Клінічна фармакологія інгібіторів ангіотензинперетворюючого фермента (іАПФ)

Механізм дії. Інгібітори АПФ (іАПФ) блокують активність одного із ключових ферментів системи ренін-ангіотензин ІІ-альдостерон – ангіотензинперетворюючого, який сприяє перетворенню неактивного ангіотензивну І у високоактивний ангіотензин ІІ.

ІАПФ підвищують вміст реніну і знижують концентрацію ангіотензину, перешкоджаючи руйнуванню брадикініну, зменшують виділення альдостерону, що веде до вазодилятації венул і артеріол (зменшення перед- і післянавантаження на міокард), натрійурезу і затримки К⁺ в організмі. Вони попереджують прогресування дилатації лівого шлуночка і сприяють зворотному розвитку гіпертрофії лівого шлуночка (кардіопротекція); пригнічують гіпертрофію гладком’язових клітин судинної стінки (ангіопротекція); антиаритміний ефект пов’язаний із впливом на трофічні процеси в міокарді, зі збільшенням вмісту К⁺ і Мg²⁺ в крові, зниженням вмісту адреналіну; нефропротекторна дія реалізується впливом на нирковий кровообіг; зменшують агрегацію тромбоцитів за рахунок стимуляції секреції простагландину Е₂, простацикліну, ендотеліального релаксуючого фактора, які проявляють протиагрегантну дію; зменшують прогресування атеросклерозу; знижують активність симпатоадреналової системи (пригнічує утворення норадреналіну); знижують активність перекисного окислення ліпідів (антиоксидантна дія); покращують метаболізм глюкози.

Класифікація.У залежності від хімічної структури активної групи препарати можна поділити на іАПФ, які містять сульфгідрильну групу (каптоприл); карбоксильну групу (еналаприл, лізиноприл, раміприл, периндоприл й ін.), фосфорильну групу (фозиноприл).

Фармакокінетика.За фармакокінетикою іАПФ розділяються на первинно активні препарати (каптоприл і лізиноприл) і неактивні речовини, які утворюють активний метаболіт після трансформації в печінці і /або в слизовій ШКТ. Відповідно при захворюваннях ШКТ і печінки препарати, які потребують трансформації, діють слабше. Ниркова екскреція – головний шлях елімінації іАПФ. Існує кілька ЛП серед інгібіторів АПФ, які виводяться не тільки через нирки, але і ШКТ (наприклад, раміприл, моексиприл, трандолаприл і фозиноприл). Ці інгібітори АПФ безпечніші при тривалому застосуванні, ніж препарати з переважною нирковою елімінацією.

Більшість іАПФ призначають незалежно від прийому їжі, виключення складають каптоприл, моексиприл, які приймають натще.

У залежності від періоду напіввиведення і тривалості дії іАПФ поділяються на дві групи:

- короткої дії, які містять SН-групу: каптоприл (діють 6-8 год);

- тривалої дії, які містять карбоксильну і фенольну групи (діють 12-24-32 год).

Покази:артеріальна гіпертензія, хронічна серцева недостатність, ІХС, в т.ч. інфаркт міокарда, діабетична нефропатія, дисфункція лівого шлуночка. Дозування іАПФ висвітлено в табл. 14.

ТАБЛИЦЯ 14

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Клінічна фармакологія гіпотензивних лікарських препаратів центральної дії	\|	Препарати іАПФ, їх дози

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.