Сутність і стан фінансового вирівнювання.

Як відомо, у Конституції України закріплені рівні можливості для всіх громадян у здійсненні своїх прав, незалежно від того, на якій території вони проживають. Сплачуючи одинакові податки, громадяни повинні розраховувати на однаковий рівень суспільних послуг, фінансування яких забезпечується переважно за рахунок бюджетних коштів.

У межах будь-якої країни є розбіжності у фінансовому потенціалі окремих території, в особливостях складу та обсягів дохідної бази бюджетів, в можливостях задоволення різноманітних місцевих потреб.

В умовах відсутності розроблених і законодавчо-визначених державних соціальних гарантій, у зв’язку з цим як доходи, так і видатки місцевих бюджетів окремих рівнів мають значні відмінності. Тому виникає потреба у проведенні фінансового вирівнювання, яке спрямоване на нівелювання таких відхилень, оскільки їх існування створює неоднакові умови для задоволення гарантованих державою соціальних, адміністративних та інших послуг.

Термін «вирівнювання» вперше з’явився у Законі України «Про бюджетну систему України» (1995 р.) У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) він трансформувався у «бюджетне вирівнювання». На практиці часто зустрічається поняття «фінансове регулювання». Плутанина з використанням цих термінів пов’язана з відсутністю їх чіткого тлумачення у законодавстві.

Фінансове вирівнювання - приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів (за економічною та функціональною класифікаціями) до гарантованого державного мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями.

Фінансове вирівнювання займає особливе місце у фінансовій системі і в тому числі у міжбюджетних відносинах, тому що фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо динамічного зростання економіки розвитку продуктивних сил, поліпшення добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку окремих територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем, тощо.

Показником, за допомогою якого можна проаналізувати територіальні особливості фінансування певних соціальних потреб, є обсяг видатків з місцевих бюджетів (сукупних і в тому числі за розділами функціональної класифікації) у зіставленні з кількістю населення, яке проживає на території місцевого бюджету, тобто видатки в розрахунку на одного мешканця.

Проаналізувавши видатки місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць України в розрахунку на одну особу наявного населення, можна прийти до висновку, що фінансування важливих видатків з місцевих бюджетів здійснюється зі значними відхиленнями від середніх показників по країні, що є наслідком відмінностей в економічному і соціальному розвитку територій. Коливання обсягів видатків у розрахунку на одного мешканця означає, що потреби місцевого населення задовольняються по різному в різних територіальних утвореннях. Спостереження за динамікою соціально-важливих видатків з місцевих бюджетів однотипних територіальних громад(за статусом і кількістю населення) показало що:

- найбільш рівномірно на території країни здійснюється фінансування з місцевих бюджетів, закладів і заходів у сфері освіти і охорони здоров’я;

- відмінності в обсягах видатків із соціального захисту і соціального забезпечення населення були спричинені передачею права на виплати окремих видів цих видатків з державного бюджету на місцеві, що зумовило залежність їхнього обсягу від сукупних доходів місцевих бюджетів;

- видатки на утримання об’єктів житлово-комунального господарства, культури, мистецтва, засобів масової інформації, фізичної культури і спорту, більше ніж інші групи видатків залежать від фінансових можливостей органів місцевого самоврядування і мало піддаються фінансовому вирівнюванню;

- причиною коливань обсягів видатків місцевих бюджетів на житлово-комунальне господарство, як у часі так і на території країни стало зменшення величини бюджетних дотацій житлово-комунальному господарству.

Головним інструментом фінансового вирівнювання є бюджетні трансферти, тобто за допомогою дотацій і субвенцій, що надаються з державного бюджету відповідним місцевим бюджетам досягається вирівнювання бюджетної забезпеченості регіонів.

Під час проведення фінансового вирівнювання доцільно дотримуватися таких підходів:

· врахування місцезнаходження населених пунктів, природно-кліматичних, екологічних, демографічних та інших умов;

· узгодження з основними цілями та пріоритетами регіональної політики, врахування переліку депресивних територій, які потребують додаткових фінансових ресурсів;

· вирівнювання видатків має передувати вирівнювання доходів місцевих бюджетів (як необхідна база для здійснення однакових видатків);

· забезпечення зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні дохідних джерел;

В Україні 8 вересня 2005р. був прийнятий Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів», який визначив правові економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів і подолання депресивності територій.

У законі визначено такі основні засади,на яких має базуватись стимулювання розвитку регіонів:

· збалансування інтересів держави і регіону;

· створення сприятливого інвестиційного середовища в регіонах;

· програмно-цільовий підхід до розв’язання проблем соціально-економічного розвитку регіонів;

· максимальне наближення послуг, що надаються державними та місцевими органами влади, до споживачів цих послуг;

· співробітництво центральних і місцевих органів влади при вирішенні проблем регіону.

Депресивна територія- це регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку яких за показниками, визначеними в законодавстві є найнижчим серед територій відповідного типу .

Депресивним може бути визнано:

1) регіон, в якому протягом останніх п'яти років середній показник обсягу валового регіонального продукту (до 2004 року - обсягу валової доданої вартості) на одну особу є найнижчим;

2) промисловий район, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого безробіття та частка зайнятих у промисловості є значно вищими, а обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу та рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчими за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;

3) сільський район, в якому протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;

4) місто обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого, зокрема довготривалого, безробіття є значно вищим, а рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчим за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи.

21 квітня 2011р. прийнято закон України “Про внесення змін до Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" щодо розширення груп територій, які визнаються депресивними, та надання їм такого статусу. Цей закон спрямований на вирішення соціально-економічних та екологічних проблем шахтарських міст і селищ, які постраждали внаслідок ліквідації вугільних підприємств. Зокрема, закон доповнено нормою про те, що до депресивних територій відносяться "населені пункти, на території яких з 1996 року були ліквідовані вуглевидобувні й вуглепереробні підприємства, але не були здійснені в повному обсязі заходи щодо вирішення соціально-економічних та екологічних питань". "Починаючи з 1996 року на території Луганської області закрито 9 шахт, в процесі ліквідації перебуває 39 шахт. Саме з реструктуризацією вугільної галузі переважно пов'язані соціальні проблеми населення шахтарських міст і селищ".

Основними формами державної підтримки регіонів з метою стимулювання розвитку депресивних територій є:

цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури;
надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формування об’єктів інфраструктури розвитку підприємництва (бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні та консалтингові центри, венчурні фонди тощо);
спрямування міжнародної технічної допомоги на розв’язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем, а також здійснення інших заходів;
удосконалення соціальної сфери, житлового будівництва, охорони здоров’я та довкілля;
сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів.

При визначенні обсягів коштів, призначених для стимулювання розвитку регіонів і подолання депресивності регіонів, не повинні враховуватися суми дотацій вирівнювання та субвенцій, а також кошти, виділені на ліквідацію наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, техногенних катастроф і стихійного лиха.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види міжбюджетних трансфертів в Україні	\|	Бюджетне регулювання, його цілі та методи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.