Методика вивчення галузевої структури господарства регіону.

Галузева структуравідображає поділ господарства на галузі та співвідношення між ними. Можна виділити кілька підходів до розуміння самого поняття галузь. Чиста галузь— це сукупність господарських одиниць, які виробляють якісно однорідну продукцію або задовольняють певні однорідні потреби суспільства. Відомча галузь – це сукупність певною мірою однорідних за вихідною сировиною, технлогією та продукцією підприємств і об’єднань, що мають єдине галузеве (відомче) підпорядкування. Статистична галузь – сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах економічної діяльності.

Реальне виділення галузей та їх розмежування на практиці надзвичайно складне і неоднозначне. Так, наприклад, галузі промисловості виділяються або за ціільовим призначенням продукції (харчова), або за вихіідною сировиною (деревообробна), або за єдиною технологією (хімічна промисловість). До того ж одні галузі народжуються, інші відмирають.

Всі галузі національного господарства об'єднуються, насамперед, у дві сфери — сферу матеріального виробництва і сферу послуг (раніше їх також називали виробничою і невиробничою сферами).

До сфери матеріального виробництва входять промисловість, сільське, лісове, рибне господарство і будівництво (рис. 5) — галузі, які випускають матеріальні блага (товари). Вони поділяються на вужчі галузі, підгалузі, види виробництв. Наприклад, великою галуззю промисловості є машинобудування, в яке входить автомобілебудування, а в нього — виробництво легкових автомобілів.

У сфері послуг створюються духовні блага та послуги невиробничого й виробничого характеру. Одні галузі цієї сфери обслуговують безпосередньо населення (культура, освіта, медичне і рекреаційне обслуговування, побутове обслуговування), інші — населення і виробництво (транспорт і зв'язок, фінанси і кредит, торгівля, страхування), треті забезпечують функціонування суспільства взагалі (наука, управління). У галузевій структурі національного господарства України сфера матеріального виробництва різко переважає сферу послуг (відповідно 66% і 34% у 2000 р.). У сфері матеріального виробництва виділяються промисловість (71% вартості всіх вироблених товарів) і сільське господарство (21%). Таким чином, за цими показниками національне господарство України є промислово-аграрним.

Часто міжнародні економічні організації розглядають галузеву структуру національних господарств як співвідношення трьох секторів економіки. До первинного сектора відносять сільське і лісове господарства, рибальство, добувні галузі промисловості, тобто ті галузі, які дають людині "первинну" (створену природою) продукцію. До вторинного сектора включають індустріальні галузі — обробну промисловість і будівництво, які переробляють і облагороджують первинну продукцію і доводять її до споживача у вигляді кінцевих матеріальних благ. Третинним сектором називають галузі сфери послуг.

За такою структурою економіки країни світу відносять до одного з трьох типів: країни доіндустріальної стадії розвитку (у них дуже висока частка галузей первинного сектора), індустріальної стадії (вторинного сектора) і постіндустріальної стадії розвитку (велика перевага галузей третинного сектора). Україна має показники типової держави, що знаходиться на індустріальній стадії розвитку суспільства: частка вторинного сектора сягає понад 45% вартості всієї продукції, відносно висока також частка первинного сектора (понад 20%). Натомість, відсоток третинного сектора в економіці України більш як удвічі нижчий, ніж у провідних постіндустріальних країнах світу (США, Японія, країни Західної Європи).

У результаті посилення і поглиблення зв'язків між окремими галузями національного комплексу відбувається формування міжгалузевих комплексів. Міжгалузевий комплекс— сукупність взаємозв'язаних підприємств різних галузей, об'єднаних випуском певної продукції.

В Україні діє нова номенклатура галузей сформована і подана в Державному класифікаторі України. „Державна класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) ДК 009-96”. КВЕД призначено для використання органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики відповідно до постанови КМУ №326 від 04.05.93 р. Введений в дію Мінстатом України від 01.07.97 р.

Впровадження КВЕД забезпечує:

проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств і організацій;

реєстрацію та облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності у єдиному державному реєстрі;

застосування єдиної статистичної термінології, прийнятої у Європейському Союзі (комітет статистики NACE);

можливість співставлення національної статистики з міжнародною.

За цією класифікацією, економічна діяльність – це процес поєднання дій, які дають змогу одержувати відповідний набір продукції чи послуг. вид кономічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об’єднати ресурси (устаткування та обладнання, наявні технології, робоча сила, сировина та матеріали) для створення виробництва певної продукції та надання послуг. Види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості види, які представлені одним видом виробництва (рибне господарство), і в той же час є дуже складні види, що об’єднують десятки і сотні різних виробництв (обробна промисловість).

Згідно КВЕД кожний вид діяльності кодується за допомогою певного коду, наприклад DDA 15.11.0

Територіальна спеціалізація – результат раціонального використання можливості ефективного виробництва масової, як правило, дешевої продукції, що може мати міжнародне і загальнодержавне значення.

Спеціалізація регіону на виробництві окремих видів продукції є одним із чинників підвищення ефективності суспільного виробництва. В окремих випадках це є наслідком природних умов, а в інших -0 результатом цілеспрямованої діяльності людини і визначається сукупністю природних, історичних та екологічних чинників.

Для виявлення галузей спеціалізації рекомендується використовувати такі розрахункові показники:

- коефіцієнт міжрайонної спеціалізації – відношення обсягів вивезення продукції галузі до міжрайонного обміну по країні у цілому;

- коефіцієнт товарності – співвідношення вартості продукції до загальної вартості виробленої продукції в регіоні, а за деякими видами продукції – відношення обсягів вивезення з регіону продукції до виробництва її в регіоні в натуральних показниках;

- коефіцієнт локалізації (зосередження) галузі та території регіону – співвідношення частки галузі в загальному обсязі виробництва регіону до частки цієї галузі по країні в цілому;

Формула для обчислення коефіцієнта локалізації:

Гр та Гк – співставні показники галузі регіону та галузі країни (обсяги виробництва, кількість робітників, вартість основних фондів), Пр та Пк – такі ж показники промисловості регіону та промисловості країни.

- коефіцієнт виробництва на одну особу – відношення частки галузі регіону у господарстві країни до частки чисельності населення регіону у загальній чисельності населення країни.

Формула для обчислення коефіцієнта виробництва на одну особу:

де Нр та Нк – населення регіону та країни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільний і територіальний поділ праці, спеціалізація регіону.	\|	Тема 5. Регіональна економічна політика. Управління регіональним розвитком

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.