• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правове регулювання лізингових операцій в Україні

Лізинг (від англійського lease — оренда) як одна з прогре­сивних форм забезпечення товаровиробників засобами вироб­ництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої гос­подарської системи. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після Другої світової війни і сьогодні стали невід'ємною частиною економіки в більшості промислово розвинених країн та багатьох країнах, що розви­ваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі певний час була відсутність правових норм, поклика­них регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, в ст. З Закону України від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську діяльність» зазначалося, що банки можуть виконувати, зокре­ма, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Прогалини в правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибут­ку підприємств», в якому вміщено визначення понять «лізин­гова (орендна) операція», «оперативний лізинг (оренда)», «фінан­совий лізинг (оренда)», «зворотний лізинг (оренда)».

Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що пе­редбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під про­цент та на визначений строк.

Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим по­верненням таких основних фондів їх власнику після закін­чення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізин­гом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) — це госпо­дарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.

Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орен­додавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включа­ються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включають­ся до складу основних фондів орендаря.

В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях бе­руть участь три суб'єкти:

- виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування;

- орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

- орендар, який отримує майно у володіння та користуван­ня і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яка повністю фінансується орендодавцем і тому називається прямою лізинговою опера­цією — прямим лізингом. Разом з тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, при якому до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що фінан­сує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій.

За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банку кредит і проценти за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати.

За другою схемою банк сам купує устаткування (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. Роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можли­ве укладання договору про сумісну діяльність між банком і лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування в господарській практиці України становить так званий зворот­ний лізинг (1еаsе bаск) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зво­ротним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства-лізин-гоодержувачів, так і лізингові компанії, уявляється компенса­ційний лізинг. При цьому виді лізингу лізингоодержувач по­ставляє лізингодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні. Заміна лізингових платежів у гро­шовій формі розрахунками виробленою продукцією особли­во приваблива при міжнародному лізингу для товаровироб­ників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іно­земним лізингодавцем або для придбання обладнання у інофірми-виробника. Та й для лізингодавців України іноді вигідніше отримувати плату готовою продукцією (товарами). До речі, законодавство України про оренду таку форму роз­рахунку допускає.

Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учас­ників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид зобов'язань, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Як вже зазначалося, ці зобов'язання вини­кають з договору майнового найму і саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Тому-то правові норми, що регу­люють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом 6 до Глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України.

Проте проблема правового регулювання лізингу з ураху­ванням його особливостей, розглянутих вище, навряд чи змо­же бути вирішена шляхом застосування лише норм Цивільно­го кодексу, що є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайного договору майнового найму (його різновиду).

Лізингові операції являють собою певний комплекс орга­нізаційних, фінансових та майнових відносин, що вимагають відповідного комплексного нормативного регулювання. У зв'яз­ку з цим в літературі пропонувалося здійснювати таке регулю­вання шляхом прийняття Закону «Про лізинг», який визнав би загальні економічні, організаційні та правові засади здійснен­ня лізингових операцій громадянами та юридичними особами на території України. Такий Закон було прийнято 16 грудня 1997 р. У ньому лізинг визначався як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінан­сових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відпо­відного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Сьогодні цей Закон діє в редакції Закону України від 11 грудня 2003 р. і називається «Про фінансовий лізинг»1.

Згідно зі ст. 1 Закону фінансовий лізинг (далі — лізинг) — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із догово­ру фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продав­ця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодер­жувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу (далі — предмет лізингу) згідно зі ст. 3 Закону може бути неспоживна річ, визначена індивіду­альними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Майно, що перебуває в державній або комунальній влас­ності та щодо якого відсутня заборона передачі в користуван­ня та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому Законом.

_______________________________________________________

Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 15. — Ст. 231.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

- лізингодавець — юридична особа, яка передає право воло­діння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

- лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

- продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде пере­дана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

- інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багато­стороннього договору лізингу.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право корис­тування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог Закону.

Відповідно до ст. 10 Закону лізингодавець має право:

1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбаче­них договором лізингу або законом;

4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання гро­шових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зо­бов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингодавець зобов'язаний:

1) у передбачені договором строки надати лізингоодержува­чу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть станови­ти небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого пред­мета лізингу під час користування ним;

3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірван­ня договору лізингу або в разі закінчення строку користуван­ня предметом лізингу.

Лізингодавець може мати інші права та обов'язки відповід­но до умов договору лізингу, Закону та інших нормативно-правових актів.

Права та обов'язки лізингоодержувача встановлені ст. 11 Закону, відповідно до якої лізингоодержувач має право:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити спе­цифікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, спе­цифікаціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу ви­падках;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, зав­даних невиконанням або неналежним виконанням умов дого­вору лізингу.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відпо­відно до його призначення та умов договору;

2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізин­гу, підтримувати його у справному стані;

3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;

4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його ви­користання та утримання;

5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправнос­тей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

6) письмово повідомляти про порушення строків проведен­ня або непроведення поточного чи сезонного технічного об­слуговування та про будь-які інші обставини, що можуть не­гативно позначитися на стані предмета лізингу, — негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі достро­кового розірвання договору лізингу та в інших випадках до­строкового повернення предмета лізингу — повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором.

Лізингоодержувач може мати інші права та обов'язки відпо­відно до умов договору лізингу, Закону та інших нормативно-правових актів.

Предмет лізингу підлягає реєстрації у випадках і в поряд­ку, передбачених законом1. Договори, не зареєстровані у вста­новленому порядку, визнаються недійсними.

______________________________________________________

¹ Див.: Порядок реєстрації договорів лізингу. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. N° 913 // Офіційний вісник України. — № 24. — Ст. 888.

Читайте також:

1. II. Елементи операційних витрат
2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
3. IV. Розширення депозитів шляхом операцій на відкритому ринку.
4. POS -Інтелект - відеоконтроль касових операцій
5. А) Грошова оцінка земель по Україні
6. Авангард в Україні
7. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
8. Автоматизація банківської діяльності в Україні
9. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
10. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
11. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
12. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом

Переглядів: 1454