Соціально-економічні та політичні процеси в Україні початку 20 ст.

Західноукраїнські землі в другій половині 19-на початку 20 ст

1867 р. було укладено австро-угорський компроміс, внаслідок якого Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську. Це була суттєва зміна базового державотворчого принципу — централізм поступився місцем федералізму. До австрійської частини монархії увійшли Галичина і Буковина, а до угорської — Закарпатська Україна.

Аграрна реформа 1848 р. відкрила перспективи переходу сільського господарства імперії до капіталізму, проте цей перехід у другій половині XIX ст. здійснювався вкрай уповільнено. На заваді ставали збереження поміщицького землеволодіння, сплата селянами великого викупу за ліквідацію феодальних повинностей, перебування сервітутів (лісів, пасовищ) під цілковитим контролем поміщиків тощо. Тому розвиток капіталізму в аграрному секторі західноукраїнських земель відбувався прусським шляхом, тобто шляхом поступового вростання поміщицьких господарств у капіталізм, яке супроводжувалося багаторічною кабалою та хижацькою експропріацією селянства.

На початку пореформеного періоду поміщицьке землеволодіння ще зберігало досить міцні позиції, становлячи понад 40% усіх земель Західної України. Проте в землеволодінні відбулися радикальні зміни. Дедалі більшої сили набула тенденція скорочення кількості поміщицьких маєтків та концентрація землі в руках елітної поміщицької групи. Зокрема, в Галичині 1893 р. налічувалося майже 4,5 тис. поміщиків, але вже 1902 р. їх кількість зменшилася до 3 тис. осіб. Показово, що 493 з них концентрували у своїх руках майже 57% усіх поміщицьких земель краю.

Характерною особливістю пореформеного землеволодіння в західноукраїнських землях було збереження церковного землеволодіння — тільки на Буковині на початку ХХ ст. земельний фонд церкви становив майже 26% усієї корисної землі цього регіону.

Українські землі перебували у складі двох імперій: Росії та Австро-Угорщини. Східні райони (Лівобережжя, частина Правобережжя, Новоросія) входили до складу Росії і були в ній одним з найрозвинутіших районів. Галичина, Буковина, Закарпаття перебували під Австро-Угорщиною. Рівень їх економіки був вкрай низьким.

Наприкінці XIX ст. Україна перетворилася на основний вугільно-металургійний район країни: в 1900 р. підприємства, розташовані в Україні, давали 53% чавуну, майже 65% кам'яного вугілля, 58% — сталі, 77% — поташу, 55% — виробництва сільськогосподарських машин. Тут утворилися великі промислові центри: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький та Нікопольський залізорудний та марганцевий басейни, Південно-Західний цукробуряковий район. Але загалом економіка України залишалася аграрною. 81,7% населення України проживало в селі, а 51,8% становила продукція сільського господарства. 90% експортної пшениці Росії припадало на Україну. Використання машин, соціальна диференціація населення, збільшення ринку робочої сили свідчили про розвиток капіталізму в аграрному секторі. У 1910 р. частка іноземного капіталу в Україні досягала 80—90%.

У цей період в економіці України активно діяли монополістичні об'єднання «Продамет», «Продвугілля», «Продвагон», «Покрівля», цукровий синдикат та ін. Вони монополізували від 70 до 90—100% виробництва і збуту промислової продукції. У 1905 р. в Галичині і в 1909 р. на Буковині було видано закон про «поміщицьке землеволодіння. За даними 1905 p., 31 тис. поміщиків володіла понад 10-ма млн. десятин землі (330 тис. десятин на один маєток), тоді як мільйони селянських господарів мали 20 млн. десятин — по 6,7 Десятини на двір. Проте й сюди входив капіталізм, заможні селяни скуповували (часто за безцінь) наділи тих, хто розорився, а безземельні поповнювали лави наймитів у селі та місті. Сільська громада розкладалася, ставала на шлях капіталістичного розвитку. На початку XX ст. не кращим, а де в чому ще залежнішим було становище західноукраїнських земель під гнітом Австро-Угорщини. Тут проживало 4600 тис. українців, у Галичині — 3850 тис, на Буковині — 305,1 тис, на Закарпатті — 503,3 тис. Приблизно 80—90% населення займалося сільським господарством, яке давало 70% національного доходу. В аграрних відносинах зберігалося багато кріпосницьких пережитків. Селянські двори з ділянками до 2 га становили: в Галичині — 42,7%, на Буковині — 56%, на Закарпатті — 51%. У середньому на одне бідняцьке господарство припадало: в Галичині — 1 га, на Буковині — 1,5 га, на Закарпатті — 0,73 га землі. Поглиблювалося соціальне розшарування селянства. У Галичині в 1902 році куркулі становили 9,7% загальної кількості господарств і володіли 20,7% усіх земель, на Буковині — відповідно 8 і 23%, на Закарпатті — 9,93 і 23%.рентові загороди», який сприяв розвитку господарств фермерського типу. Кінець XIX — початок XX ст. були позначені розвитком фабрично-заводської промисловості у Східній Галичині. Найшвидше розвивалася гірничодобувна промисловість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.	\|	Україна в роки І світової війни 1.08,1914-1917

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.026 сек.