• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класична модель макрорівноваги

Макроекономічна рівновага - це досягнення таких економічних пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю: без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів, але й без їх нестачі; з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували розширене відтворення суспільного виробництва.

Класична модель виключає з аналізу фактор держави.

Класична модель макрорівноваги ґрунтується на кількох гіпотезах:

1) рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень (інвестицій).

2) вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3) на ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

Тобто класична економічна теорія виходить з двох основних положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, в якій рівень сукупних видатків

Y = C + I + G + NE

буде недостатній для закупки продукції, виготовленої при повній зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи можлива ситуація, коли AD = AS).

По-друге, навіть якщо ця ситуація виникає то одразу ж змінюється заробітна плата, ціни і ринкова ставка процента, слідом за спадом сукупного попиту пройде швидкий і незначний спад виробництва, що стабілізує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій і заощаджень, а звідси і повну зайнятість ресурсів. Можливе лише “добровільне” безробіття в рамках природного рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD i AS об’єм виробництва Y завжди рівний потенційному Y^*.

Згідно класичної економічної теорії, основним фактором, визначаючим динаміку заощаджень та інвестицій, є ставка процента: якщо вона зросте, то домашні господарства починають відносно більше зберігати і менше вживати з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх господарств з часом приводить до зниження цін кредиту, що забезпечує ріст інвестицій.

Ґрунтуючись на другому з наведених положень класичної моделі,розглянемо спочатку ринок ресурсів.

Головним ресурсом у класичній моделі є ресурс праці, щодо якого найбільш очевидно справджується правило (закон) спадної віддачі факторів.

На ринку робочої сили взаємодіють попит на працю та її пропозиція. Попит і пропозиція робочої сили є функціями середньої реальної заробітної плати (Wr).

Під реальною заробітною платою розуміють доход від праці, виражений в одиницях створеного продукту.

Функції попиту і пропозиції побудовані на рис. 4.1

Wr L^S(Wr)

Wr1

Wr L^D(Wr)

Wr

O

L L

Рис. 4.1. Рівновага на ринку робочої сили

У результаті взаємодії попиту і пропозиції досягаються рівноважна зарплата Wr і рівноважна зайнятість L. Класики вважають, що саморегулювання ринку праці забезпечує повну зайнятість. Логіка класичної моделі вимагає переходу від ринку робочої сили до виробничої функції.

Класична виробнича функція відображає зв'язок між ресурсами (факторами) виробництва реальним продуктом, тобто сукупною пропозицією.Вона має такий вигляд:

Y_r = Y_r (L, l, K, T),

де Y_r - реальний ВВП, L - праця, l - земля, K - капітал, Т – технологічний прогрес.

Таким чином, реальний продукт є функцією кількох макроекономічних змінних: праці, землі, капіталу (L, l, K), що використовуються із застосуванням певних технологій (T).

Класична виробнича функція має властивість взаємозамінності факторів. Це означає, що один і той же обсяг кінцевого продукту Y може вироблятися за різного поєднання факторів виробництва. Ця ж властивість проявляється в тому, що для збільшення обсягів продукту достатньо збільшити обсяг одного з факторів виробництва або всіх разом (рис. 4.2).

B

K A

K2 E

C F B15

K1 D

K0 A10

O L1 L0 L3 L2 L

Рис. 4.2. Ізокванти

На рис. 4.2 зображено дві лінії, що називаються ізоквантами. ІзоквантаАА це геометричне місце точок, які є різними комбінаціями капіталу і праці (на графіку відмічено дві точки С, D і дві комбінації L₀K₀ та L₁K₁), що забезпечують створення певного обсягу продукції. Нехай цей обсяг дорівнює 10 одиницям. Ізокванта ВВ передбачає інші комбінації капіталу і праці (у нас це точки Е і F), що дають можливість створити більші обсяги продукту, наприклад 15 одиниць.

Продукт обсягом 10 одиниць може бути створений як комбінацією факторів L₀K₀, так і іншою комбінацією – L₁K₁, яка у порівнянні з попередньою означає зменшення праці (від L₀ до L₁) і збільшення капіталу (від K₀ до K₁).Тобто ми одержуємо той же продукт, але за іншого поєднання факторів.

Перехід до більших обсягів продукту (від АА до ВВ) можливий, як показано на графіку, або шляхом зростання залученої праці (від L₁ до L₂), коли маємо комбінацію факторів L₂K₁, або шляхом збільшення обох факторів, коли мaємо їх комбінацію L₃K₂.

Але, яким чином взаємозамінність факторів пов'язана з проблемою рівноваги? Для проблеми рівноваги актуальним є питання: як забезпечується збільшення Y_r за рахунок кількісного зростання одного з факторів виробництва.

Класична модель ґрунтується на визнанні закону спадної граничної продуктивності, або віддачі факторів: в умовах певної технології виробництва збільшення якогось із факторів при незмінності інших, починаючи з їх певної комбінації, передбачає зменшення приростів виробництва.

Зрозуміло,що дії цього закону "підпорядковується" і виробнича функція Yr = F(L, l, K,T).

Відповідно до вимоги цього закону, для виробничої функції повинно бути властиве додатне значення похідної першого порядку dYr/dL > 0, що відображає факт збільшення продукту при залученні додаткового ресурсу, і водночас від'ємне значення похідної другого порядку d²Yr/dL² < 0, що означає саме спадання віддачі фактора після досягнення певної межі його нагромадження.

Традиційно приймається, що для короткотермінового періоду лише фактор праці є змінним, всі інші - земля, капітал, технології - постійні. Тому ринок ресурсів у класичній моделі зводиться до ринку праці, а продукт розглядається як функція ресурсу праці.

Макроекономічний оптимум ґрунтується передусім на рівновазі ринку праці і виробничої функції. Остання визначає пропозицію на ринку товарів. За класичною моделлю, відповідь на питання "скільки товарів має бути запропоновано на ринку?" слід шукати у взаємодії ринку праці і виробничої функції (рис. 4.3).

Wr A.Ринок

робочої

сили

E

L L

Y Виробнича

функція

Yr

L

Рис. 4.3. Рівновага на ринку ресурсів

На рис. 4.3 А зображено рівновагу на ринку ресурсів. Точці Е відповідає рівноважний обсяг зайнятих L. На горизонтальній осі рис. 4.3 Б так само, як і на графіку А, відкладається кількість зайнятих. Це створює формальну основу для поєднання графіків саме в такий спосіб, як це зроблено тут. Та кількість зайнятих, яка через механізм взаємодії попиту і пропозиції (пропозиція визначилася на ринку праці) у свою чергу, дає можливість визначити рівноважний обсяг реального продукту на графіку виробничої функції.

У класичній моделі рівноваги гроші є нейтральними в тому розумінні, що їхня маса М лише впливає на рівень цін товарів, розмір середньої номінальної зарплати в економіці, але не визначає обсягів реального продукту, зайнятості та реальної зарплати.Пропозиція грошей М є екзогенною, наперед визначеною величиною.

Визнаючи попит на гроші М^D, виходять із їх функції як засобу обігу, тобто мають на увазі гроші, необхідні для здійснення угод. Тому попит на гроші є функцією обсягу продукту з урахуванням загального рівня цін, тобто номінального продукту: М^D = М^D (Y). Більш точно функція попиту на гроші має вигляд такої,що враховує і швидкість їх обертання V: M^D =1/V∙Y. При цьому приймається, що V є відносно стала величина.

Умова рівноваги на ринку грошей може бути формалізована у такий спосіб :

M^D =1/V Y

M^S = M^D M

M^D = (I/V) Y

M2^S

M1^S

O Y1 Y2 Y

Рис. 4.4. Рівновага на ринку грошей

На рис. 4.4 зображено незалежність пропозиції грошей від продукту (лінії М^S розміщені паралельно осі Y) і пряма залежність попиту на гроші М^D Рівновага на грошовому ринку передбачає, що при певній пропозиції М^S₁ лише номінальний продукт Y₁, який задовольняє цю пропозицію. Збільшення пропозиції до М^S₂ призводить до зростання номінального продукту до Y₂.

Особливістю рівноваги на товарному ринку за класичною моделлю є те, що попит на реальний продукт Y_r^D розглядається тут як спадна функція загального рівня цін, а пропозиція Y^S_r - як повністю нееластична за ціною.

Функція попиту: Y_r^D = Y_r^D (P); d Y_r^D /dP < 0.

Функція пропозиції: Y_r ^S= const; d Y_r ^S /dP = 0.

Логіка пояснення функції попиту в класичній моделі така. Попит пристосовується до рівня цін, у свою чергу, він пов'язаний із грошовою масою: M^D=1/V ∙Y = 1/V ∙ P ∙ Y_r (Y=P ∙ Y_r). Звідси Y_r=V ∙ M/P. Оскільки V- const, а M - екзогенна величина, то реальний попит на продукт є функцією загального рівня цін Р.

Функція пропозиції за класичною моделлю визначається виробничою функцією. Тобто те, який продукт буде запропоновано, залежить не від загального рівня цін, а від залучених ресурсів. (рис. 4.5, 4.6). Оскільки у короткотерміновому періоді єдиним змінюваним ресурсом розглядається робоча сила, то функція пропозиції має вигляд: Y_r^S = Y_r(L).

Система графіків показує рівновагу на ринку товарів як таку, що пов'язана з виробничою функцією.

Yr Yr

Yr Yr^S

Yr^D

L L P P

Рис. 4.5. Виробнича функція Рис. 4.6. Ринок товарів

Рівновага на цьому ринку встановлюється завдяки зміні рівня цін.

Сукупний попит у замкненій економіці (без урахування зовнішнього ринку) складається з двох компонентів: споживання С та інвестиції I. Інвестиції створюються заощадженнями S. Відповідність заощаджень інвестиціям забезпечується на ринку заощаджень (інвестицій), де попит і пропозиції врівноважуються.

За класичною моделлю, вирішальну роль у встановленні рівноваги на цьому ринку відіграє ставка процента. Вважається, що завжди існує процент i, який урівноважить попит і пропозицію.Заощадження є функцією процента і реального продукту. Залежність між ними пряма: чим вищий процент і більший реальний продукт, тим більші заощадження.

Логіка міркувань, за класичною теорією, є такою: ставка процента визначає розподіл доходів домогосподарств на поточне й очікуване у майбутньому споживання. Збільшення споживання у майбутньому передбачає, що в поточному періоді споживач відмовиться від витрачання частини своїх доходів і перетворить їх на заощадження. Останні принесуть йому процент. Чим вищий цей процент, тим більше він спонукає до додаткових заощаджень, оскільки це є запорукою збільшення споживання в майбутньому.

Багатьом економістам остання теза видається сумнівною, але саме на ній будується класична гіпотеза рівноваги на ринку заощаджень (інвестицій).

Інвестиції залежать від рівня процента i, а функція інвестицій є спадною: чим вищий процент, тим нижчий попит на інвестиції:

I=I(i); dY/di<0.

Роль процентної ставки і в класичній моделі зводиться до того, що частина сукупного попиту (реального доходу), що була вилучена з обігу як попит на товари завдяки заощадженням, знову стає його частиною у вигляді попиту на інвестиційні товари. Рівновага на ринку заощаджень(інвестицій) передбачає рівність: S=I; S(i,I)=I(i).

i S(i)

i I(i)

0 I,S

S=I

Рис. 4.7. Рівновага на ринку заощаджень

Рис. 4.7 ілюструє пряму залежність між заощадженнями і ставкою процента та обернену залежність між інвестиціями і ставкою процента. У результаті взаємодії попиту на інвестиції і пропозиції заощаджень встановлюється рівноважний процент і досягається відповідність інвестицій і заощаджень: S = I. Якщо зростатиме схильність до заощаджень, лінія заощаджень зрушиться паралельно праворуч, і рівноважна ставка процента зменшиться. Якщо ж зростатиме схильність до інвестицій, то праворуч зрушиться саме лінія інвестицій, і рівноважна ставка процента зросте.

У класичній моделі рівноважна ставка процента не визначає обсягів пропозиції чи попиту, але вона впливає на розподіл цього попиту на дві частини:споживання С і інвестиції I. Маючи функції С та I і склавши їх, можна отримати функцію сукупного попиту.

На рис. 4.8 зображено три функції: інвестиції I (i), споживання C (i, Y) та побудована шляхом складання перших двох функція сукупного попиту Y^D_r (i, Y_r). Ставка процента і є тим економічним інструментом, який визначає розподіл Y_r на C та I.

Yr

Yr

D

Yr(i,Yr)

C

C(i,Yr)

I I(i)

I,S

Рис. 4.8. Розподіл сукупного попиту

Поглянемо на класичну модель як на певну цілісність. Для цього об'єднаємо графіки ринків відповідно до логіки їх розгляду в класичній моделі.

Сукупність графіків у їх певній послідовності дає можливість демонструвати, як забезпечується загальна рівновага і формується економічний оптимум за класичною моделлю (рис. 4.9).

Першим у цій логічній послідовності є ринок ресурсів (робочої сили), взаємодія попиту і пропозиції на якому визначає рівновагу при повній зайнятості.

Другою є виробнича функція, яка показує зміну пропозиції у разі збільшення факторів. Вона у поєднанні з ринком робочої сили показує той реальний обсяг виробництва (пропозиції), який забезпечує повне використання ресурсів.

Третім є ринок грошей, який не впливає на величину реального продукту, але визначає номінальний продукт. Тому він зображений як такий, що прямо не пов'язаний з іншими графіками.

Четвертий у логічній послідовності - це ринок товарів. Пропозиція на ньому визначена виробничою функцією, тому виступає як екзогенна величина, незалежна від рівня цін.

П'ятий - це ринок нагромаджень (інвестицій), на якому встановлюється рівноважна ставка процента. Остання регулює розподіл сукупного попиту на споживання і інвестиції.

Wr L^S (Wr)

Wr

L^D (Wr)

L L

1) Ринок ресурсів

S S

Yr Yr Yr Yr Yr

Yr

Yr^D (P,Yr)

Yr^D(P,Yr)

C(i,Yr)

L L P P i i

2) Виробнича 4) Ринок товарів Розподіл сукупного

функція попиту Yr на спожив.

та інвестицій

Y M^S I,S

M^D(Y) I(i)

Y

I,S

S(i)

M

i i

3) Ринок грошей 5) Ринок заощаджень

(інвестицій)

Рис. 4.9. Систем графіків класичної теорії макрорівноваги

Представники класичної школи Адам Сміт, Томас Роберт Мальтус, Джеймс Міль, Джон Стюарт Міль, Жан Батист Сей не створили загальної, формалізованої і цілісної моделі макрорівноваги.

Читайте також:

1. CMM. Модель технологічної зрілості. Зрілі і незрілі організації.
2. Demo 7: Модель OSI (модель взаімодії відкритих систем)
3. G2G-модель електронного уряду
4. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
5. V – модель
6. Абстрактна модель
7. Абстрактна модель
8. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
9. Американська модель соціальної відповідальності
10. Аналіз динаміки ринку, модель життєвого циклу
11. Англійський економіст У. Бріджез пропонує модель організаційних змін за такими напрямками.
12. Англо-американська модель

Переглядів: 2281