Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва

Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс

Процес агропромислової інтеграції – це встановлення сталих прямих зв’язків селянських господарств із підприємствами й організаціями суміжних галузей (промисловості, транспорту, сфери заготівлі, зберігання, переробки й реалізації продукції, а також обслуговування сільського господарства).

У результаті поглиблення агропромислової інтеграції формується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс – це сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також виробництвом відповідних засобів виробництва.

Структура АПКвизначається особливостями сільськогосподарського виробництва, в складі АПК виділяють такі сфери:

I – ресурсна:галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будівництво та ремонтні роботи;

II – аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господарство;

III – переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції;

IV – виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, – транспортне господарство, зв’язок, підготовка кадрів, житлові об’єкти, в т. ч. заклади охорони здоров’я та ін.

Агропромисловий комплекс є одним з найважливіших секторів народного господарства України. Тут зосереджено близько 30 % основних виробничих фондів; працює майже третина загальної чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві; формується 70 % роздрібного товарообігу. Продукція АПК є однією з основних статей експорту. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенційних можливостей АПК( найродючіші у світі чорноземів – понад 65 %, достатньо висока кваліфікація і відома у всьому світі працелюбність).

За умов інтенсивного розвитку Україна має цілком реальні можливості приєднатися до групи країн – основних виробників сільськогосподарської продукції та продовольства для населення.

Головними завданнями державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є:

— підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів;

— попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарської продукції;

— обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузях промисловості.

Чинники, що визначають потребу й особливості державного регулювання агропромислового комплексу:

Рис. 9.13. Необхідність державного регулювання АПК і його особливості

Політика держави щодо аграрного сектору і його агентів не може бути однаковою. Вона залежить від рівня економічного й соціального розвитку держави, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках.

Рис. 9.14. Головні важелі державного регулювання АПК

В Україні рівень відповідної державної фінансової підтримки сільського господарства зростає, але залишається ще недостатнім, що ускладнює конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках із зарубіжними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ринок земельних ресурсів. Ціна землі	\|	Еволюція валютної системи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.