Сучасні поняття елемента, атома, простої речовини, молекули як сукупності зв'язаних між собою атомів сформувалися порівняно недавно. Але атомістична теорія будови матерії - вчення про те, що всі речовини складаються з найдрібніших частинок, - пройшла довгий і важкий шлях.
Припущення стародавніх вчених, засновані лише на роздумах, у принципі, не такі вже далекі від нинішніх уявлень: існують певні типи атомів (елементи), які можуть по-різному з'єднуватися один з одним, утворюючи дуже багато речовин зі своєрідними властивостями. Таке вчення було найбільшим досягненням людського розуму. Дуже влучно про це висловився американський фізик, лауреат Нобелівської премії Річард Фейнман. Він зазначив, що якби внаслідок якої-небудь світової катастрофи всі накопичені наукові знання були знищені й до прийдешніх поколінь живих істот надійшла тільки одна фраза, складена з якнайменшої кількості слів, яка б несла найбільшу інформацію, то це була б атомна гіпотеза. Відповідно до неї усі тіла складаються з атомів - маленьких тілець, які перебувають у безперервному русі, притягуються на невеликій відстані, але відштовхуються, якщо одне з них щільніше притиснути до іншого. У одній цій фразі міститься неймовірна кількість інформації про світ, варто лише додати до неї небагато уяви та трохи міркування.
До кінця XIX ст. вважали, що атом - найменша частинка простої речовини, він неподільний і незмінний. Це підтверджувалось хімічними реакціями, у яких речовини реагують у певних співвідношеннях (закони стехіометрії). Після завершення формування атомістики на основі неподільності атома виникло питання щодо його внутрішньої структури. Припущення про зв'язок атомів з електричним зарядом дедалі міцніше утверджувалося у свідомості вчених у міру нагромадження нових наукових відкриттів та їх узагальнення.