Формування уявлень про текст

У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальна одиниця спілкування — це усне або письмове висловлювання — текст, який становить найвищий рівень (ярус) мовної системи. Визначальні його ознаки — цілісність змісту, зв'язність викладу, структурна організація, завершеність.

Текстом може бути й одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації. Такими є заклики (Хай буде мир на всій планеті!), прислів'я (Як постелиш так і виспишся), крилаті вислови (Краще менше, та краще). Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв'язки. Переважно ж текст буває значним за обсягом і складним за змістом, і тоді він «може членуватися на більші структурно-семантичні одиниці, ніж речення. Вони складаються з кількох простих чи складних речень різної будови, об'єднаних в одне смислове ціле». Такі одиниці називають надфразними єдностями.

Частини тексту — речення і складні синтаксичні цілі — пов'язуються між собою за допомогою засобів міжфразного зв'язку, найважливіші з яких: 1) особові займенники третьої особи та вказівні той, цей, які вказують на зміст попереднього речення: 3 погодою щось діялось. Вонастала суха і вітряна; 2) синонімічні назви до вживаних у попередніх реченнях слів: Нерозумна пташка звила зовсім низько гніздоі тепер сиділа в ньому на яєчках. Кубельце їїбуло таке маленьке, що увесь хвостик трясогузкизвисав над ним. Почувши кроки, пташинаповернула голівку... (М. Стельмах); 3) єдність видових та часових форм дієслів-присудків у сполучуваних реченнях: На човнику й веслі від нас від'їхав травень. Він прихопивіз собою сині дощі, зелений шум та солов'їний спів, і в село, через тини, заглянулоліто (М. Стельмах); 4) обставинні слова, найчастіше із значенням місця і часу: Прямо над нашою хатоюпролітають лебеді. Вони лет ять нижче розпатланих, обвислих хмарі струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів (М. Стельмах).

У початкових класах предметом спостережень і лінгвістичного аналізу є невеликі зв'язні тексти або їх частини, що становлять закінчене висловлювання і можуть бути зразком для учнівського мовлення. Вони мають відзначатися чіткістю будови, єдністю теми або підтеми (по відношенню до більшого тексту, частиною якого вони є). Це розповіді з елементами опису чи роздуму, нескладні описи (зовнішності людини, тварини, природи, трудової діяльності тощо).

У процесі практичних спостережень та аналізу текстів в учнів поступово мають сформуватися такі уявлення; текст — це зв'язне висловлювання; він має певну будову, тобто складається із зачину, головної частини і кінцівки; у тексті виражається певний зміст, що є його темою; текст можна назвати (дати йому заголовок); зв'язна висловлювання створюється з певною метою (тобто має комунікативне призначення): повідомити, розповісти про щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, подати пораду чи визначити порядок дій, висловити міркування тощо; текст може складатися з одного або кількох абзаців, пов'язаних між собою за змістом; у тексті є важливі для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння висловленого, і їх треба вимовляти з більшою силою голосу (тобто виділяти логічним наголосом).

При виконанні різноманітних усних і письмових вправ учні набувають практичних умінь і навичок; вони вчаться відрізняти текст від групи речень, не пов'язаних між собою за змістом; встановлювати логічний зв'язок між частинами висловлювання; визначати тему тексту і добирати до нього заголовок; ділити текст на логічно завершені частини-абзаци; складати план тексту і відтворювати текст за планом; знаходити у тексті його композиційні елементи — зачин, основну частину, кінцівку; визначати (по можливості) логічно наголошувані слова; відрізняти за стилістичними особливостями текст художній від ділового й розмовного (без вживання термінів); оформляти деякі зразки текстів ділового мовлення: лист, запрошення, оголошення, привітання, інструкцію (до гри, нескладного трудового процесу); самостійно (усно і письмово) складати тексти відповідно до ситуації спілкування.

Усі ці знання, уміння і навички формуються протягом чотирьох років навчання як на спеціально відведених уроках опрацювання теми «Текст» і уроках розвитку зв'язного мовлення, так і при роботі із зв'язним висловлюванням під час опрацювання інших тем програми на уроках мови і читання.

Формування уявлень про текст — не самоціль. Вони — основа для розвитку зв'язного мовлення школярів. Тексти, різні за будовою, за призначенням, за типами і стилями викладу, за жанрами, стають не тільки об'єктом спостереження й аналізу, а й зразком для власних висловлювань. Наслідуючи їх, учні поступово вчаться користуватися у мовленні всіма лексичними і граматичними засобами мови, набувають умінь висловлювати свої думки послідовно, логічно, переконливо, робити висновки.

3 самим терміном «текст» учні стикаються вже в букварний період, коли вчаться читати і переказувати тексти букваря Діти практично засвоюють, що є окремі речення і є текст, тобто зв'язна розповідь, яка складається з кількох речень.

Лінгвістичні уявлення про текст як зв'язне висловлювання формуються в учнів починаючи з 2 класу. На основі зіставлення мовного матеріалу учні насамперед засвоюють, що текст утворюється з речень, пов'язаних між собою за змістом. До тексту можна дібрати заголовок.

Наприклад, аналізуючи кілька окремих речень (Учні вчаться у школі. На полі зацвіла гречка. Діти дуже люблять ходити в ліс), учні дійдуть висновку, що в кожному з них повідомляється про щось інше, отже, речення за змістом не пов'язані одне з одним.

Під час аналізу тексту (Третьокласники — друзі, перші помічники й порадника першокласників. Вони розповідають своїм молодшим товаришам про рід ний край, про Батьківщину. У час дозвілля проводять з ними ігри, ходять разом в кіно, на прогулянки. За це люблять першокласники своїх старших товаришів) з'ясовується, що він складається з речень, об'єднаних спільним змістом. У кожному з них розповідається про те, хто такі піонери і що вони роблять. Кожне наступне речення зв'язане з попереднім, і тому їх не можна довільно міняти місцями. Всі разом вони становлять одне ціле.

Щоб сформувати уявлення про текст, одноразових спостережень чи зіставлень недостатньо. Треба постійно працювати то з групою окремих речень, то з текстами, аналізувати їх, підводити учнів до самостійних висновків.

Починаючи з 2 класу, учні вчаться в процесі аналізу визначати тему висловлювання (про що говориться в тексті?), з'ясовувати, яка його мета: про щось повідомити чи розказати, описати предмет чи висловити думку про щось. Від теми, мети, характеру викладу залежить конструювання різних типів мовлення — розповідь, опис, міркування.

Найчастіше для аналізу пропонуються розповідні тексти з елементами опису чи роздуму. Для закріплення пропонуються різноманітні вправи: розставити дані речення в логічній послідовності; скласти 2—3 речення, пов'язані між собою за змістом; скласти зв'язну розповідь про подію з власного життя (побачене, почуте, про зустріч) і т. п.

Учні мають також навчитися добирати заголовки до поданого тексту. Треба орієнтувати їх на те, що заголовок має відповідати темі і змістові тексту, бути стислим і виразним — складатися з одного або кількох слів. Добирати заголовки варто колективно, зіставляючи запропоновані дітьми варіанти.

Не менш важливим є уміння членувати текст на смислові частини — абзаци. Виробляється воно у процесі виконання різних вправ: 1) поділ нерозчленованого суцільного тексту на частини відповідно до його змісту; 2) визначення підтеми кожної частини; 3) складання плану тексту; 4) відтворення деформованого тексту з переставленими абзацами; 5) відтворення змісту пропущеного в тексті абзаца (учні повинні помітити, що порушено логічний зв'язок між абзацами, що у змісті чогось не вистачає).

Під час читання зв'язних текстів, виконання письмових вправ слід постійно привертати увагу учнів до того, як і чому розчленовано текст на абзаци, як їх виділяти на письмі. Така робота формуватиме уміння відтворювати прочитане або почуте за поданим або самостійно складеним планом, кожен пункт плану оформляти окремим абзацом, будувати власні зв'язні висловлювання з дотриманням послідовності викладу, у письмових роботах частини, що відповідають пунктам плану, виділяти в окремі абзаци.

Працюючи над текстом, учні мають засвоїти, що в ньому буває зачин, основна частина і кінцівка. Зачин — це початок тексту, у якому найчастіше стисло визначається, про що буде йти мова, тема розповіді. Основна частина — це найбільш поширена частина тексту, у якій розкривається весь зміст розповіді. Кінцівка — своєрідний висновок з усього сказаного.

Серед текстів, які пропонуються для читання, нерідко трапляються такі, в яких не можна чітко визначити складові елементи, бо вони не є самостійними висловлюваннями, а уривками, частинами великого твору. Для аналізу структури краще добирати невеликі закінчені тексти розповідного характеру.

Наприклад, текст «За відвагу на пожежі» (з газети «Зірка»), в заголовку якого виражена тема розповіді, легко членується на частини:

Зачин:День був звичайний. Друзі Ігор і Сашко гралися у дворі. Раптом Сашко помітив, що з вікна сусіднього будинку валить густий дим.

Основна частина:

— Ігорю, горить!— гукнув товаришеві Сашко й помчав викликати пожежників. Тим часом Ігор, почувши дитячий плач, кинувся на допомогу і т. д.

Кінцівка:

За відвагу, виявлену при рятуванні дітей під час пожежі, Ігоря нагороджено медаллю «За відвагу на пожежі».

Розповідь ведеться з певною метою — повідомити про достойну поведінку хлопчаків під час пожежі. Текст повчальний — він вчить інших бути чуйними, уважними і добрими, завжди готовими прийти на допомогу людям, які потрапили в біду.

Своєрідними є зачини і кінцівки у казках. У байках вони майже завжди повчальні. При читанні їх треба звертати на це увагу учнів.

Для усвідомлення зв'язності висловлювання важливо зрозуміти, як досягається ця зв'язність, які є для цього засоби у мові. Звичайно, учні початкових класів повною мірою осягнути цього не зможуть, але сформувати уявлення, закласти основу для розуміння мовних засобів, які об'єднують речення в єдине смислове ціле (текст),— обов'язок початкового навчання.

Так, у 3—4 класах учні засвоюють, що для зв'язку речень у тексті служать слова: вони можуть повторюватись і тим підсилювати думку; слова-синоніми й особові займенники допомагають уникнути недоречних, зайвих повторень; є слова, що вказують на послідовність подій (типу — вчора, сьогодні, завтра; весною, влітку, восени) чи розташування предметів (поблизу, спереду, справа). Це найбільш доступна інформація для розуміння учнів початкових класів.

Тексти для аналізу треба добирати виразні і за змістом, і за засобами зв'язку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Формування уявлень про мову і мовлення	\|	Урок у 3 класі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.