Короткі теоретичні відомості

У сучасному світі з його могутніми електронними, друкованими засобами інформації роль вербального спілкування не зменшується, а, навпаки, збільшується. Принцип вербального (від лат. verbalis, від verbum – слово), усного спілкування ліг в основу вербальної анімації.

Під вербальною анімацією треба розуміти комплекс активізуючих, комунікативних заходів, основним засобом виразності яких є слово.

Сила усної мови – в її емоційній напруженості, у здатності передати найтонші відтінки думки і почуття, що, як правило, не під силу друкованому слову. Інтонація живої мови – сильний засіб впливу на аудиторію чи на окремого слухача. Тому аніматор, беручи в руки мікрофон, чи спілкуючись з туристами без допомоги технічних засобів, повинен розуміти, що головним каналом його зв’язку з аудиторією є звуковий сигнал. І те, в якій формі подається інформація, яка у аніматора культура мовлення і техніка спілкування, суттєво впливає на рівень сприйняття аудиторією інформації, а в кінцевому результаті – на успіх анімаційного заходу.

Дуже важливим каналом зв’язку аніматора з туристами (рекреантами) є візуальний канал або кінетичний код – сукупність міміки, жесту, руху. До того ж не треба забувати про те, що перша психологічна реакція людини на іншу людину є реакція на її зовнішній вигляд – поставу, ходу, одяг, зачіску. Інколи рекреанти, особливо жінки, після першої візуальної оцінки аніматора не в змозі "включитись" у зміст його промови через одну, здавалося би, незначну деталь – занадто яскраву краватку ведучого або його запилені черевики.

Костюм аніматора повинен відповідати темі і формі заходу. Те ж саме стосується міміки, пластики, жестикуляції. В цілому ж будь-який публічний виступ аніматора – це жвава, яскрава суміш мовних, інтонаційних, рухових, мімічних та інших засобів виразності при чіткому і зрозумілому змісті. Ці засоби, дублюючи і доповнюючи один одного, роблять мову привабливою, спрощують її розуміння і підсилюють вплив на аудиторію.

Але особливості усної мови цими засобами не вичерпуються. Вона має низку рис, що притаманні лише вербальному спілкуванню.

1. По-перше – це пряма комунікація, коли між аніматором і аудиторією відсутні перешкоди. Постійно спілкуючись з туристами, спостерігаючи їх поведінку, зовнішній вигляд, реакції на зовнішні подразники, репліки, аплодисменти, сміх (зворотній зв’язок), вербальний аніматор має можливість більш-менш адресно підійти до підготовки свого виступу, а при необхідності скорегувати його.

2. Анімаційна діяльність, на відміну від культурно-масової, передбачає диференційований (груповий, дрібногруповий, індивідуальний) підхід до потенційної аудиторії. Тому адресність спілкування аніматора з туристами є другою невід’ємною складовою його роботи.

3. Живе спілкування має відносно інтимний характер, даючи можливість створенню довірливої, комфортної обстановки вербального заходу.

4. І нарешті, четверта складова живого спілкування – оперативність і доступність інформації. Аніматор часто виступає інформатором туриста з питань розташування об’єктів відпочинку, розваг, екскурсій тощо. Аніматор може надавати інформацію про анімаційні заходи, що плануються, про їх сутність і ролі, які може виконувати в них турист.

Перед багатьма «розмовниками» постає проблема імпровізації, тобто здатності говорити перед публікою експромтом, без підготовки. Імпровізація – це найвища форма не лише вербальної, а й інших напрямів туристичної та рекреаційної анімації. Імпровізована мова, як правило, більш енергійна, більш емоційна. Сам факт успішної імпровізації піднімає рейтинг аніматора в очах туристів. Особливо важлива вміла імпровізація при відповідях на питання, у дискусії, у короткому спічі. Психологічна природа вербального експромту вивчена мало, але зрозуміло одне: головною умовою успішної імпровізації є глибокі знання і певний досвід публічного спілкування.

Більш розповсюдженою формою вербальної анімації є бесіда, коли учасники обмінюються своїми думками, відповідаючи на запитання ведучого. Бесіди будуються таким чином, щоб не протиставляти думки, а обговорювати їх, поступово йдучи до єдиної.

Теми бесід можуть бути різноманітними: від глибоких філософських, на кшталт «Фрейд і філософія» до розважально-інформаційних, таких як «Що таке мода?» або «Яке авто краще?». У туристичних закладах популярні бесіди на морально-етичні, естетичні, спортивні, мистецькі теми. Перспективними виглядають теми хобі. Бесіди проводять або аніматори-розмовники, або фахівці, спеціально запрошені організаторами.

Однією з найпопулярніших форм бесіди є обговорення якоїсь мистецької чи спортивної події (вистави, фільму, книги, футбольного чи хокейного матчу тощо). Форма обговорення передбачає залучення туристів не лише як рядових учасників, а й як ведучих. Скажімо, завзятий футбольний уболівальник з поставленими мовою і голосом міг би впоратися з таким завданням. Не знітився б у цій ситуації і педагог – знавець мистецтва, і колекціонер-нумізмат, і бібліотекар-книголюб. Практика показує, що рекреанти залюбки відгукуються на пропозиції виступити як ведучий, особливо «фанати» своєї теми.

Ще однією формою вербальної анімації в туристично-рекреаційних закладах є творча зустріч. Ця форма передбачає запрошення митців, відомих акторів, художників, літераторів, музикантів, які розповідають про себе, про свою творчість, своє бачення життєвих ситуацій. Перед початком зустрічі ведучий робить вступне слово, пропонує ставити митцю запитання – чи то у вигляді записок, чи то безпосередньо через мікрофони, що стоять на стійках у залі.

У випадку, коли героєм зустрічі є художник, треба забезпечити відео-проекційну техніку, причому екран, на який будуть проектуватися картини чи фотографії, повинен бути достатньо великим, щоб глядачі з останнього ряду не відчували дискомфорту, знайомлячись з творами художника.

Одним з обов’язків аніматора є «відслідковування» – знаходження цікавих, творчих людей серед відпочиваючих чи туристів. Це потрібно не лише для вербальної, а й для інших напрямів туристичної анімації. З огляду на те, що переважна більшість анімаційних заходів повинна бути безкоштовною для рекреантів (послуги аніматорів входять до вартості путівки), бажано активізувати процес відпочинку за рахунок тих же відпочиваючих. Тому залучення до проведення вербальних заходів творчих людей – це повсякденна практика аніматора. Позбавлені проблем пошуку творчих особистостей аніматори, які працюють на круїзних судах класу «люкс». Враховуючи специфіку круїзної анімації, на теплохід запрошується група професійних артистів різних жанрів, які на час круїзу самі стають аніматорами. Серед них обов'язково будуть представники розмовного жанру: конферансьє, гумористи, ді-джеї. Крім того існує практика запрошення зірок естради, опери чи джазу в круїзну подорож. Артисти за путівку не платять, користуючись при цьому усіма благами VIP-туриста. Така форма взаємовідносин з відомими артистами була б доцільною і в інших туристично-рекреаційних закладах: у висококласних курортних готелях, санаторіях, пансіонатах.

Серед монологічних форм у практиці анімаційної діяльності використовуються лекції і розповіді. Лекція передбачає певну систематизацію матеріалу навколо теми, показ певних закономірностей, пояснення взаємозв'язку фактів, явищ, подій. Іншими словами, лекція – це цілеспрямований, науковий виступ фахівця з тієї чи іншої проблематики, поданий у доступній формі зрозумілою для слухача мовою.

Тематика лекцій повинна бути різноманітною. До неї входять як гуманітарні проблеми (філософські, соціальні, загальнокультурні, педагогічні), так і природознавчі. Добре сприймаються туристами лекції про місцеві етноси, флору і фауну регіону, де розташовано рекреаційний заклад. Подібні лекції, крім пізнавальної, мають ще «провокуючу» функцію. Вони стимулюють рекреантів, зацікавлених темою лекції, піти в навколишній ліс, піднятися на найвищий пагорб чи гору, поїхати на екскурсію тощо. Це дуже важливо, оскільки лише чергування пасивного і активного способу відпочинку, зміна оточуючого середовища дає справжній рекреаційний ефект.

У середовищі рекреантів бажано, щоб лекція мала розважальний підтекст. Скажімо, теми взаємовідносин чоловіка і жінки, що подаються в дещо жартівливому аспекті, сприймаються рекреантами «на ура». У деяких санаторно-курортних закладах до заходів вербальної анімації долучаються лікарі, які пропонують рекреантам лекції на теми новітніх засобів оздоровлення або лікування (фітотерапія, снотерапія, ароматерапія тощо). Важливо, щоб під час цієї лекції не звучало слово «хворий» щодо аудиторії. Бажано, щоб аніматор-розмовник тактовно підказав лектору про необхідність позитивної спрямованості лекції.

Однією з найпопулярніших у середовищі туристів вербальних форм є лекція-дегустація. Дегустацію можна організувати не лише в дегустаційних залах виноробних фірм, а й на території туристично-рекреаційного закладу, наприклад, у приміщенні ресторану, кафе, чи навіть просто неба, на ігровому чи танцювальному майданчику. Текст дегустаційної лекції повинен складатися з урахуванням специфіки процесу. В міру насиченості дегустації (кількості представлених напоїв), їх блочності або етапності (наприклад, презентація сухих, напівсухих, кріплених вин, міцних напоїв), рівень серйозності, науковості лекції спадає. Натомість з’являються елементи гумору й розваг.

На відміну від лекції, розповідь присвячена конкретній події, або фактам, об’єднаним однією подією. Оповідачем може бути як учасник подій, так й аніматор, який підготував розповідь, опрацювавши літературні джерела або ж зібравши необхідну інформацію в інший спосіб.

У дитячих рекреаційних закладах застосовується форма оповідей різних історій. Історії можуть мати казковий, фантастичний, романтичний характер. Добре сприймаються «смішні» історії, історії про тварин, про мандри і мандрівників, про ровесників з інших країн.

Форма розповіді дещо відрізняється від лекційної форми способами надання інформації. Розповідь передбачає наявність артистичних здібностей оповідача. Під час розповіді доцільне застосування прийомів гротеску (перебільшення), більшої ніж у лекції емоційності, інтонаційного розмаїття процесу мовлення, різноманітної жестикуляції і міміки.

Крім названих основних форм вербальної анімації слово активно використовується в інших видах анімаційної діяльності.

Важко переоцінити роль професійного конферансьє в концерті чи вправного ді-джея під час дискотеки, аніматора – ігровика в процесі залучення туристів до гри чи розпорядника застілля. Всі вони повинні володіти словом, технікою спілкування, культурою мовлення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Завдання до теми	\|	Завдання до теми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.