Розвиток писемності, освіти, літератури, наукових знань

Візантія, будучи однією з найбільш впливових і висококультурних держав Європи, мала значний вплив на Київську Русь. Представники візантійської культури принесли не тільки християнську церковну організацію, але й нову абетку, грецьку літературу, зразки візантійського шкільництва. Вбираючи в себе найкраще, що виробляли сусіди, русичі не забували про національні риси культури. Дослідники мови говорять, що в другій половині ІХ – на початку Х ст.. в київській державі існувало письмо. Підтвердженням цього є „житіє“ слов’янського просвітника Кирила, у якому він оповідає, що бачив у 860 р. у кримському Корсуні (Херсонесі) книги, написані руськими письменами. Серед них було Святе письмо (Біблія). Ці ж руські письмена згадують й арабські письменники Х ст. В історичних джерелах зустрічаються також повідомлення про те, що руська писемність поряд із староєврейською, розповсюджувалася у Хазарії.

Про існування власної оригінальної абетки свідчать договори русичів і візантійців у 911, 944, 971 рр. Лінгвісти вважають, що вони скріплені двома мовами – грецькою і староруською.

Про існування руського письма говорить напис на стінах Київської Софії. Він відрізняється від пізнішої кирилиці кількістю і написанням деяких букв.

Християнство значно прискорило розвиток писемності і літератури в Русі. Цьому сприяли великі місіонери Кирило і Мефодій, які переклали з грецької на церковно–слов’янську мову основні богослужбові книги. Після цього в Київській Русі запроваджується кирилична система письма, яка складалася із 43 літер. Вона стала універсальною мовою, що об’єднувала слов’янські народи. Таким чином на наших землях поширилася церковнослов’янська мова – мова православної церкви. Водночас вона відрізнялась від народно–розмовної, хоча мала з нею спільні риси, оскільки ґрунтувалася на близькій слов’янській основі і тому була зрозумілою, особливо освіченим людям.

Вчені зазначають, що у Київській Русі зустрічається два варіанти писемної літературної мови – церковнослов’янська, якою готувалися церковні книги та церковнослов’янська зі значними доповненнями живої народної мови.

Про рівень писемності русичів свідчать не стільки збережені книги, скільки написи на стінах храмів, каменях, зброї. Такі написи називають епіграфічними пам’ятниками. Серед них зустрічаються ті, що видряпані на поверхні – графіті.

Запровадження християнства, розвиток писемності сприяли освітній діяльності, якою опікувалася держава і церква, пам’ятаючи, що країні потрібні культурні і освічені люди. Перші школи існували в Києві за часів князювання Володимира Великого. Понад 300 дітей старост і попів навчалися у Новгороді, коли князем був Ярослав Мудрий. У 1086 р. школу для дівчаток відкрила дочка Всеволода Ярославича Янка в Андріївському монастирі у Києві.

Паралельно з державними навчальними закладами існувало приватне навчання.

Навчанню дітей в школах сприяли і книгозбірні або бібліотеки. Вони відкривалися в монастирях і храмах. Добре відома бібліотека Ярослава Мудрого при Софії Київській. Своєю бібліотекою опікувався і його син Святослав; князь Миколай Святоша подарував бібліотеку Києво–Печерському монастирю. Бібліотеки слугували не тільки для зберігання книг і їх читання, але й для переписування літератури. Переписано псалтирі, книги отців церкви (Іоана Златоустого, Єфрема Сирина, Іоана Дамаскіна) та ін.

Перекладалися не тільки церковні книги, але й література з історії, географії, астрономії, філософії, медицини тощо.

У бібліотеках в основному зберігалася перекладна література, якою користувалася церква, а також грецькі переклади з різних сфер знань. Відомим було, зокрема, т. зв. Реймське Євангеліє, з яким приїхала до Франції донька Ярослава Мудрого Анна.

Інше Євангеліє було перекладено у 1056–1057 р. дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. Остромирове Євангеліє має велику цінність. Деякі рядки написані золотом.

Поряд з перекладною, на руських землях існувала оригінальна власна література, зокрема, історична. Тут на перше місце варто поставити літописи. Одним з найдавніших є Повість минулих літ Нестора (1113 р.) з викладом подій до початку ХІІ ст. Вона збереглася у різних списках, найстаршими з яких є Лаврентівський (1377р.) та Іпатіївський (перша половина ХVст.).

Продовженням „Повісті“ є Київський літопис, який висвітлює події з 1111 р. до 1200 р.

Найвидатнішою пам’яткою літописання ХІІІ століття є Галицько-Волинський літопис, який охоплює події 1204–1289 рр.

Серед оригінальної літератури ХІ ст. варто назвати твір митрополита Іларіона „Слово про Закон і Благодать“, праці Феодосія Печерського – „Поученіє братії“, „Студитський устав“. Заслуговують на увагу „Ізборники“ 1073 і 1076 рр., „Повчання“ (1117 р.) Володимира Мономаха, „Слово о полку Ігоревім“ (бл. 1185 р.) та ін.

Отримують популярність твори античних науковців – Платона, Аристотеля та ін., зростають юридичні знання (збірники законів „Руська правда“ Ярослава Мудрого та „Правда Ярославичів“). Поширеними були математичні, астрономічні, медичні школи (лікарі Агапіт, Пімен). Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат „Мазі“. Знаним на руських землях було і хірургічне лікування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Запровадження християнства та його вплив на культуру Русі	\|	Архітектура та образотворче мистецтво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.039 сек.