• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Національне і світове господарство. Відкрита економіка

Досі нами розглядалася закрита економіка, тобто економіка, яка не має зв’язків із рештою світу. Але насправді в сучасному світі практично не існує країни, економіка якої функціонувала б у режимі автаркії, тобто ізольовано від решти світу. Це стосується і України, економіка якої є відкритою і пов’язана з рештою світу торгівлею товарами і послугами, іноземними інвестиціями та кредитами, міжнародною міграцією робочої сили, міжнародною кооперацією виробництва тощо. Отже ефективність функціонування національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її зв’язків з рештою світу. У лекції висвітлюються основні механізми, які пов’язують національну економіку з рештою світу, вплив зовнішньоекономічної діяльності на параметри економічної рівноваги; розкриваються методологія складання платіжного балансу, шляхи врівноваження платіжного балансу; подаються теорія валютного курсу.

Вихідною категорією світового господарства е економічна діяльність як спосіб забезпечення життя людини, її головна сфера - матеріальне виробництво. Організаційною формою, в якій здійснюється економічна діяльність, є господарство. Таким чином, господарство- це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності.

Особливість національного господарства полягає в тому, що економічна діяльність обмежена рамками держави (країни). Отже, національне господарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності в межах країни. Ця система єдина в економічному і організаційному відношенні й складається Із сукупності взаємопов'язаних; галузей та сфер діяльності, що мають визначену пропорційність (співвідношення) у розвитку, і обумовлена розміщенням на території країни.

Як світ складається із країн, так і світова економіка (господарство) складається з національних господарств цих країн. Але то не просто сукупність або сума. Світове господарство - це сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Слід підкреслити, що без економічних відносин національні господарства залишилися б відокремленими і не створили б світову економіку як систему.

Відомо, що в розвитку продуктивних сил рано чи пізно настає період, коли вони виходять за межі національних кордонів — починається інтернаціоналізація господарського життя. Економічні зв'язки між країнами помітно зміцнюються уже у XIX ст. під впливом великої машинної індустрії, яка потребує багато сировини та залучає до її видобутку і виробництва дедалі нові країни. Здійснивши на базі великого машинного виробництва перехід до масового випуску продукції, багато галузей все частіше починають працювати не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Прискорений внаслідок цього процес міжнародного поділу праці (приблизно до середини XIX ст.) спричинив до виникнення такої ситуації, коли більшість країн стали досить тісно економічно пов'язаними. Саме на цей період припадає зародження світового господарства.

Всесвітнє господарство— система взаємодіючих господарств усіх країн світу, цілісний характер і функціонування якої визначаються об'єктивними законами розвитку людського суспільства.

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов´язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

1) розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;

2) зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

3) економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

4) виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.

Розрізняють такі ознаки відкритості економіки:

̶ відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення ( у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія); у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія); у великих 20-25% (США, Китай, Індія, Росія));

̶ частка зовнішнього торговельного обороту в загальному обсязі виробництва;

̶ частка експорту в загальному обсязі виробництва;

̶ частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

̶ частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв´язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об´єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Для того, щоб стати учасником світового господарства, націо­нальна економіка повинна отримати статус відкритої.

Щодо міжнародного поділу праці виділяють два типи націо­нального господарства:

̶ повністю закрите (автаркічне) національне господарство;

̶ повністю відкрите національне господарство.

Автаркічне національне господарство- це таке національне господар­ство, розвиток якого визначається виключно внутрішніми фак­торами і не залежить від зовнішніх факторів (країна майже пов­ністю відмовляється від участі в міжнародному обміні).

Відкрите господарство- це національне господарство, в якому рівень зовнішньоторговельного обороту та інших форм зов­нішніх зв'язків щодо рівня національного доходу та промислової продукції досить високі і грають стимулюючу роль у загальному економічному зростанні, а структура виробництва формується не тільки під впливом внутрішніх, але й зовнішніх факторів.

У реальному житті дуже рідко трапляються абсолютно від­криті чи автаркічні господарства.

Основним балансовим рівнянням, яке характеризує сутність і механізм участі національної економіки в міжнародному обміні, є:

GNP + Z=GIP + E,(11.1)

де GNP - валовий національний продукт; GIP- валовий внутрішній продукт; Z-імпорт; Е - експорт. Після перетворень формула (11.1) набуває вигляду:

GNP=GIP + E-Z=GIP + NE.(11.2)

де GIP - валовий внутрішній продукт; GNP - валовий національний продукт; NE - чистий експорт; Е - експорт; Z-імпорт.

Суб’єктами світового господарства є національні господарства, міжнародні і транснаціональні корпорації, транснаціональні банки, регіональні об’єднання та союзи держав, міжнародні організації та інститути.

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

I. Залежно від рівня економічного розвитку, головний критерій - ВВП на душу населення:

- високорозвинуті (понад 10 держав);

- розвинуті (приблизно 25 держав);

- середньорозвинуті;

- слаборозвинуті (приблизно 150 країни, у них ВВП на душу населення в 11-15 разів менше, ніж у розвинутих);

- нерозвинуті (Ангола, Шрі-Ланка).

II. За галузевими ознаками:

- постіндустріальні;

- індустріальні;

- індустріально-аграрні;

- аграрно-індустріальні;

- аграрні.

III. За ступенем інтеграції у світове господарство:

- інтегровані;

- слабо інтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвинутими і слаборозвинутими країнами: близько 40 % населення світу бідні.

У кожній із країн, що входять у світове господарство, сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господарського механізму, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий потенціал та ін.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

- міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

- Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

Зв'язки національної економіки зі світовим господарством здійснюються через такі форми міжнародних відносин:

- торгівлю - частка національної продукції йде на експорт (продаж за кордон), а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);

- ціни на світовому ринку;

- фінанси - великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі;

- міжнародні валютні відносини;

- обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

- переміщення робочої сили.

Міжнародна (світова) торгівля- форма міжнародних економічних відносин, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, спеціацізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.

Обсяг міжнародної торгівліхарактеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого екс­порту, їхнім відношенням до валового національного продукту.

А. Сміт, а за ним і Д. Рікардо в теорії порівняльних переваг довели, що різні держави можуть отримувати вигоду від спеціалізації на виробництві певних видів товарів та послуг. Вільна торгівля, яка базується на принципі порівняльних пе­реваг, дає можливість світовій економіці досягти більш ефек­тивного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріаль­ного добробуту. Відповідно до принципу порівняльних переваг, який був запропонований Д.Рікардо у 1817 р., сукупний обсяг продукції стане максимальним тоді, коли кожний товар буде вироблятися тією країною, в якій нижчі витрати.

На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес зумовлений дією таких факторів:

- прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;

- розгортанням НТР;

- інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;

- необхідністю об'єднання країн для розв'язання глобальних проблем.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн.

Усе більшого значення в світовому господарстві набуває процес глобалізації економіки. Глобалізація(франц. global - загальний, всесвітній) - категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років ХХ ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік у єдиний простір.

Тенденції глобалізації економіки:

- зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

- формування світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

- розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

- створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій).

Читайте також:

1. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
2. Біоекономіка сільського господарства, основні напрями та тенденції розвитку.
3. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг-курс. Навч. посіб. - К: Знання, 2007. - 235 с. - (Вища освіта XXI століття).
4. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг-курс. Навч. посіб. - К: Знання, 2007. - 235 с. - (Вища освіта XXI століття).
5. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг-курс. Навч. посіб. - К: Знання, 2007. - 235 с. - (Вища освіта XXI століття).
6. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг-курс. Навч. посіб. - К: Знання, 2007. - 235 с. - (Вища освіта XXI століття).
7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг-курс. Навч. посіб. - К: Знання, 2007. - 235 с. - (Вища освіта XXI століття).
8. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг-курс. Навч. посіб. - К: Знання, 2007. - 235 с. - (Вища освіта XXI століття).
9. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі
10. Відкрита архітектура (теорія Z)
11. Відкрита економіка та методи визначення відкритості економіки.
12. Відкрита модель Леонтьева

Переглядів: 4053