством.

Об’єкт правовідносин – тобто відносини чи певна суспільна категорія, на використання чи досягнення якої націлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

М.М. Коркунов вважав, що оскільки всі наші інтереси здійснюються не інакше як за допомогою якоїсь сили, то в загальному можна говорити, об’єктом права є сили. Він розрізняв чотири категорії об’єктів (власні сили суб’єкта права; сили природи; сили інших людей; сили суспільства). Кожен з цих об’єктів права перебуває в особливому відношенні до суб’єкта права.

В деяких випадках об’єкт правовідносин визначався як все те, що може входити в сферу зовнішньої свободи людини, що може стати предметом людського панування. Прибічник даного підходу Є.М. Трубецький, висловлював думку про те, що об’єктами права і правовідносин можуть бути, по-перше, предмети речового світу чи речі, по-друге, дії, по-третє, самі особи.

Досить широке розповсюдження мало трактування об’єкта як сукупності різноманітних матеріальних і нематеріальних благ, які знаходяться в сфері інтересів учасників правовідносин (Г.Ф. Шершеневич, Є.М. Трубецький, М. Коркунов). При такому підході об’єкт правовідносин знаходиться за межами юридичного змісту правовідносин, тобто поза суб’єктивними правами і обов’язками. Це ті явища (предмети) оточуючого нас світу, на які направленні суб’єктивні права і обов’язки.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі розвиваються дещо інші погляди. Спираючись на попередній досвід, автори виходять з того, що під об’єктом правових відносин слід розуміти ті матеріальні духовні блага, завдяки яким задовольняються інтереси уповноваженої сторони правовідносин.

Існують інші точки зору. Так під об’єктом правовідносин іноді розуміється те, на що направлені правовідносини чи з приводу чого вони виникають.

В якості об’єкта правовідносин нерідко розглядаються будь-які життєві вища, що обумовили виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Об’єктом правовідносин вважається також різноманітні види поведінки людей, що направлені на задоволення їх різноманітних життєвих потреб.

Узагальнюючи сказане, слід зауважити, щооб’єкт правовідносин - це матеріальне чи нематеріальне благо, річ, право чи відносини, на використання чи охорону яких націлені правовідносини, як правило об’єкт пов’язаний з інтересами уповноваженої сторони та є благом, що знаходиться у розпорядженні вказаної сторони та охороняється державою.

Скакун О.Ф. дає таку класифікацію об’єктів правовідносин:

1. Предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі – предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі діяльності. До них належать: засоби виробництва, предмети користування; цінності – гроші, акції, векселя, облігації, цінні папери; майно, набуте в результаті купівлі-продажу, дарування, обміну, спадкування.

2. Послуги виробничого і невиробничого характеру: виконання робіт обумовлених договором чи контрактом.

3. Продукти духовного та інтелектуального мистецтва – витвори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформації, комп’ютерні програми, інші результати інтелектуальної власності, які захищаються законом.

4. Особисті немайнові блага – життя, здоров’я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи.

Зміст правовідносин - це категорія, що визначається в 2-х аспектах:

А) фактичний зміст - реальна поведінка суб’єктів, що націлена на досягнення правового результату;

Б) юридичний зміст - права та обов’язки , що характеризують правий статус суб’єктів та передбачені правовою нормою. Таким чином ,змістправовідносини складають:

А) суб’єктивні права;

Б) юридичні обов’язки.

Суб’єктивне право – міра можливої поведінки, що встановлюється для задоволення інтересів уповноваженої сторони. Суб’єктивне право як елемент змісту правовідносин складається з 3-х елементів :

1. Право на власні дії – можливість самостійно реалізовувати надані державою можливості.

2. Право на чужі дії – можливість виконання обов’язку зобов’язаною стороною як умови реалізації права.

3. Право на дії з боку держави, змістом яких є захист та охорона суб’єктивних прав.

Юридичний обов’язок – міра необхідної поведінки, що встановлюється зобов’язаній стороні для реалізації суб’єктивного права, що належить уповноваженій стороні. Складається з 3-х елементів:

1. Право на власні дії – можливість добровільного виконання обов’язку.

2. Обов’язок активного характеру – необхідність виконання обов’язку поза бажанням суб’єкта.

3. Обов’язок нести відповідальність у випадку невиконання обов’язку чи порушення прав інших суб’єктів.

В процесі порушення реалізації правових норм суб’єктивне право використовується суб’єктами лише за наявності їх усвідомленого бажання, а юридичний обов’язок виконується незалежно від відношення до нього чи розуміння зобов’язаною стороною.

Підстави виникнення правовідносин – це юридичні фактори чи умови, які породжують правові відносини.

Розрізняють такі різновиди підстав:

· матеріальні (загальні);

· юридичні (спеціальні).

До матеріальних відносяться:

ü інтереси та потреби суб’єктів під впливом, яких вони вступають у відповідні правовідносини;

ü система соціально-економічних, культурних обставин, що зумовлюють об’єктивну необхідність правового регулювання суспільних відносин;

ü наявність об’єкту правовідносин;

ü наявність не менш ніж 2-х суб’єктів;

ü відповідна поведінка учасників правовідносин.

До юридичних відносяться:

ü наявність норм права;

ü правосуб’єктність осіб;

ü юридичні факти.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. IV. Зміст навчання
3. IV. Зміст навчання
4. IV. Зміст навчання
5. IV. Зміст навчання
6. IV. Зміст навчання
7. IV. Зміст навчання
8. IV. Зміст навчання
9. IV. Зміст навчання
10. IV. Зміст навчання
11. IV. Зміст навчання
12. IV. Зміст навчання

Переглядів: 5177