Критерії валютно-фінансової інтеграції та конвергенції

Цілі грошово-кредитної політики у країнах ЄС у 1998 р.

Таблиця 5.1.

Країна	Монетарний цільовий орієнтир	Цільовий орієнтир у сфері валютного курсу	Цільовий орієнтир інфляції
Бельгія	-	Х	-
Люксембург	-	Х	-
Данія	-	Х	-
Німеччина	Х	-	-
Фінляндія	-	-	Х
Франція	Х	Х	-
Греція	Х	-	-
Велика Британія	-	-	Х
Ірландія	-	Х	-
Італія	Х	-	-
Нідерланди	-	Х	-
Австрія	-	Х	-
Португалія	-	Х	-
Швеція	-	-	Х
Іспанія	-	Х	Х
ЄСЦБ	Х	-	Х

Валютна інтеграція як невід’ємний елемент економічної інтеграції передбачає послідовність кількох основних стадій організації валютних відносин:

Ø гармонізації, тобто зближення та взаємного пристосування національних господарств і валютних систем;

Ø координації, тобто узгодження цілей валютної політики;

Ø уніфікації, тобто проведення єдиної валютної політики.

Як правило перехід до кожного наступного ступеня інтеграції супроводжується формуванням наднаціонального механізму валютного регулювання, створення інституціональної інфраструктури – міждержавних валютно-кредитних і фінансових організацій.

Валютна інтеграція як процес відбувається через дію механізму валютної інтеграції – сукупності валютно-кредитних методів регулювання, спрямованих на поступовий перехід до вищого ступеня інтеграції. Відтак, зрілі форми економічної інтеграції вимагають адекватного ступеня інтеграції валютних відносин.

Виокремлюють дві головні складові валютного союзу між двома і більше країнами:

· валютнокурсовий союз – угода країн-учасниць щодо постійного фіксування їх обмінних курсів за відсутності курсових коливань; запровадження єдиної валюти є логічним завершенням такої ситуації;

· повна фінансова інтеграція – скасування будь-яких перешкод щодо руху фінансового капіталу між учасниками валютного союзу. Основними ознаками повної фінансової інтеграції є: мобільність капіталу (можливість для національних інвесторів розміщувати свої активи за кордоном та відсутність будь-яких обмежень, які б перешкоджали рухові капіталу); взаємозамінність фінансових активів (можливість для інвесторів обмінювати національні активи на іноземні і навпаки; повна взаємозамінність веде до вирівнювання доходності фінансових активів).

Запровадження валютного союзу супроводжується певними заходами:

1) узгодженням грошової політики у країнах-учасницях;

2) запровадженням єдиної валюти;

3) створенням центрального банку;

4) створення резервного фонду центрального банку.

На перший погляд, валютний союз походить на систему фіксованих валютних курсів, але відрізняється від неї за кількома фундаментальними аспектами:

1) валютний союз – це угода щодо постійного фіксування валютних курсів, логічним завершенням якої є створення єдиної валюти (у системі фіксованих валютних курсів дозволяються періодичні перебудови і завжди встановлюються межі припустимих коливань навколо центрального курсу);

2) валютний союз вимагає добре розвинутої інституціональної інфраструктури і наявності єдиного центрального банку союзу;

3) вільний рух фінансового капіталу між країнами-учасницями валютного союзу контрастує з механізмом системи фіксованих валютних курсів, у якому дотримання валютних паритетів ґрунтується на регулюванні міжнародного руху капіталів.

Ключовими критеріями валютно-фінансової інтеграції є:

1. Дерегулювання фінансових ринків – скасування всіх правил, що перешкоджають конкуренції та перехід від регулювання економічних питань державними органами до автоматичного ринкового саморегулювання. Дерегулювання сприяє безперешкодному переміщенню капіталу з країн, де гранична продуктивність нижча, в країни, де вона є вищою, що дає змогу збільшити валовий прибуток країн, залучених до обміну.

Переваги фінансового дерегулювання засвідчила практика валютно-фінансової інтеграції в Європі, і зокрема:

· фінансове дерегулювання зумовлює ефективнішу діяльність фінансових ринків (вищий рівень конкуренції є причиною падіння процентних ставок і кращого пристосування до попиту під впливом фінансових нововведень);

· фінансове дерегулювання сприяє більшій конвергенції щодо процентних ставок чи оподаткування прибутків від заощаджень (щоб не допустити втечі капіталу, країни зменшують податкові розбіжності в цій галузі);

· фінансове дерегулювання вимагає централізації валютної політики на рівні інтеграційного угруповання (свобода руху капіталу робить неефективною всю національну валютну політику).

2. Фінансова регламентація – дає змогу зменшити ризик розмежування реальної і фінансової сфер та ризиків неплатоспроможності банків. Для цього об’єднана Європа ухвалила низку директив щодо власних фондів кредитних організацій, показників платоспроможності. Посилення фінансової регламентації необхідне для формування в Європі справді єдиного ринку фінансових послуг.

Таким чином, валютно-фінансова інтеграція передбачає:

· мобільність капіталу та взаємозамінність фінансових активів;

· веде до встановлення взаємозв’язку процентних ставок на довгострокові вклади в іноземній і національній валютах;

· дерегулювання фінансових ринків, тобто спрощення правил, що створюють перешкоди вільному рухові капіталів і фінансових послуг;

· посилення фінансової регламентації з метою зменшення ризиків розмежування реального і фінансового сектору.

В основу макроекономічної стабільності ЄВС закладено рамкові умови правового та інституційного характеру. Головною передумовою вступу до ЄВС є виконання країнами певних стабілізаційних вимог. Ці вимоги відповідають філософії Маастрихтського договору і передбачають дотримання так званих макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади	\|	Інституційні механізми монетарної політики Європейського союзу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.