Методичні поради

Розглядаючи перше питання, потрібно зазначити, що займенник – це самостійна частина мови, яка не називає предмети, їх ознаки і кількість, а лише вказує на них. За своїм значенням займенники поділяються на особові (ми, він), зворотний (себе), присвійні (мій, наш), вказівні (той, оцей), означальні (увесь, інший), питально-відносні (який, котрий), заперечні (ніхто, ніщо), неозначені (дехто, що-небудь).

Займенники відмінюються по-різному: одні – як прикметники (наш, кожний, котрий), числівники (скільки, стільки). Всі інші за правописними особливостями можна поділити на три групи: 1) я, ти, ми, ви, себе; 2) він, вона, воно, вони; 3) мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що.

Аналізуючи друге питання, слід зазначити, що займенники не виражають конкретного значення, а виступають у ролі замінників членів речення, вказуючи на особу чи предмет, тому слід обережно ставитись до їх використання. Це особливо стосується займенників третьої особи він, вона, воно і вказівних займенників цей, ця, це. Може виникнути неясність, якщо ці займенники співвідносяться за родом і числом з кількома іменниками. Найчастіше помилка вживання полягає в тому, що з висловленого не зрозуміло, якого слова стосується займенник, а це вносить у текст двозначність.

Не рекомендується використовувати у документах вказівний займенник це при переліку. Присвійний займенник свій не вживається у діловому документі, оскільки він, як правило, дублює вже наявне у тексті слово.

Займенники усякий (всякий), будь-який, кожний є близькими (синонімічними), але не тотожними за значенням.

На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ – що: студент, який навчається…; документ, що був підписаний.

Неозначені займенники, зокрема ті, у яких є частки аби-, казна-, хтозна-: абихто, казна-хто, хтозна-що, абиякий, вживається у розмовному мовленні. Займенники будь-хто, будь-який, будь-що зустрічаються у художньому і публіцистичному стилях.

У документах вживаються тільки нормативні форми займенників: у чиїм – у чийому, мойого – мого, твойого – твого, сі – ці, цеї – цієї, сей – цей та ін. Перші приклади є розмовними, діалектними.

Відповідаючи на третє питання, потрібно зазначити, що числівником називається самостійна частина мови, що означає абстрактно-математичне число або певну кількість однорідних предметів чи порядок предметів при лічбі.

За значенням, структурно-граматичними властивостями та характером вживання числівники поділяються на кількісні (один, сто) й порядкові (перший, двадцять другий).

За будовою і особливостями творення числівники поділяються на три групи: прості

(сорок), складні (двісті), складені (сорок три).

Висвітлюючи четвертепитання, потрібно зазначити, що у документах доводиться мати справу зі значною кількістю числових назв. Існують певні правила їх оформлення. Числівники записуються словами (трьох осіб), арабськими і римськими цифрами (12 виступів, вироби 1-го сорту, у ІІІ кварталі), комбіновано (40-процентний або 40%.) тощо.

У фінансових документах грошові суми пишуться так: спочатку сума вказується цифрами, а в дужках – словами, наприклад: у розмірі 25 600 (двадцять п’ять тисяч шістсот) грн.; 578 (п’ятсот сімдесят вісім) грн. 23 коп.

Розглядаючи п’яте питання, потрібно зазначити, що у ділових паперах числівники керують певними формами відмінків іменників, з якими сполучаються, або узгоджуються. Наприклад, після числівників два, три, чотири, обидва (а також після складених числівників, останнім словом яких є два, три, чотири) іменники вживаються у формі називного відмінка множини, наприклад: два примірники, чотири путівки.

При сполученні цих числівників з іменниками із суфіксом –ин, який зникає у формах множини, а також коли іменники в однині та множині мають різні основи (друг – друзі), останні набувають форми родового відмінка однини, наприклад: два громадянина, три селянина, чотири киянина, чотири друга.

Після числівника п’ятьі наступних, числівників тисяча, мільйон, мільярд, нуль з неозначено-кількісними та збірними числівниками іменники вживаються у формі родового відмінка множини, наприклад: сім заяв, тисяча гривень, багато студентів, троє людей.

Після дробових числівників іменники вживаються у формі родового відмінка однини (якщо виміру підлягає один предмет або якась сукупність, неподільна єдність), наприклад: одна ціла і шість десятих гектара (а не гектарів).

У мішаних дробах, що включає у себе елемент з половиною, з чвертю характер керування визначається числівником, який виражає цілу частину, наприклад: один з половиною день, два з половиною метри.

У мішаних дробах керує іменником дробова частина, якщо вона приєднується сполучником і: два і одна третя літра, двадцять і п’ять десятих процента.

Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у формі родового відмінка однини, а числівник півтораста– у родовому відмінку множини, наприклад: півтора року, півтори доби, півтораста центнерів. Числівник півтора вимагає іменників чоловічого та середнього роду, а півтори– жіночого: півтора дня, півтори хвилини.

Порядкові числівники узгоджуються з іменником у роді, числі, відмінку: п’ятий документ – п’ятого документа.

Аналізуючи шосте питання, потрібно зазначити, що за нормами української літературної мови відмінюються всі розряди числівників. Поширеними помилками є вживання ненормативних форм числівників, а також неповне відмінювання складних і складених форм. Власне кількісні, дробові та деякі неозначено-кількісні числівники виступають у формах шести відмінків. Виділяється кілька типів їх відмінювання.

У сьомому питанні потрібно зазначити, що у складі різних частин мови числівники можуть мати різні форми. Наприклад, удвох формах виступають числівники два, три, чотири. Елементи дво-, три-, чотири- виступають у словах, другий компонент яких починається на приголосний: двопроцентний, двотижневик. Форми двох-, трьох-, чотирьох- сполучаються з основами, що починаються на голосний: двохактний, двохатомний, трьохелементний.

Коли другою частиною складного слова є порядковий числівник, то числівник вживається у формі двох-, трьох-, чотирьох- (двохсотий, чотирьохтисячний, трьохмільйонний), а також у словах, компонентом яких є складний числівник: двадцятидвохрічний.

Готуючись до восьмого питання, слід пам’ятати, що висновок – документ, у якому уповноважені особи, комісія або установа викладають свої зауваження, оцінки, рішення та їх

аргументи щодо окремого питання або іншого документа.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тексти № 15 – 16	\|	Методичні поради

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.