Короткі теоретичні відомості

Музика (з грец. – мистецтво муз) – вид мистецтва, що відображає дійсність у звукових художніх образах.

Для аніматора-режисера театралізованих програм значущою є емоційна виразність музики. За її допомогою він може досягати високого емоційного характеру вистави, а може знизити його до мінімуму.

За рахунок емоційного накалу, мелодії і ритму музики досвідчений аніматор може впливати на емоційний стан як окремої людини, так і всієї аудиторії заходу. Крім того, вірно обраний мелодіко-ритмічний малюнок музичного твору задовольняє естетичні потреби людини.

Зрозуміло, що аніматор, який сподівається на успіх музичного заходу у аудиторії, повинен розумітися на особливостях сприйняття музики.

Нині музика звучить скрізь: у програмах радіо і телебачення, в кінозалах і клубах, у квартирах і на стадіонах. Під час вечірнього променаду по курортній алеї Ялти чи Ніцци, Акапулько чи Санта Барбари турист почує багато різноманітних мелодій з приміщень ресторанів і кафе, ігрових майданчиків і парків атракціонів. Така музична експансія призводить до звикання слухачів, а значить нерідко до втрати відчуття унікальності сприйняття, хвилювання при зустрічі з творами музичного мистецтва.

Основними формами сучасної музичної анімації є музичні фестивалі, конкурси, концерти, ігри, зібрання та акції членів музичних клубів, музичні заходи в салонах та вітальнях.

Музичний фестиваль – це комплексна анімаційна програма, основним засобом виразності якої є музика.

Як правило, у програми музичних фестивалів включають багато інших видовищних, розважальних, спортивних заходів, але головні акції присвячуються музиці.

Так, найбільший в Україні фестиваль неакадемічної музики «Таврійські Ігри» складається не лише з музичних заходів, а й з таких, що до музики не мають стосунку. До них належать конкурси красунь та любителів пива, перегони на раритетних автомобілях, яхтові регати, міні-фестиваль повітряних куль тощо. Але центром фестивального життя залишається головна сцена, на якій розгортаються найважливіші події фестивалю – концерти зірок популярної музики.

Крім основної – популяризації певного стилю музики – фестивалі виконують й інші функції: реклами продукції спонсорів, накопичення коштів для некомерційних або благодійних програм, активізації культурного життя регіону тощо.

Однією з важливих функцій фестивалю є залучення до регіону або країни туристів. Ті ж «Таврійські Ігри» збирають шанувальників популярної музики не лише з України, а й з Росії і Білорусі. Інтернаціональний склад має аудиторія фестивалів «Слов`янський базар», що у білоруському Вітебську, та фестиваль «Нова хвиля» у латвійському місті Юрмала.

Музичні фестивалі розподіляються за віковим цензом (дитячі, молодіжні, фестивалі майстрів (відомих виконавців); за жанром музики (симфонічна, камерна, джазова, народна, авторська); за рівнем професійності виконавців (аматорські або професійні).

До фестивалів майстрів можна віднести «Віденський музичний тиждень», «Фестиваль Моцарта» в Зальцбургу (Австрія), фестиваль італійської популярної музики в Сан-Ремо. На ці відомі у світі акції з’їжджаються як виконавці – відомі музиканти і співаки, так і публіка – туристи з усього світу.

Серед найвідоміших молодіжних фестивалів виділяються рок-фестивалі у Канаді (Торонто), у Шотландії (Кнейбд), в Угорщині (Будапешт). Угорський фестиваль популярний у Європі. Українські шанувальники рок-музики є постійними його учасниками.

Серед джазових найпомітнішими стали фестивалі у Парижі (Франція), Монтрьо (Швейцарія), у Варшаві (Польща).

На теренах країн, що входили до складу Радянського Союзу, не втратили своєї популярності фестивалі авторської пісні. Їх можна розглядати як заходи професійної, некомерційної спрямованості, оскільки більшість виконавців, що виходять на фестивальні сцени, – аматори.

Фестивалі авторської пісні сміливо можна назвати пісенно-туристичними акціями. Починаючи з 1960-х рр., з так званого “періоду відлиги” в СРСР, переважно представники технічної інтелігенції почали писати “вільні”, ідеологічно не заангажовані вірші і класти їх на просту мелодію. Ці вільнодумні пісні відразу ставали популярними серед народу, а оскільки страх вільно висловлювати свої думки залишився, виконувались вони в лісі на галявині біля наметів. Активні форми туризму створювали своєрідне романтичне підґрунтя для народження туристичних пісень, а лісові галявини з вечірнім вогнищем біля наметів ставали найкращими сценічними майданчиками для їх виконавців.

Оригінальним сценічним майданчиком стала сцена найпопулярнішого в Росії Грушинського фестивалю. Вона має форму гітари, що ніби пливе по водній поверхні. Глядачі розташовуються на крутих берегах. Краса оточуючого природного середовища, романтика подорожі з рюкзаком, невимушеність у спілкуванні створили унікальну атмосферу тепла і довіри, що панує на подібних акціях.

Практика анімаційної діяльності передбачає організацію концертів авторської пісні і в межах туристично-рекреаційних закладів. Вони можуть бути самодостатніми, а можуть входити до складу фестивалів самодіяльної творчості, де туристи демонструють свої здібності у різних видах творчої діяльності: образотворчій, танцювальній, музичній, театральній, вербальній.

Фестиваль самодіяльної творчості – це одна з демократичних форм активізації відпочинку туриста. У ньому можуть брати участь не лише ті люди, для яких володіння інструментом – не проблема. Для того, щоб виступити зі сцени такого фестивалю, не обов`язково мати визначні музичні здібності, достатньо бажання. Аніматори можуть виступити як акомпаніатори, співвиконавці пісні. Навіть якщо людина не грає на музичних інструментах, не знає слів пісні, вона може реалізувати своє бажання співати за допомогою караоке.

Натепер караоке як форма музичної анімації дуже розповсюджена у сфері відпочинку. За допомогою цього пристрою можна влаштувати фестиваль караоке для рекреантів, які відпочивають у курортному готелі чи лікуються в санаторії, відпочивають у дитячому оздоровчому таборі чи розважаються в ресторані.

У кінці ХХ ст. спочатку в східно-азіатських країнах, а потім і по всьому світу розповсюдились караоке-бари, де люди могли відпочивати, співаючи улюблених пісень. І навіть якщо співак не попадав в ноту чи в ритм, слухачі підтримували його оплесками. Демократичність цієї форми відпочинку відразу сподобалась туристам, тому тепер практично кожен туристично-рекреаційний заклад має в своєму розпорядженні такий пристрій.

У випадку, коли передбачається «змішана» аудиторія, яку складають люди різного віку, доцільно використовувати принцип комплексної побудови програми.

Скажімо, у закладі сімейного відпочинку можна створити 2-3 команди, до яких входили б діти, молодь, люди середнього і старшого віку. Відповідними до складу команд повинні бути й ігрові завдання, наприклад:

– конкурс на виконання пісень з мультфільмів;

– конкурс «Знімається кліп», де команди обігрують відомі пісні у відповідному стилі;

– конкурс на знання пісень з репертуару відомого виконавця;

– конкурсна гра «Оркестр», за умовами якої учасники, використовуючи заздалегідь підготовлений реквізит, створюють оркестр з певного жанру музики.

– конкурс болільників, в якому ті по черзі співають пісні на задану тему.

Наведений приклад компонування завдань є лише одним з варіантів сценарного плану конкурсно-ігрової програми музичного спрямування.

Ще однією формою музичної анімації є салонні музичні заходи, що відбуваються в музичних салонах і вітальнях.

Якщо музика відображає дійсність у звукових, художніх образах, то танець – у ритмічних рухах.

Серед танців, які побутують в Україні і досі, можна відзначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки і ряд сюжетних танців – «Коваль», «Гречка», «Льон», «Лісоруби», «Опришки», «Аркан».

Зібраний хореографічний і музичний матеріал дає змогу визначити три основні жанри української народної танцювальної культури: хороводи, сюжетні та побутові танці.

Туристичним аніматорам треба знати, що український народний танець широко популярний не лише в Україні, але й далеко за її межами. На прикладі ансамблю народного танцю ім. П. Вірського, який успішно представляє нашу танцювальну культуру за кордоном, можна переконатися в невичерпному інтересі до українського танцю світової громадськості. Це пояснюється багатством тем і сюжетів, щирістю, життєрадісним запалом, гумором і тонким ліризмом українських танців.

У танцювальних образах розкривається національний характер народу, відображається його побут, праця, оточуюча природа. Саме наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою виконання, надає українському танцю унікального колориту. Своєрідною візиткою української танцювальної культури став гопак. Назва цього танцю пішла від вигуку «гоп!», що супроводжував його кульмінаційні моменти. Спочатку гопак був суто імпровізаційним танцем, хоча основні його рухи були відомі всім. У народі танцювали так, щоб не заважати один одному імпровізувати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Завдання до теми	\|	Завдання до теми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.