• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вибір ділянки

Розробку генерального плану починають із визначення ділянки для ферми відповідно до перспектив розвитку господарства і, зокрема, – галузі тваринництва.

Від вибору ділянки та правильного розміщення на ній приміщень та споруд залежить простота і зручність виконання технологічних процесів, створення відповідних санітарно-гігієнічних умов для обслуговуючого персоналу, успішність вирішення запланованих виробничих завдань. Ця ділянка повинна задовольняти певним виробничим і санітарно-зоотехнічним вимогам.

Для розміщення тваринницької ферми (комплексу) необхідно вибирати майданчик на зручних для функціонування землях підприємства, але малопридатних або непридатних для сільськогосподарського виробництва.

До виробничих вимог належать: зручність розміщення ферми відносно сільськогосподарських угідь (польової і кормової сівозмін); наявність або можливість спорудження шляхів сполучення з населеним пунктом господарства, а також базами матеріально-технічного забезпечення ферми та реалізації одержаної продукції; можливість надійного забезпечення ферми якісною водою, електроенергією; достатня міцність ґрунтів для зведення на них необхідних будівель. Ґрунтові води повинні залягати на глибині не менше 2-3м від поверхні ґрунту.

Схил майданчика повинен бути не менше 0,003 і не більше: для грунтів глинистих – 0,05, піщаних – 0,03 і легко розмивних – 0,01. Схил вигульних майданчиків – не менше 0,02 і не більше 0,06.

Санітарно-зоотехнічні вимоги зводяться до того, щоб ділянка була рівною або невеликий схил для відведення дощових і талих вод із території ферми, розміщувалася нижче рівня населеного пункту, водозабірних споруд й вище лікувально-ветеринарних будівель, гноєсховищ та місць збирання стічних вод. З метою санітарного захисту тваринницька ферма повинна знаходитись не ближче 150-200м від магістральних транспортних доріг, а птахоферма – 250-500м. Відстань від комплексів промислового типу до тваринницьких ферм повинна бути не менше 1000м, а між тваринницькими фермами – не менше 150м, встановлюється з метою попередження заносу інфекцій з інших підприємств і називається зооветеринарним розривом. В малих селянських (фермерських) господарствах вони між фермами різних видів тварин повинні бути не менше 100м.

Будівлі і споруди підприємства з технологічними процесами, що виділяють у довкілля виробничі забруднення повинні відділятися санітарно-захисними зонами (додаток табл.), ширина яких повинна становити:

1. Підприємства великої рогатої худоби:

- з виробництва молока на 1200-2000 голів – 300-500м

- з вирощування молодняку на 1000-5000 голів – 300-500м

- з виробництва яловичини на 1200-3000 голів – 200-500м

2. Підприємства з виробництва свинини:

- потужність до 12 тис. голів за рік – 500м

- від 12 до 54 тис. голів за рік – 1500м

- понад 54 тис. голів за рік – 2000м

3. Підприємства птахівництва:

- з виробництва бройлерів до 3млн. голів – 1000м

- понад 3 млн. голів – 1200м

- з виробництва яєць на 400 тис. несучок – 1000м

- понад 400 тис. несучок – 1200м

Шириною санітарно-захисної зони вважається відстань між місцем видалення в атмосферу або грунт шкідливих виробничих відходів до межі житлової забудови населеного пункту.

Ділянка під тваринницьке підприємство повинна розміщуватись по рельєфу нижче житлових і культурно-побутових будівель населеного пункту, водоймищ, мереж енерго -та водопостачання, вище очисних споруд і скиду стічних вод останніх. Відносно житлових, оздоровчих, адміністративних та промислових об’єктів ділянка повинна розміщуватись з підвітряної сторони. Підприємство повинно забезпечуватися кваліфікованими кадрами, водою, теплом, електроенергією та під’їзними шляхами для підвозу кормів та вивезення готової продукції і гною, а також землями для використання гною.

Територія підприємства повинна мати благоустрій за рахунок відповідного планування, влаштування схилів та лотків для стоку і відведення поверхневих вод, застосування відповідного покриття проїздів та виробничих майданчиків, а також зелених насаджень.

4.2.2 Умови розробки схеми генерального плану

Генеральний план ферми є основним документом, за яким ведеться забудова тваринницького підприємства. Це схематичне креслення території, де наведено розміщення всіх фермерських об’єктів. Крім приміщень і споруд, на ньому також показують зелені насадження, майданчики, дороги тощо; наносять лінії електропередачі, телефонної мережі, а також водопостачання, теплозабезпечення і каналізації.

Перед розробкою генерального плану здійснюють топографічне вивчення ділянки забудови, рельєфу місцевості, характеру ґрунтів, рівня ґрунтових вод, напряму пануючих вітрів. Креслення генерального плану виконують, як правило, в масштабі 1:500 або 1:1000. Розміри проставляють у метрах. Схили визначають у тисячних частках і записують тільки цілими цифрами (наприклад, якщо схил дорівнює 0,25, на генеральному плані пишуть 25). Всі об’єкти на генеральний план наносять, користуючись прийнятими позначками. На кресленнях генеральних планів можуть бути наведені експлікація будівель, табличні і текстові матеріали, розшифрування умовних позначок, які рекомендується розміщувати праворуч від основного зображення або під ним. У верхньому правому куті креслять розу вітрів.

Роза вітрів – це графічне зображення напряму та тривалості дії вітрів за певний період (місяць, рік, десятиліття). Розу будують на основі даних найближчої метеорологічної станції. Дані щодо величини та напряму вітру відкладають у масштабі від центральної точки.

Центральне місце на генеральному плані повинні займати виробничі будівлі. Це необхідно для найраціональнішої організації виконання технологічних операцій, ефективного використання засобів механізації, скорочення відстаней вантажоперевезень.

До складу тваринницьких підприємств входять будівлі основного виробничого і допоміжного призначення. До будівель основного виробничого призначення відносять приміщення для утримання продуктивних тварин (корівники, телятники, свинарники, вівчарні, пташники, родильні відділення, доїльні і молочні відділення, пункти штучного осіменіння, вигульно-кормові майданчики), а до допоміжних: кормоцехи, ветеринарно-санітарні, складські, побутові та інші.

Будівлі доцільно розташовувати групами, наприклад, виробничі: для зберігання і підготовки кормів (кормоцех, кормосклад, кормосховище), техніки тощо. Виробничі будівлі необхідно розміщувати компактно, в певному порядку, який забезпечує мінімальні витрати на водопровід, каналізацію, електромережу і перевезення вантажів.

У північних та центральних районах України приміщення для утримання тварин орієнтують повздовжньою віссю з півночі на південь, а у південних – зі сходу на захід. Відхилення від рекомендацій допускаються залежно від місцевих умов до 30°. Для зменшення протягів тваринницькі приміщення доцільно розмішувати таким чином, щоб одна з діагоналей збігалася з напрямом пануючих вітрів, при цьому кут будівлі розділятиме повітряний потік і зменшуватиме його швидкість.

Пташники орієнтують фасадом на південь або південний схід, а для водоплавної птиці – у бік водойми. Зону зберігання кормів та кормоцех, а також споруди і майданчики для зберігання техніки, будинок тваринників відносно тваринницьких приміщень розміщують вище за рівнем місцевості, а гноєсховища – у протилежному напрямку.

При визначенні відстаней або розривів між окремим приміщеннями і спорудами ферми враховують не лише санітарно-гігієнічні норми, а й умови протипожежної безпеки об’єктів .

Для зведення будівель І та ІІ ступенів вогнестійкості застосовують негорючі матеріали (цегла, бетон, шлакобетон, природний камінь тощо). Покрівлі і перекриття виготовляють із вогнетривких матеріалів – шиферу, черепиці, листового заліза або залізобетону (арочні споруди). Будівлі ІІІ-V ступенів вогнестійкості зводять в дерева, сирцевих матеріалів, саману.

Протипожежні розриви між окремими об’єктами сховищ для зберігання грубих кормів повинні бути не менше 35м, силосу, сінажу, коренебульбоплодів – 15м, гною – 5м. З метою зменшення площі кормових майданчиків скирти грубих кормів рекомендується розташовувати між буртами коренебульбоплодів або силосними траншеями.

Розміщення молочних відділень узгоджують із технологією утримання та організацією доїння корів. У разі прив’язного утримання корів ці відділення доцільно розміщувати у суміжних, зблокованих із корівником, приміщеннях, а при безприв’язному їх блокують із доїльними залами або майданчиками. Доїльні зали і майданчики, як правило, розташовують з урахуванням мінімальних перегонів корів на доїння.

Дороги та під’їзні шляхи до окремих фермерських об’єктів повинні мати тверде покриття завширшки не менше 3-3,5м.

Зелені насадження, які є засобами захисту будівель і тварин від несприятливої дії вітрів, снігових та піщаних заносів, сонячного перегріву, поширення пожеж, повинні бути невід’ємними елементами генерального плану. Зеленими насадженнями відокремлюють виробничі приміщення від житлових і культурно-побутових будівель, господарських та санітарних об’єктів. Захисні смуги висаджуються також між окремим виробничими приміщеннями і вздовж доріг.

Науково-дослідними і проектно-технологічними установами країни розроблені типові проекти на будівництво тваринницьких ферм і комплексів для різних видів тварин з урахуванням випуску певної продукції, способу утримання та виконання основних технологічних процесів виробництва.

Разом з цим прив’язка типових проектів до конкретних умов сучасності потребує удосконалення технологічних, об’ємно-планувальних та технічних рішень не тільки підприємств з виробництва продуктів тваринництва в цілому, а й окремих будівель і споруд.

З метою ознайомлення з принципами розробки нижче наведені приклади прогресивних рішень побудови генеральних планів тваринницьких підприємств різного призначення для основних галузей тваринництва.

Генеральні плани ферм і комплексів з виробництва продукції скотарства наведені на рисунках 4.13 - 4.17.

Рисунок 4.13 – Генеральний план ферми з виробництва молока на 800 корів з прив’язним утриманням, ТП 801-01-16: 1 – корівники на 200 корів; 2 – родильне відділення на 96 корів; 3 – вигульні майданчики; 4 – корівник на 150 сухостійних корів; 5 – молочний блок; 6 – ветсанпропускник на 70 осіб; 7 – ветпункт із стаціонаром на 15 корів; 8 – пункт технічного обслуговування; 9 – дезбар’єри; 10 – кормоцех; 11 – автовагова; 12 – коренеплодосховище на 1000т;
13 – майданчик для коренеплодів; 14 – сховища для силосу та сінажу; 15 – навіси для сіна; 16 – котельна; 17 – майданчик для підстилки; 18 – майданчик для автотранспорту; 19 – гноєсховища.

Рисунок 4.14 – Генеральний план ферми з виробництва молока на 800 корів з безприв’язним боковим утриманням (ТП 801-01-39.84, УкрНДІагропроект):
1 – санпропускник на 60 осіб; 2 – корівники на 400 корів; 3 – доїльно-молочний блок з установками «Ялинка», 4 – перехідні галереї; 5 – ветамбулаторія;
6 – стаціонар на 10 корів; 7 – родильне відділення на 96 корів; 8 – естакада;
9 – дезбар’єр; 10 – кормоцех; 11 – коренеплодосховище на 1000т; 12 – градирня; 13 – склад комбікормів на 60т; 14 – навіси для сіна по 200т; 15 – силососховища по 2000 т; 16 – автовагова; 17 – пункт технічного обслуговування;
18 – трансформаторна підстанція; 19 – гноєсховища по 2000т.

Рисунок 4.15 – Генеральний план комплексу з виробництва молока на 800 корів з безприв’язним утриманням на глибокій підстилці (ТП 819-243, УкрНДІагропроект): 1 – корівники по 400 голів; 2 – родильне відділення на 96 корів;
3 – доїльно-молочний блок; 4 – адмінбудівля з санпропускником на 60 осіб;
5 – ветстаціонар на 10 корів; 6 – ветамбулаторія з ізолятором; 7 – забійно-санітарний пункт; 8 – естакада; 9 – дезбар’єр; 10 – майданчик для обробки худоби; 11 – вигульно-кормові двори; 12 – переддоїльні майданчики; 13 – автонапувалки; 14 – скотопрогін; 15 – трансформаторна підстанція; 16 – годівниці;
17 – вигульний майданчик; 18 – будівля для приймання і обробки худоби;
19 – зона відпочинку; 20 – кормоцех; 21 – коренеплодосховище; 22 – навіс для сіна; 23 – сіносховище; 24 – силососховище; 25 – будівля для трьох тракторів; 26 – котельна; 27 – майданчик для палива; 28 – автовагова; 29 – гноєсховища; 30 – майданчик для коренеплодів; 31 – відкритий майданчик для автотранспорту; 32 – пожежне депо на 2 автомобіля.

Рисунок 4.16 – Генеральний план комплексу по вирощуванню ремонтного молодняку (нетелей) на 3 тис. скотомісць: 1 – телятник на 500 голів з карантином і пунктом приймання телят; 2 – телятник на 300 голів; 3 – будівля для молодняку на 552 голови; 4 – будівля для молодняку на 460 голів; 5 – будівля для молодняку на 414 голів; 6 – будівля для молодняку на 387 голів; 7 – ветсанпропускник; 8 – ветпункт амбулаторія, стаціонар, ізолятор); 9 – кормоцех; 10 – склад кормів; 11 – силосні траншеї; 12 – сарай для сіна; 13 – дезбар’єри; 14 – гноєсховище; 15 – майданчик для обробки тварин.

Рисунок 4.17 – Генеральний план ферми дорощування і відгодівлі великої рогатої худоби на 5 тис. голів за рік (ТП 801-01-29-83, УкрНДІагропроект):
1 – будівлі для дорощування 860 голів молодняку; 2 – будівлі для відгодівлі 840 голів молодняку; 3 – ветсанпропускник; 4 – будівля для відправки худоби;
5 – будівля для приймання худоби; 6 – дезбар’єр; 7 – ветамбулаторія; 8 – забійно-санітарний пункт; 9 – жомосховище на 10 тис. т.; 10 – склад комбікормів на 360 т; 11 – силососховища по 3000т; 12 – навіси для сіна по 200т; 13 – мелясосховище; 14 – трансформаторна підстанція; 15 – пункт технічного обслуговування; 16 – дезбар’єр; 17 – автовагова.

Потужність свинарських підприємств, визначається кількістю свиней, відгодованих або вирощених за рік.

Товарні господарства:

- репродукторні, тис. поросят за рік – 6, 12, 24;

- відгодовальні, тис. свиней за рік – 6, 12, 24;

- з закінченим виробничим циклом, тис. свиней за рік – 6, 12, 24, 27, 54, 108.

Рисунок 4.18 – Генплан ферми по вирощуванню та відгодівлі 24 тис. свиней на рік.(ТП 802-01-2 Укр НІІ агропроект): 1 – свинарних для холостих та умовно-поросних свиноматок; 2 – свинарники – маточники по 120 станкомісць;
3 – свинарники для поросят на дорощування на 2440 місць; 4 – свинарники для відгодівлі на 1200 місць; 5 – ветсанпропусник на 70 чол; 6 – ізолятор; 7 – ветамбулаторія; 8– рамка для відвантаження свиней; 9 – гноєприймальники;
10 – вагова; 11 – дезбар’єр на 1 проїзд; 12 – кормоцех; 13 – склади концкормів на 200 т; 14 – котельня; 15 – пункт технічного обслуговування; 16 – силососховища ; 17 – трансформаторна підстанція; 18 – автоваги.

Рисунок 4.19 – Генеральний план вівчарської ферми на 100 маток з закінченим циклом виробництва: 1 – вівчарня; 2 – господарський блок, 3 – будинок для родини фермера 4 – вигульно-кормовий двір, 5 – намет для зберігання сіна,
6 – силососховище, 7 – гараж-майстерня, 8 – теплиця.

Рисунок 4.20 – Генеральний план вівцеферми: 1– вівчарня; 2 – кормоцех;
3 – будинок тваринників; 4 – сховище для концентрованих кормів; 5 – пункт штучного осіменіння; 6 – майданчик для техніки; 7 – силососховище; 8 – насосна станція; 9 – каналізаційні споруди; 10 – трансформаторна підстанція;
11 – дезбар`єр; 13 – естакада для вантаження овець; 14 – вагова; 15 – огорожа; 16 – ворота; 17 – вигульно-кормові майданчики; 18 – майданчик для зберігання грубих кормів, підстилкових матеріалів.

Рисунок 4.21 – Генеральний план птахофабрики: 1 – пташник на 7500 маточного поголів’я курей; 2 – пташник на 15000 голів ремонтного молодняку; 3 – пташник на 54000 бройлерів; 4 – інкубаторій; 5 – сховище для підстилки; 6 – адміністративне приміщення; 7 – допоміжні приміщення; 8 – склад трави; 9 – лабораторія; 10 – цех забою; 11 – ветеринарний пункт; 12 – дезинфекційний блок;
13 – котельна; 14 – сховище для комбікормів; 15 – вагова; 16 – санпропускник на 15 чоловік; 17 – санпропускник на 60 чоловік; 18 – утеплений дезбар’єр;
19 – ванна для дезинфекції коліс транспорту; 20 – сховище для посліду.

4.2.3 Внутрішнє планування інженерно-будівельних споруд в тваринницьких приміщеннях

До інженерно-будівельних споруд, безпосередньо зв’язаних з технологією й організацією виробництва на комплексах, фермах відносяться: стійлове чи кліткове обладнання; обладнання для створення мікроклімату в приміщеннях; водопровідна мережа й устаткування для холодного і гарячого водопостачання; котельні; гідротранспортні системи; очисні споруди; системи фільтрації; фабрики торфогнойових компостів; гноєсховища; сховища для кормів (траншеї, башти, склади); обладнання і споруди для проведення ветеринарно-санітарних заходів (ванни для купання овець, стригальні пункти та ін.).

Внутрішнє планування корівників із прив’язним утриманням тварин

Норми площі та розміри елементів приміщення і вигульних майданчиків для великої рогатої худоби приведені в додатках 4.1.23 і 4.1.24.

Приміщення в плані складається з наступних технологічних елементів: місць для відпочинку і годівлі тварин, кормових майданчиків, проїздів, місць збирання і видалення гною, робочих та евакуаційних проходів та ін. Розміри цих елементів залежать від габаритів і маси тварин, а також від типів і габаритів технологічного обладнання.

В Україні найбільш розповсюдженим є прив’язне утримання худоби. При цьому використовують двох-та чотирирядні корівники, місткістю 100, 200 або 400 корів. Ширина двохрядних корівників – 12м, чотирирядних – 21м. Типи корівників для прив’язного утримання корів наведені на рисунку 4.22.

Рисунок 4.22 – Типи корівників для прив’язного утримання: а – на 100 корів, 2^х рядний, стіни цегляні (ТП 801-295.87); б – на 200 корів, 4^х рядний, стоєчно-балочний каркас (ТП 801-2-65.85); в – блок з двох корівників по 400 голів в кожному, рамний каркас (ТП 801-2-20); 1– стійлове приміщення; 2 – підсобне приміщення; 3 – вентиляційна камера; 4 – молочний блок; 5 – приміщення для завантаження гною у транспортні засоби.

Розміри корівників на 100 та 200 голів в плані 21 х 72 – 78м. Стійла розміром 1,2 х 1,9 – 2,0м розміщені відповідно у два або чотири ряди з поперечним проходом. В одному безперервному ряду 25 стійл. Для прив’язування корів використовується стійлове обладнання ОСК-25А з груповим відв’язуванням. В корівнику на 400 голів розміри 21х138м, в одному безперервному ряду 50 стійл. Роздають корми кормороздавачами КТУ-10А, КПТ-5, РКП-4,5 або КПТ-10, комбікорми – ручними візками ТУ-300, напування - з автонапувалок ПА-2. Доять корів на лінійних установках УДБ-100 в переносні відра або на установках молокопровід УДМ-100 або УДМ-200. Видалення гною здійснюється скребковими транспортерами КСУ-Ф-1, КСГ-1, КСГ-2, КСГ-7 (ТСН-160) або КСГ-8 (ТСН-3Б) з навантаженням його у тракторний причіп 2ПТС-4 та відвезенням у гноєсховище.

Стійла влаштовують двох типів: короткі (рисунок 4.23,а) і довгі (рисунок 4.23,б). Дійні корови на комплексах і фермах утримуються в коротких стійлах, у яких більш 90% виділень збирається на смузі шириною 0,7-0,9м. Розташування останньої по довжині стійла (рисунок 4.23,в,г) залежить від косої довжини тулуба тварин, тобто - від породного складу поголів’я.

Рисунок 4.23 – Вплив конструкції стійл на технологію видалення гною при прив’язному утриманні корів: а, б – коротке і довге стійла; в, г – розподіл екскрементів у залежності від довжини стійл; д, е, ж, з – схеми, що ілюструють конструктивні розміри стійл.

Враховуючи це довжину стійл L_ст визначають по формулі:

, м,

де а – відстань від переднього борта годівниці до передніх наг тварини, що стоїть, (звичайно а=0,2-0,25м);

L_к – довжина тулуба тварини, м.

Довжину коротких стійл у корівниках приймають у межах 1400-1550мм. У той же час ряд фахівців стверджує, що довжина стійла повинна бути більше косої довжини тіла тварини на 100-150мм, інакше в корів ушкоджуються копита, ущемляються суглоби, спостерігаються випадки ушкодження дійок. Задні копита тварини повинні розташовуватися на краю підлоги стійла, але не на решітках, тому що утримання корів на холодних (особливо металевих) решітках може викликати запалення вимені.

Схема короткого стійла, що показана на рисунок 4.23,д, застосовується в корівниках, де гній забирають скребковими транспортерами (канал 320х160мм). Схема, зображена на рисунку 4.23,е, передбачає розташування підлоги уступом над гнойовим проходом, по якому рухається гноєзбиральний дельта-скрепер. При наявності каналів самопливної системи видалення гною застосовується схема, представлена на рисунку 4.23,ж. Найбільш перспективними є стійла, улаштовані за схемою, приведеній на рисунку 4.23,з.

При стійловому утриманні худоби важливе значення має будова прив’язі, яка повинна обмежувати пересування тварин уперед (у бік годівниці) і назад, але не перешкоджати зручному лежанню при відпочинку, а також прийомі корму і води.

Для корів у родильному відділені і племінних корів, що утримуються в довгих стійлах, застосовують відповідно і довгу вільну прив’язь – ланцюгову з ручним прив’язуванням і відв’язуванням. Молочних корів промислового стада утримують у коротких стійлах, у яких голова тварини постійно знаходиться над годівницею. Корова фіксується в цьому положенні короткою прив’яззю. Останні бувають двох видів: тверді (рамні або хомутові) і ланцюгові (двох- або трьох-кінцеві). Промисловість випускає такі комплекти стійлового устаткування: ОСК-25А з короткою рамною прив’яззю і УТОС-100 з вертикальною ланцюговою двох-кінцевою прив’яззю і плечовим обмежувачем, які показані на рисунку 4.24,а і б, а також збірне стійлове устаткування з автоматичною прив’яззю. Ширину бетонної годівниці збільшують до 900-1000мм для запобігання пересипання корму через передній борт. Останній накривають дерев’яним брусом, для того щоб довести висоту його верхньої грані до 300-320мм від підлоги; висота заднього борта 700мм.

В останні роки з метою підвищення продуктивності праці на молочних фермах з прив’язним утриманням проводять реконструкцію корівників з добудовою доїльно-молочного блока. При цьому застосовують замість стійлового обладнання ОСК-25А автоматизовану прив’язь- від’вязь ОСП-Ф-26, яка забезпечує індивідуальну самофіксацію тварин біля годівниці та їх групове відв’язування (роз фіксацію), а доїння здійснюють в доїльному залі на установках типу «Тандем» або «Ялинка». На рисунку 4.25 наведено схему автоматизованої прив’язі ОСП-Ф-26.

Рисунок 4.24 – Стійлове устаткування для прив’язного утримання корів:
а – групова тверда (хомутова) прив’язь ОСК-25А: 1 – автонапувалка з підведенням води; 2 – каркас; 3 – механізм групової прив’язі; 4 – шийна рама;
5 – кронштейн для кріплення вакуумо- і молокопроводів; 6 – привод прив’язі;
7 – обмежувальний ланцюг; б – групова ланцюгова напівгнучка прив’язь;
1 – стійлова рама; 2 – обмежувач голови; 3 – кронштейн; 4 – регулювальна планка; 5 – розділювач стійлової рами; 6 – бічний розділювач.

Рисунок 4.25 – Схема автоматизованої прив’язі ОСП-Ф-26: а – автоматизована прив’язь ОСП-Ф-26; б – переобладнання прив’язі ОСК-25А на автоматизовану прив’язь ОСП-Ф-26; 1 – плечові обмежувачі; 2 – підвіска з гумовою грушею;
3 – пастка; 4 – напувалка; 5 – несуча стойка; 6 – ошийник.

Поряд з устаткуванням стійла важливе значення має будова внутрішньої водопровідної мережі (діаметр труб 25-50мм) і водорозбірних приладів – стояків, поливальних кранів і автонапувалок. Розведення водопровідних труб для поїння тварин у корівниках виконують по верхній обв’язці стійлової рами або по підлозі стійла. Автонапувалки монтують на відводах, укріплених на вертикальних стійках рами. При рамній прив’язі ОСК-25А поїлки, як правило, розміщають усередині годівниць, а при ланцюговий – зовні, з боку стійла.

Для поїння великої рогатої худоби застосовують одночашкові клапанні поїлки: металеві ПА-1А або пластмасові ПА-2, з відкритою чашею місткістю 1,9л. Одна поїлка обслуговує два поруч розташовані стійла. Для підігріву води, що підводиться до автопоїлок, застосовують електронагрівальну установку ВЄП-600, що складається з насосу і шафи керування.

Схема чотирирядного корівника з прив’язним утриманням наведена на рисунку 4.26.

Рисунок 4.26 – Чотирирядний корівник на 200 корів з прив’язним утриманням (ТП 801-322, УкрНДІагропроет): 1 – стійлове приміщення; 2 – вентиляційні камери; 3 – службове приміщення; 4 – щитова; 5 – інвентарна; 6 – санвузли; 7 – тамбури; 8 – приміщення для приймання і обробки молока; 9 – вакуум –насосна; 10 – машинне відділення; 11 – лабораторія; 12 – слюсарня; 13 – кімната персоналу молочного блоку; 14 – санвузол; 15 – коридор.

Внутрішнє планування приміщень з безприв’язним утриманням ВРХ

Типи корівників з безприв’язним утриманням поділяються на 2 групи: з наданням тваринам індивідуального місця (бокси, комбібокси) для відпочинку та з груповим утриманням на глибокій підстилці. Типові проекти корівників для безприв’язного утримання мають чотири технологічних варіанта, які відрізняються способами видалення гною: 1) з відкритою дельта-скреперною установкою; 2) самопливна система з решітчастою підлогою; 3) з підпідлоговим гноєсховищем; 4) з мобільним видаленням гною.

На рисунку 4.27 представлено типи корівників для безприв’язного боксового утримання корів.

Рисунок 4.27 – Типи корівників для безприв’язного боксового утримання: а – корівник на 400 корів з мобільним роздаванням корів і механічним видаленням гною (ТП-801-2-4); б – корівник на 400 корів з підпідлоговим гноєсховищем і стаціонарним роздаванням кормів; в – корівник на 200 корів з годівлею в ізольованій зоні, мобільним роздаванням кормів і механічним видаленням гною (ТП – 801-2-17); г – корівник на 400 корів з годівлею в іншій будівлі, видаленням гною з під щілинної підлоги; 1 – стійлове приміщення; 2 – інвентарна; 3 – вентиляційна камера; 4 – електрощитова; 5 – приміщення для концкорму; 6 – приямки для приводу транспортера; 7 – тепловий вузол; 8 – приміщення для персоналу.

Найбільше розповсюдження при боксовому утриманні мають корівники з чотирирядним розміщенням боксів і двома кормовими проїздами, які використовують для комплектації ферм на 800 та 1200 корів (рисунок 4.28).

Корів утримують групами по 50 голів у секції, обладнаній індивідуальними боксами розміром 1.1 х 2.1м для відпочинку тварин і зоною годівлі із стаціонарними годівницями. Концкорми роздають під час доїння в доїльному залі, а решту – кормороздавачами КТУ-10 та КУТ-3. Напування з індивідуальних напувалок ПА-1 або з групових, видалення гною скреперними установками у поперечний канал, з якого транспортером ТСН-160 у тракторні причіпи або у гноєприймач.

Рисунок 4.28 – Корівник на 400 корів безприв’язного боксового утримання (ТП 801-2-4, Гідронісільгосп): 1 – стійлове приміщення; 2 – електрощитові;
3 – тамбури; 4 – вентиляційні камери; 5 – інвентарні.

Безприв’язний спосіб боксового утримання з годівлею на кормовому столі і доїнням на установці „Тандем” та скреперним видаленням гною наведено на рисунку 4.29.

Рисунок 4.29 – Технологічний блок молочної ферми: 1 – корівник безприв’язно-боксового утримання на 120 корів; 2 – доїльно-молочне відділення з доїльною установкою „Тандем”; 3 – родильне відділення для корів; 4 – секція для утримання корів; 5 – кормовий стіл; 6 – переддоїльний майданчик; 7 – доїльний зал; 8 – приміщення молочної; 9 – агрегатна; 10 – санвузол; 11 – приміщення для станції кормороздавача; 12 – прогін для худоби; 13 – приміщення для телят профілакторного періоду з клітками; 14 – вольєр для телят; 15 - інвентарна;
16 – мийна пункту штучного запліднення (ПШЗ); 17 – лабораторія ПШЗ;
18 – кімната зооветспеціалістів; 19 – дільниця отелення корів; 20 – дільниця короткочасного утримання щойноотелених корів.

Застосування баксового утримання можливе і на фермах малого розміру (рисунок 4.30).

Рисунок 4.30 – Схема корівника на 60 голів шириною 22,9м. (безприв’язно-боксове утримання корів, кормовий стіл, доїльна установка-майданчик). 1 – бокси для відпочинку корів; 2 – щілинна підлога; 3 – кормовий стіл; 4 – станція для згодування концентрованих кормів; 5 – доїльна установка-майданчик;
6 – молочне відділення; 7 – групова напувалка.

Приклад планування корівника з організацією доїння корів на установці „Карусель” наведено на рисунку 4.2.3.10.

Рисунок 4.31 – Схема корівника на 350 голів. (безприв’язно-боксове утримання корів, кормовий стіл; доїльно-молочне відділення, винесене за межі корівника), 1 – бокси для відпочинку корів; 2 – гнойовий канал; 3 – кормовий стіл;
4 – прогін для худоби; 5 – доїльно-молочне відділення; 6 – доїльна установка „Карусель”.

Поперечний розріз сучасного корівника шириною 32м з (безприв’язно-боксовим утриманням корів наведено на рисунку 4.32.

Рисунок 4.32 – Поперечний розріз корівника на 350 голів. (безприв’язно-боксове утримання корів, кормовий стіл), 1 – бокси для відпочинку корів;
2 – огородження боксів; 3 – гнойовий канал; 4 – кормовий стіл.

Безприв’язний спосіб утримання на глибокій підстилці доцільно застосовувати на підприємствах, де гарантовано забезпечення тварин підстилкою з розрахунку 1т на корову за рік. Площа лігва для відпочинку не менше 5м²/голову.

На рисунку 4.33 наведено схема плану корівника для утримання корів на глибокій підстилці.

Рисунок 4.33 –Корівник на 400 корів з безприв’язним утриманням на глибокій соломяній підстилці (ТП 801-457, УкрНДІагропроект): 1 – приміщення для утримання корів; 2 – вигульно-кормові двори.

Годівля тварин здійснюється на вигульно-кормових дворах (майданчиках) з годівниць або з кормового столу. Вигульно-кормові майданчики обладнують твердим покриттям (з розрахунку не менше 8м²/гол.) із схилом до 0,04. Напування тварин – групових автонапувалок АГК-4А з електропідігрівом води в зимовий період, які розміщують також на вигульно-кормових майданчиках. Доїння корів в доїльному залі на установках типу „Тандем”, „Ялинка”, „Карусель”, „Паралель” та ін. Видалення гною з приміщення проводять 1-2 рази на рік, а з вигульно-кормових майданчиків 2-3 рази на тиждень за допомогою бульдозера.

Для утримання телят використовують телятники, планування яких представлено на рисунку 4.34.

Рисунок 4.34 – Типи телятників: а – для молочних ферм на 400 голів з поздовжним розділенням на групи, напуванням телят на спеціальному майданчику (ТП-801-4-100-85); б – для молочних ферм на 400 голів з поперечним розділенням на групи і напуванням телят у секції (ТП-801-4-104-85); в – для нетельних комплексів на 700 голів для карантинування поголів’я (ТП-801-4-8); г – для комплексів по виробництву яловичини на 720 голів (ТП-801-4-54.83).

При повздовжному розділенні телятника (рисунок 4.35, а) на секції майданчик для напування телят молочного періоду розташовують в центрі приміщення, а вигульні майданчики для телят обладнують вздовж телятника зовні.

При повздовжно-поперечному розділенні у телятнику передбачено 2 секції для 200 телят до 3 місяців по 10 голів у станку, обладнаному боксами 0,5х1,00м і 2 секції на 240 телят від 3 до 6 місяців по 20 голів у станку з боксами 0,6х1,2м (рисунок 4.2.3.13, б).

На комплексах по вирощуванню нетелей (рисунок 4.2.3.13, в) в телятнику утримують телят від 10-20-денного до трьохмісячного віку в станках на 12-13 голів, обладнаних напівбоксами розміром 0,5-1,0м.

У підприємствах по виробництву яловичини (рисунок 4.2.3.13, г) в двох секціях по 360 голів телят утримують безприв’язно на щілинній підлозі у групових станках по 18 голів. Площа на 1 голову – 1,14м², видалення гною – самопливом.

Для утримання ремонтних телиць застосовують будівлі, які призначені для певного віку телиць (рисунок 4.35).

Рисунок 4.35 – Типи будівель для ремонтного молодняку великої рогатої худоби: а – для молодняку віком 6-25 місяців з утриманням на глибокій підстилці та мобільним роздаванням кормів (ТП 801-4-12); б – для нетелей віком 22-25 місяців з боксовим утриманням і мобільним роздаванням кормів (ТП 801-4-30);
в – для телиць віком 15-20 місяців з боксовим утриманням і стаціонарним роздаванням кормів (ТП 801-4-139.86).

У приміщеннях за типовим проектом ТП 801-4-12 (рисунок 4.35, а), тварини віком від 6 до 25 місяців утримується в групових секціях по 40-42 голови з відпочинком на глибокій підстилці. Годівля тварин здійснюється в окремій кормовій зоні з годівниць.

Для утримання нетелей (рисунок 4.35, б) застосовують боксовий спосіб з годівлею тварин з годівниць або кормового столу та видаленням гною дельта-скрепером.

При вирощуванні телиць від 15 до 20 місячного віку застосовують типовий проект ТП 801-4-139.86, яким передбачено парне розміщення боксів вздовж стін з годівлею із стаціонарних годівниць типу РВК-Ф-74 і видаленням гною скребковим транспортером (рисунок 4.36, в).

Будівлі для дорощування і відгодівлі молодняку ВРХ представляють два типи приміщень для утримання при дорощуванні від 6 до 11-14 місяців і для відгодівлі від 11-14 до 17-18 місячного віку (рисунок 4.36).

Рисунок 4.36 – Типи будівель для дорощування і відгодівлі молодняку ВРХ при безприв’язному утриманні: а – для дорощування 860 голів із стаціонарним роздаванням кормів пересувними транспортерами ТРЛ-100А і видаленням гною самопливом (ТП 801-4-141.86); б – для дорощування 720 голів з мобільним роздаванням кормів і механічним видаленням гною (ТП 801-4-116.86); в – для відгодівлі 840 голів з мобільним роздаванням кормів і видаленням гною самопливом з під щілинної підлоги (ТП 801-4-61.83); г – для відгодівлі 500 голів з боксовим утриманням, мобільним роздаванням кормів на кормовому майданчику під навісом та видаленням гною бульдозером (ТП 801-4-34).

Приміщення для дорощування розділяють на секції по 215-360 голів і тварини утримуються в групових станках по 18-24 голови з видаленням гною самопливом і роздаванням кормів транспортером ТРЛ-100А (рисунок 4.36, а) або з мобільним роздаванням кормів (рисунок 4.36, б). Для відгодівлі використовують приміщення з утриманням тварин на щілинній підлозі з мобільним роздаванням кормів (рисунок 4.36, в) або з боксовим утриманням і годівлею в окремій кормовій зоні (рисунок 4.36, г) та видаленням гною бульдозером.

У Львівській області є ферма-автомат для заключної відгодівлі 800 голів ВРХ (рисунок 4.37)

Рисунок 4.37 – Приміщення відгодівельника-автомата на 800 голів великої рогатої худоби: 1 – приміщення для утримання молодняку; 2 – електрощитова;
3 – навіс; 4 – відділення приймання кормів і завантаження кормороздавачів;
5 – службове приміщення; 6 – операторська.

Постановочна маса тварин 250 – 280кг, здаточна – 380-400кг. Молодняк віком 12 місяців находить на відгодівлю через кожні 45 днів партіями по 200 голів.

Будівля складається з приміщення для утримання тварин на прив’язі (27х96м) у восьми рядах стійл (1,65х0,9м) і двоповерхової частини приміщення (27х12м) для системи кормороздавання. Видалення гною здійснюється з під щілинної підлоги транспортерами ТС-1. Роздавання кормів автоматизовано. Кормосуміш із живильника ПЗМ-1,5 подається транспортерами на рівень 3,5м і реверсивний транспортер завантажує почергово електромобільні роздавачі типу КТУ-10А, які встановлені на рейках над годівницями на рівні 1,5м. Рухаючись по рейковим коліям роздавач вивантажує кормосуміш у спарену годівницю і повертається у вихідне положення для завантаження кормом.

При організації малих сімейних ферм можна використовувати наступні варіанти (рисунок 4.38)

В Україні найбільш поширеними приміщеннями для прив’язного утримання молочної худоби є корівники шириною 18 та 21м. при проведенні реконструкції таких приміщень під безприв’язне утримання можна користуватись схемами, які наведені на рисунках 4.38 – 4.43

Рисунок 4.38 – Типи малих молочних ферм: а – ферма на 25 корів; б – ферма на 30 корів; в – ферма на 200 корів; 1 – приміщення (станки) для корів; 2 – стійла для молодняку; 3 – станки для телят; 4 – відділення для відгодівлі бугайців;
5 – молочне відділення; 6 – приміщення для технологічної техніки; 7 – склад сіна; 8 – приміщення для зберігання кормів; 9 – станок для бугая-плідника;
10 – родильне відділення; 11 – гноєсховище.

Рисунок 4.39 – Схема реконструкції тваринницьких приміщень шириною 18м (варіант 1: безприв’язно-боксове утримання корів; годівля з кормового столу; напування з групових напувалок; доїння у доїльному залі; прибирання гною скреперним транспортером). 1,2 – корівник на 80 голів; 3 – доїльно-молочний блок.

Рисунок 4.40 – Схема реконструкції тваринницьких приміщень шириною 18м (варіант 2: безприв’язно-боксове утримання корів: годівля – з кормового столу; напування – з групових напувалок; доїння – у доїльному залі; прибирання
гною – бульдозером). 1,2 – корівники на 80 голів; 3 – доїльно-молочний блок.

Рисунок 4.41 – Схема реконструкції тваринницького приміщення шириною 21м. (варіант 4 (фермерський); безприв’язно-боксове утримання корів та молодняку великої рогатої худоби: годівля – з кормового столу; напування – з групових напувалок; доїння – у доїльному залі; прибирання гною – скреперним транспортером): 1 – секція для утримання дійних корів (38 голів); 2 – секція для новоотелених корів (5 голів); 3 – секція для сухостійних корів та глибоко тільних нетелей (12 голів); 4 – секція для нетелей (10 голів); 5 – секція для телиць старше 12 місяців (18 голів); 6 – секція для телиць віком 6-12 місяців (8 голів);
7 – клітки для телиць віком 1-6 місяців (4 голови); 8 – профілакторій для телят віком до 1 місяця (5 голів); 9 – бокси для відпочинку корів; 10 – кормовий стіл; 11 – групова напувалка; 12 – скреперний транспортер для прибирання гною;
13 – поперечний транспортер; 14 – вивантажувальний транспортер; 15 – доїльний зал; 16 – доїльна установка «Тандем» (2х2); 17 – переддоїльний майданчик; 18 – молочна; 19 – агрегатна; 20 – приміщення для станції кормороздавача;
21 – лабораторія штучного осіменіння корів; 22 – молочна лабораторія; 23 – підсобне приміщення.

Рисунок 4.42 – Схема реконструкції тваринницьких приміщень шириною 21м. (варіант 5: комбібоксове утримання корів з використанням автоматизованих прив’язей, годівля – з кормового столу; напування – з індивідуальних напувалок; доїння – у доїльному залі; прибирання гною – транспортером). 1,2 – корівники на 200 голів; 3 – доїльно-молочний блок.

Рисунок 4.43 – Схема реконструкцій корівників з прив’язним утриманням на 200 голів під безприв’язне боксове утримання з годівлею під навісами і доїнням в доїльному залі: 1,2 – корівник з боксами на 260 голів; 3 – доїльно-молочний блок;
4 – скотопрогін; 5 – пункт штучного осіменіння; 6 – навіси для годівлі корів;
7 – кормовий стіл; 8 – молочна; 9 – доїльний зал; 10 – переддоїльний майданчик.

Внутрішнє планування свинарських приміщень

Перевод свинарства на промислову основу та зростання розмірів підприємств визвали необхідність проектування спеціалізованих виробничих приміщень для різних технологічних груп свиней. Основними з них є приміщення для відтворення, вирощування та відгодівлі молодняку та дорослого вибракуваного поголів’я свиней. приміщення для обслуговуючого персоналу, інвентарю та інших потреб розміщують в одному із торців або в середній частині приміщення.

Для проведення всіх необхідних заходів по очищенню, ремонту, санітарної обробки та дезінфекції за принципом «усе пусто – усе зайнято» приміщення для свинарників маточників поросят на дорощуванні та відгодівельного поголів’я слід поділяти суцільними перегородками на ізольовані секції. Місткість кожної секції визначається розміром технологічної групи:

Кнури 100гол.

Підсисні свиноматки на комплексах

промислового типу 60гол.

Холості та поросні свиноматки 600гол.

Поросята на дорощуванні 600гол.

Свині на відгодівлі 1200гол.

Планування секцій та групових станків може бути як повздовжнім так і поперечним з відповідними проходами (кормовими, службовими, евакуаційними). Заповнення секцій та станків однієї групи свиней необхідно забезпечити минаючи інші групи.

Внутрішні опори приміщення не повинні виступати за площину огородження станків більш ніж на 15см. Розміщення їх в середині станків не допускається.

а) б)

Рисунок 4.44 – Розташування станків в секції: а) – поперечне; б) – повздовжнє.

Рисунок 4.45 – Свинарник на 600 холостих та поросних свиноматок, 70 ремонтних свинок та 9 кнурів із пунктом штучного осіменіння ( ТП 802-01-2 Укр. НІІ агропроект): 1 – станкові приміщення; 2 – венткамера; 3 – електрощитові;
4 – приміщення для обслуговуючого персоналу; 5 – приміщення для санобробки кнурів; 6 – пункт штучного осіменіння; 7– санвузол; 8 – приміщення для інвентарю; 9 – тамбур для перегону свиней; 10 – коридор; 11– тамбури; 12 – приміщення для установки вентилятора.

Рисунок 4.46 – Свинарник для проведення опоросів на 120 станкомісць (ТП 802-01-2 Укр НІІ агропроект): 1 – станкові приміщення; 2 – приміщення для санобробки свиноматок; 3 – приміщення для сушки свиноматок; 4 – венткамера; 5 – приміщення для персоналу; 6 – санвузол; 7 – приміщення для зберігання миючих засобів; 8 – електрощитові; 9 – приміщення для інвентарю; 10 – тамбури; 11 – місце для возиків; 12 – площадка для зважування свиней.

Рисунок 4.47 – Свинарник для відгодівлі на 1200 місць (ТП 802-01-2 Укр. НІІ агропроект): 1– станкові приміщення; 2 – приміщення для кормороздавачів; 3 – венткамера; 4 – електрощитові; 5 – приміщення для персоналу; 6 – тепловий пункт; 7 – санвузол; 8 – тамбур для перегону свиней; 9 – приміщення для інвентарю.

Конструктивна схема і внутрішнє планування вівчарень

Вівчарні будують Г-подібної, П - подібної і прямокутної форми. Місткість вівчарень і базів – наметів не повинна перевищувати розмір двох отар.

Норми площі приміщення на одну голову визначають залежно від статі і віковоїгрупи тварин.Частину базу – намету для вівцематок будуть закритою для 30% маток. Площу підлоги в закритій частині намету передбачено 1м ² на одну голову.

За своїм призначенням і використанням приміщення для утримання овець можуть бути двох основних типів.

Загальні – для утримання всього поголів’я ферми при наявності 600 голів. Для утримання тварин за статевими і віковими групами вівчарню перегороджують переносними щитами або годівницями, тимчасовими або постійними перегородками з утворенням окремих приміщень для вівцематок, баранів-плідників і молодняку.

Спеціалізовані вівчарні. Проектуються для маток, молодняку, баранів-плідників і валухів.

Головна виробнича споруда ферми на 100 маток – вівчарня. Всі трудомісткі операції механізовані. Корми тваринам роздаються мобільним транспортом – ручними візками або мотоблоком. Напування овець здійснюється із автонапувалок у вівчарні і на вигульно – кормовому дворі. Прибирання гною із вівчарні здійснюється два рази на рік вручну, і з вигульно – кормового двору – бульдорезом.

Рисунок 4.48 – Вівчарня на 100 маток з господарським блоком (план і розріз):
1.– приміщення для утримання овець; 2 – тепляк – місце для проведення окотів овець; 3 – приміщення для зберігання концкормів; 4 – підсобне приміщення;
5– тамбур.

Приміщення для маток повинно бути розраховано на проведення зимового окоту і мати у своєму складі відділення для маток, тепляк, пункт штучного осіменіння (приміщення для взяття сіменної рідини і запліднення овець, а також лабораторію.), місце для фуражу і інвентарю. Вівчарня для проведення весняного окоту складається із приміщень, зазначених вище, крім тепляка.

Тепляки – це найтепліша частина вівчарні, її проектують у районах з розрахунковою зимовою температурою зовнішнього повітря -20°С.Вони мають вигляд утеплених приміщень, ізольованих від іншої частини вівчарні тимчасовими перегородками. Тепляки, як правило, розміщують в середині вівчарні. У вівчарнях на 500 овець і у вівчарнях Г-подібної форми допускається розміщення тепляка у торці будівлі.

В період окоту тепляк розгороджують переносними щитами на секції, в яких розміщують маток з новонародженими ягнятами. Клітки роблять розміром 1 - 1,2 х 1,2 - 1,5м і розміщують їх так, щоб між ними і загоном для окоту був прохід шириною 80 - 100см.

Будівля для валухів, баранів-плідників і молодняку складається із одного не розгородженого приміщення для тварин і допоміжних приміщень, які розташовуються у торці будівель.

Вівчарня для молодняку може бути при приміщенні для маточної отари.

Приміщення вівчарень повинні мати кубові, зернофуражні, приміщення для грубих кормів, підстилки і для інвентарю, кімната для чергових. Площі допоміжних приміщень визначаються виробничими умовами.

Необхідним елементом вівчарні є дерев’яні щити для влаштування тимчасових перегородок, з допомогою яких розгороджують приміщення на окремі відсіки для утримання овець на статтю і віком, а також для влаштування кліток у тепляках для маток з ягнятами.

На кожні 100 маток треба мати 10 щитів розміром 2 х 1м і 20 щитів розміром 1 х 1,2м, а при зимовому окоті кількість щитів збільшують у 1,5 рази. Для фіксації перегородок щити прикріплюють до підлоги кілками.

Будівельні матеріали для вівчарень (стіни, підлога, стеля) повинні відповідати кліматичним умовам конкретного району і забезпечувати надійний захист приміщення від протягів і атмосферних опадів, а також забезпечити нормативні мікрокліматичні умови.

Приміщення вівчарень будують із низькими стінами 1,25-1,5м і освітленням через слухові вікна і ліхтарі в даху. Вівчарні можуть бути висотою 2м з вікнами у стінах і з стінами різної висоти і одностороннім освітленням.

Найбільш доцільна ширина вівчарень – 10м, у базах - навісах – 6 - 8м. Постійні проходи у вівчарнях північного типу – 2 - 2,5м., а тимчасові проходи у тепляках і між клітками – 1м.

Ягніння маток – найбільш відповідальний виробничий процес у вівчарстві. За два тижня до ягніння маток вівчарні очищають від гною, дезінфікують і встановлюють кошарне обладнання. Маток з ознаками окоту переводять в пологове відділення в індивідуальні клітки розміром 2,2м .Через добу матку переводять в сакман із 5 - 10 маток. На великих фермах замість індивідуальних кліток застосовують групове ягніння в оцарках на 5 - 13 маток. В кожний оцарок встановлюють бункерну кормушку для гранул, автопоїлку, підвішують лампу – термоопромінювач для обсихання новонароджених ягнят. Всі оцарки повинні бути заслані чистою сухою соломою. Через 10 днів проводять друге укрупнення сакманів і ягнят починають підгодовувати із бункерних годівниць, встановлюють ясла для сіна.

Важливим елементом вівчарської ферми є бази-намети. Баз складається із відкритого і закритого намету. Це огороджена споруда. Площа відкритого двору (базу) має мати уклін для відведення поверхневих вод.

Закрита частина базу-намету має двоє воріт у відкритий баз, витяжні вентиляційні труби, фуражну кімнату. Конструкція базу-намету показана на малюнку.

Розміри відкритих базів для дорослих овець-баранів і маток з ягнятами і без них: 4 – 6м² при стійлово-пасовищному утриманні і 2м² при пасовищно-стійловому. Для ремонтного молодняку (ярки) площа базів на одну голову: 3 - 4м ² при стійловому утриманні і 1,5 м ² при пасовищно-стійловому.

Важливим елементом технології у вівчарстві є освітлення. Денне освітлення здійснюється через вікна у стінах або через ліхтарі у стелі. Нижній край вікон повинен бути не нижче 1,2м від рівня підлоги. Вікна будують з одинарними рамами. У тепляках, пунктах штучного осіменіння, вівчарнях для тонкорунних і напівтонкорунних вівцематок вікна роблять з подвійним склом і подвійними рамами. Природне освітлення приміщень для маток, баранів і молодняку після відлучення по світловому коефіцієнту повинно бути у межах 1 : 20, або 10лк/м², в тепляках – 1 : 15,або 20лк/м², а в манежі для баранів і у стригальному пункті – 1 : 10., або 30лк/м².

Рисунок 4.49 – Вівчарня на 800 маток для зимового окоту. Фасад: 1 – витяжна вентиляційна труба; 2 – жалюзійні грати для припливу повітря; 3 – вікна. План: 1 – приміщення для вівцематок; 2– приміщення для окоту (тепляк); 3 – пункт штучного осіменіння; 40 – фуражне і інвентарне відділення; 5 – тамбури; 6 – відкритий баз; 7 – огородження базу; 8 – ворота.

Рисунок 4.50 – Баз – намет для маточної отари на 800 голів: 1 – відкритий намет; 2 – закритий намет; 3 – огородження базу; 4 – відкритий двір – баз; 5 – стояки; 6 – витяжні вентиляційні труби; 7 – ворота; 8 – фуражна.

Важливе значення для здоров’я і продуктивності овець має дотримання параметрів температури, вологості та швидкості руху повітря. Згідно з зоогігієнічними нормативами температура у приміщеннях для маток, баранів, молодняку після відлучення і валухів повинна бути + 5 - +10 ^°С. В приміщенні для окотів –тепляку + 10 - +15 С, манеж для баранів - +20 ^°С. Відносна вологість допускається в межах 75 - 80%. Оптимальна швидкість руху повітря – 0,2 - 0,5м/сек.

Ворота вівчарень влаштовують у торцевих стінах будівель, а решту – у повздовжній стіні на стороні відкритого базу. Кількість воріт має бути з розрахунку одні на 200 голів, їх має бути не менше трьох у кожній вівчарні. Розміри воріт – ширина 2,5м на 2м висоти, для вільного проходження гноєприбиральних машин. У зовнішніх воротах роблять двері розміром 1,8 х 0,7м для обслуговуючого персоналу. Зовнішні ворота треба утеплити, а в тамбурах вони можуть бути не утеплені, одинарні. Ворота повинні відчинятися назовні. Тамбури повинні бути ширші від воріт на 0,5м з кожного боку. Глибина тамбура має бути більша за відкрите полотно воріт на 0,5м.

Стрижка овець – важливий виробничий процес від якого залежить результативність всієї роботи протягом року. Для проведення стригальної кампанії складають план по кожній чабанській бригаді із визначенням кількості овець, настригу вовни з однієї вівці і по бригаді, строків початку і закінчення стрижки і визначають черговість стрижки отар.

Стрижку овець краще проводити в типових стаціонарних стригальних пунктах. Існують такі типові проекти стригальних пунктів -№ 803-128 на 24 стригальних машинки, продуктивністю 200 голів овець на годину і № 803-129 на 48 стригальних машинок, продуктивністю 400 голів на годину.

Сучасні стригальні пункти мають площу довжиною 48м і 90м, шириною 18м, висотою – 2,4м. В тих господарствах, де їх ще нема, стрижуть у вівчарнях, або навіть у базах - наметах (на пасовищі). Стригальне обладнання поєднується до силової мережі на 220/380В.

Стригальний пункт повинен бути обладнаний таким інвентарем :

1. Столи (стелажі) для стриження овець мають довжину – 1,7 - 2 м, ширину – 1,2 - 1,4м, висоту – 0,4 - 0,6м. На одного стригаля встановлюють необхідну кількість столів. В господарствах, які не мають столів для стригалів настилають дошки з таким приблизно розрахунком.

2.Столи для класирування рун – за кількістю класирувальників. Довжина стола – 2,5м, ширина – 1,5м, висота – 0,70 - 0,8 м. Поверхня стола робиться із металевої сітки 2 х 2м, в дерев’яній рамі. Замість металевої сітки можуть бути дерев’яні грати із рейок.

3. Ваги для зважування рун і ваги для зважування пакунків вовни.

4. Тара для пакування вовни.

5. Спецодяг – фартухи, халати, комбінезони для стригалів і всього персоналу, зайнятого на стрижці.

6. Баки для кип’яченої питної води.

7. Умивальники, тази, мило, рушники за кількістю працівників на стрижці.

8. Переносні щиті (3 - 4 метрові) для влаштування базків 30 - 40 штук і відповідна кількість кілків.

9. Протипожежний інвентар – діжки з водою, ящики з піском, багри, сокири, відра.

10. Ручні ножиці за кількістю стригалів, точила.

11. Медична аптечка.

Якщо стрижуть овець у вівчарнях, то приміщення розділяють на три відділення. В першому відділенні з торця держать 300 - 400 овець, у другому відділенні овець стрижуть, у третьому – класирують вовну. Приміщення для стрижки овець повинні бути добре вентильовані.

Стригальний пункт обладнується комплектом машин ВСЦ-24-200. Він призначений для комплексної механізації процесу стрижки овець і первинної обробки вовни на трасах перегону овець на великих вівчарських фермах. Технічна характеристика:

Продуктивність. гол/годину 200

Кількість стригалів 12 (24)

Витрати праці на монтаж , люд.год. 80 - 100

Розміри укриття, м 26(52) х 10 х 3,3

Число обслуговуючого персоналу 34 - 37

Для механізації технологічних процесів на вівчарських фермах застосовуються такі комплекти обладнання :

Комплект уніфікованого обладнання на 5 і 10 тис. вівцематок КУО-5/10. Застосовується для комплексної механізації процесів напування, роздачі кормів, обігріву новонароджених ягнят, прибирання гною і утримання тварин з використанням огорож, зроблених із уніфікованих елементів. Кількість обслуговуючого персоналу – на 5 тис. овець – 15 робітників, на 10 тис. овець – 30 робітників.

Кліткова батарея для ягнят БКЯ-500. Призначена для вирощування романівських ягнят від 2-3 до 45-60 – денного віку з використанням замінника овечого молока і повнораціонних кормосумішів. Технічна характеристика кліткової батареї така:

Кількість тварин, що обслуговуються, голів 500

Кількість кліток у першому відділенні 16

другому відділенні 24

Комплект обладнання для вирощування ягнят УВЯ-500.Призначений для цехів вирощування і дорощування ягнят на вівцефермах і комплексах з поголів’ям 2,5 тис. вівцематок романівської породи або 5 тис. вівцематок інших порід, механізації і часткової автоматизації виробничих процесів при вирощуванні і дорощуванні ягнят на замінниках молока з утриманням їх у групових клітках.

Технічна характеристика обладнання :

Кількість ягнят, що обслуговуються 500

Число кліток 40

Ягнят у клітці у віці:

2 - 15 діб 10

15 - 60 діб 20

Комплект водопійомного обладнання з електропідігрівом води КВО- 8А стаціонарного типу. Призначений для цілодобового безперебійного напування овець підігрітою водою на відгодівельних фермах з поголів’ям до 6 тис. вівцематок. Складається із насосної станції, автонапувалок ПКО - 2, ПКО - 4 і системи трубопроводів. Згідно з зоогігієнічними нормативами температура води для овець повинна бути не нижче +8 і не вище +20 °С.

Повністю механізувати процес приготування і роздачі кормів можна при використанні брикетів і гранул із подрібненого сіна, соломи і концентратів, при цьому застосовуються самогодівниці із тижневим запасом гранул.

Розпорядок дня вівчарської ферми

В зимовий стійловий період треба забезпечити своєчасну роздачу кормів і водопій.

роздача грубих кормів: сіна і соломи., водопій 7 - 8 год.

роздача силосу, сінажу і концентратів 11-13 год.

роздача соломи, водопій 17-19 год.

нічний відпочинок 20 - 7 год.

В літний період року при стійлово-пасовищному утриманні :

5 - 6 годин ранку згодовують сіно і випускають овець на пасовище або у відкриті бази

випас на пасовищі, водопій із корит 6 - 11год.

відпочинок під наметами 11 - 17 год.

водопій 17 - 18год.

другий випас на пасовищі 18 - 22год.

нічний відпочинок 22 - 5год.

Внутрішнє планування в пташниках.

По технологічних, технічних, об’ємно-планувальним і конструктивним характеристикам типові проекти виробничих птахівницьких приміщень багатообразні. Більшій частині цих проектів властивий правильних одноповерховий тип забудови. Порівняно рідко застосовуються одноповерхові приміщення пташників, сполучені в блоки за допомогою галерей, і одноповерхові, такі, що блокуються подовжніми стінами пташники. Самі пташники – в основному прямокутні в плані павільйонні будівлі без стель підшиваних або підвісних, зазвичай габаритами 18 Х 96, і 12 Х 96 м, рідше – 18 Х 72 і 18 Х 90 м. Проте існують окремі типові проекти з приміщеннями інших габаритів, наприклад пташник шириною 18 м, завдовжки 102 або пташник шириною 12 і 18 м проектують без внутрішніх проміжних опор.

Відповідно до прийнятої технології типовими проектами визначають набір і тип устаткування для вирощування і утримання птиці – клітинного, підлогового. При цьому велику частину типових проектів пташників цілком закладені комплекти що випускаються промисловістю; меншу частину складають проекти, де використовується комбінація устаткування, узятого з комплектів і деяких видів окремих машин, що випускаються промисловістю, і механізмів або ж застосовуються тільки окремі машини і механізми.

Будівлі та споруди для птиці, інкубаторій та інші виробничі об’єкти за своїми габаритами та внутрішнім плануванням повинні відповідати вимогам технологічного процесу. Будівельні рішення цих об’єктів та їх інженерне обладнання повинні забезпечувати підтримку в них мікроклімату у відповідності з нормами.

Внутрішні поверхні приміщень (стіни, перегородки, стелі) у пташниках, інкубаторіях і складах для яєць повинні мати низьку пористість, бути рівними та гладкими, без щілин і тріщин, пофарбовані (побілені) у світлі тони вологостійкими фарбами. У цехах забою птиці, обробки тушок і утилізації відходів стіни слід облицьовувати кахлем.

Перегородки між секціями в пташниках і огородження соляріїв повинні бути сітчастими. Висота перегородок і огороджень вказана в таблиці.

Таблиця 4.2.1 – Висота перегородок і огороджень в птахівницьких приміщеннях

Ширину проходів у пташниках при клітковому утриманні птиці слід зробити такими:

а) між клітковими батареями (одноярусними, каскадними багатоярусними) – 0,55 м; між батареями і стінами (перегородками) – 0,8 м;

б) між багатоярусними батареями – 0,7 м; між багатоярусними батареями і стінами (перегородками) – 1 м;

в) між клітковими батареями і торцевими стінами (перегородками) з сторони завантаження кормів – 1,5 м, з сторони вивантаження посліду – 1,0 м.

Підлоги в птахівницьких приміщеннях повинні бути з твердим покриттям, малої теплопровідності, стійками проти стічної рідини та дезінфекційних речовин, водонепроникними та придатними для механізованого прибирання глибокої підстилки. Планкові або сітчасті підлоги слід влаштовувати на висоті 0,4 м від підлоги пташника.

Висоту коробу для посліду уточнюють в залежності від типу обладнання, виду птиці та строку утримання в пташнику.

Приміщення повинні бути обладнанні каналізацією для стоку води від миття технологічного обладнання і внутрішніх поверхонь пташників, інкубаторію, складу яєць і забійних цехів.

Внутрішня мінімальна висота виробничих приміщень від рівня чистої підлоги до низу конструкцій покриття (перекриття) повинна бути:

а) у приміщеннях для підлогового утримання птиці – в залежності від габаритів механізмів, які використовують для вилучення підстилки, але не менше 3 м;

б) в залах для кліткового утримання птиці (рисунок 4.51) , в інкубаційних та вивідних залах інкубаторіїв, кормоцехах, лабораторіях, на складах яєць, в службових та інших виробничих приміщеннях – в залежності від габаритів обладнання, але не менше 3 м.

Комплект устаткування ЦБК-10В і ЦБК-20В використовують для вирощування курчат-бройлерів і розміщується в пташнику розміром 12 х 96 м. Він складається з зовнішнього бункера-сховища БСК-10, ланцюгово-шайбового кормороздавача з бункерними годівницями, системи поїння з чашковими поїлками й електрообладнання. Підвісна система дозволяє регулювати в міру росту курчат положення технологічного устаткування по висоті, швидко і без великих витрат праці робити підготовку пташника при зміні партій.

Склад машин і устаткування, що входить до комплекту технологічного оснащення кліткових батарей при підлоговому утримуванні птахів, значною мірою уніфікований. У комплекти устаткування входять прийомний бункер для збереження концентрованих кормів із пристроєм для завантаження їх у бункера кормороздавачів місткістю 10 або 25 м³; поперечний яйцезбірний транспортер; транспортер для збирання калу з-під короба; автоматичний укладальник яєць; електричний брудер БП-1.

Рисунок 4.51 – Механізований пташник для курок-несучок з горизонтальними одноярусними батареями ОБН-1: 1 – бункер-сховище БСК-10; 2 – завантажувальний шнек; 3 – бункер-дозатор і ланцюгово-шайбовий кормороздавач; 4 – підйомник для перевантаження пос

Читайте також:

1. IV Етап: Вибір стратегії керування виявленими ризиками й виділення пріоритетних напрямків роботи
2. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
3. XV. Реалізація права вступників на вибір місця навчання
4. Абсолютна деформація ділянки бруса тільки від власної ваги визначається за формулою
5. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
6. Аудиторська вибірка
7. Б- не збуджена ділянка мембрани , на яку діють електричні струми збудженої ділянки. Стрілками показано напрям струмів, кружечками – дійсне переміщення іонів.
8. Багато вибіркові
9. Багатоконтурні частотно-вибірні системи
10. Безвибіркова кристалізація. Старіння.
11. Більш широкий вибір товарів і послуг
12. Бюджетні обмеження. Споживчий вибір

Переглядів: 10237