Мобільність міжнародних потоків позичкового капіталу та формування зовнішньої заборгованості в системі міжнародних фінансів

Механізми та методи реструктуризації зовнішньої заборгованості.

Критерії оцінки зовнішньоборгової залежності держави.

Зовнішня заборгованість: сутність, причини виникнення та соціально-економічні фактори формування.

Мобільність міжнародних потоків позичкового капіталу та формування зовнішньої заборгованості в системі міжнародних фінансів.

ТЕМА 3. ЗАБОРГОВАНІСТЬ У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

Характерними ознаками початку ХХІ сторіччя у фінансовій сфері світової економіки з одного боку є, висока мобільність капіталу в наслідок чого більшість країн вдається до лібералізації своєї валютно-фінансової політики, а з іншого – світова спільнота вже стала свідком зростання частоти та посилення валютно-фінансових криз, при яких національні економіки країн потрапляють під спекулятивний удар, а інвестори впадають у паніку, побоюючись можливого дефолту держав-позичальників. Уже з початку 80-х років ХХ століття стала чітко проглядатися тенденція до різкого збільшення обсягів світового зовнішнього боргу і платежів щодо його обслуговування, що створювало проблеми не лише для країн-боржників, але і для всієї світової економіки. А з початку 90-х років світова економіка уже страждала від дефляції – спочатку через американський борг, пізніше в наслідок негараздів у європейській валютній системі у 1992-1993 рр., після цього під впливом мексиканської кризи 1994-1995 рр., у результаті азіатських потрясінь у 1997-1998 рр., і на кінець, наприкінці 2001 р. – від найбільшого в історії світової валютно-фінансової системи дефолту, який оголосила Аргентина. Кожного разу крах було прийнято пояснювати помилками у внутрішній політиці. А разом з тим, дедалі чіткіше вимальовується те, що економічний розвиток і активність на фінансових ринках залежать уже не стільки від рівня суспільного добробуту і зростання зайнятості, скільки від спекулятивних і біржових операцій.

На рубежі тисячоліть практично в усіх країнах склалася боргова економічна система, а зовнішня заборгованість надійно увійшла в механізм функціонування глобальної економіки, ставши її характерною рисою і важливим аспектом сучасної фінансової глобалізації. Інтенсивність переливу фінансових потоків, підвищення ролі позичкового капіталу та його масові міграції, а як наслідок – незбалансованість сучасного фінансового середовища, міжнародні фінансові кризи та низка дефолтів щораз провокують фінансову нестабільність, яка стала в кінці ХХ ст. характерною рисою глобальної економіки.

У наукових економічних дослідженнях другої половини ХХ ст. зовнішня заборгованість трактується як повоєнний феномен, і до недавнього часу, як проблема лише країн, що розвиваються. Однак, зовнішня заборгованість, як фінансово-економічне явище, відоме ще з часів капіталізму вільної конкуренції.

На сучасному етапі, що розпочався з середини 90-х років, і характеризується вченими як період фінансової глобалізації, зростає роль позичкового капіталу. Сучасні російські вчені Л.Федякіна, А.Саркісянц констатують незаперечний факт і на великому фактичному та статистичному матеріалі доводять, що процес фінансової глобалізації, який розвивається, формує і забезпечує функціонування боргових національних економік, дефіцитних за внутрішніми інвестиціями та поточними платежами, які систематично поповнюють настачу національних ресурсів залученням зарубіжних заощаджень в умовах їх загальносвітової нестачі. Зовнішня заборгованість, як наслідок фінансової взаємозалежності держав, перетворюється в один із важливих аспектів фінансової глобалізації. Вона набула глобального характеру ставши невід’ємним елементом сучасного механізму функціонування світової економіки. Практично у всіх країнах сформувалася боргова економічна система: “світова економіка дефіцитна і має яскраво виражені боргові риси”. Більше 200 країн формують світовий борг, який на рубежі тисячоліть досягнув майже 4 трлн. дол.

Сьогодні фактично усі країни залучають позичкові ресурси і мають зовнішні непогашенні борги; більшість із них є нетто боржниками, у тому числі і серед розвинутих країн. Хронічний дефіцит поточного платіжного балансу мають Швеція, Іспанія, Австралія, Нова Зеландія та ін.

Надзвичайно напруженою боргова ситуація зберігається на Африканському континенті, особливо у тропічній його частині, економіка якої підтримується в основному залученими, пільговими і безповоротними ресурсами збоку міжнародних фінансових організацій і держав-кредиторів. 80% боргу всіх африканських країн припадає на найбідніші країни південніше Сахари, з якого ²/₃ – зобов’язання перед офіційними кредиторами. На початку другого тисячоліття рівень боргу більшості африканських країн став некерованим. Вирішальну роль в цьому відіграли зовнішні фактори, і зокрема, короткотермінова політика МВФ і Світового банку.

Аналізуючи сучасні тенденції зовнішньої заборгованості у рамках національних господарств, доцільно врахувати низку нових обставин глобального масштабу:

По-перше, ще до недавнього часу можна було чітко розмежувати два полюси світової боргової системи: велика група країн боржників (переважно серед країн, що розвиваються) і невелика група країн – кредиторів (до середини 70-х роках США очолювали кредитне донорство у світі) з участю міжнародних кредитних установ. У сучасній світовій борговій системі дуже важко провести чітке розмежування між потенційним боржником і кредитором. Сьогодні доцільно говорити про встановлення між країнами відносин нетто боржників і нетто кредиторів, що породжують проблеми не лише фінансово-економічної, але й політичної залежності.

Суб’єктами боргів світової економіки є і самі (в особі урядів) промислово розвинуті країни, які одночасно виступають один відносно одного в якості боржника і кредитора. Таким же чином вони діють відносно міжнародних кредитно-фінансових організацій, будучи одночасно і їх донорами, і боржниками. З позицій більш конкретного підходу, боржниками у сучасній системі світової зовнішньої заборгованості є: промислові та інші приватні компанії, уряди, місцеві органи державної влади, підприємства державного сектору, банківські установи, центральні банки; а кредиторами виступають: банки та інші фінансово-кредитні установи, міжнародні фінансові організації, уряди, індивідуальні підприємці, що купують облігації іноземних позичальників.

По-друге, подальша лібералізація фінансової сфери та наростаюча фінансова глобалізація посилюють і зміцнюють залежність національних господарств (які зберігають на сьогодні ще часткову ізольованість) від зовнішнього фінансування. Пояснення таких прогнозів базується на сучасних тенденціях розвитку світового ринку капіталів та визначаються наростаючою мобільністю і масштабністю світових потоків капіталів, що стимулюються:

- дефіцитністю державних бюджетів;

- нерівномірністю економічного розвитку;

- нерівновагою поточних платіжних балансів;

- гострою нестачею у більшості країн власних ресурсів для здійснення внутрішніх інвестицій та соціально-економічних перетворень;

- потребою коштів для виконання боргових зобов’язань щодо внутрішніх та зовнішніх позик.

По-третє, глобалізація фінансових потоків в цілому, а також політика необмеженої відкритості внутрішніх ринків капітальних активів десятків країн для зарубіжних інвестицій (перш за все так званих короткотермінових портфельних), які у більшості випадків мігрують під впливом чисто спекулятивних факторів, необмежений доступ до ринку позичкових фінансових ресурсів зумовили свого роду відмову країн-учасниць від суверенітету у сфері фінансів, втрати контролю за формуванням зовнішнього боргу, забезпеченого капітальними активами національної економіки та поступового усунення “кордонів” між внутрішньою і зовнішньою заборгованістю, формування так званих зовнішніх “квазі боргів”.

По-четверте, прослідковується наростаючий взаємозв’язок державних зобов’язань і зобов’язань самостійних господарюючих структур, що мають системоутворююче значення для національної економіки. Зазвичай, держава не несе відповідальності за зобов’язаннями приватних фінансових та господарських структур. Однак банкрутство значної кількості великих структуроутворюючих господарську систему установ може провокувати катастрофічні наслідки для всієї фінансової системи країни.

По-п’яте, в сучасних умовах активізуються позичкові операції на державному рівні, і особливо серед постсоціалістичних країн. Міжнародний державний кредит дуже широко використовується урядами та центральними банками окремих країн. В умовах дефіцитності державних бюджетів в останні роки спостерігається регулярний вихід багатьох урядів на міжнародний ринок позичкових капіталів. Це пояснюється або недостатньою розвиненістю національних ринків, або більш сприятливими умовами на міжнародному ринку. Окрім цього фінансування бюджетних дефіцитів за допомогою інструментів національного ринку позичкових капіталів у деяких випадках може впливати на міжнародний ринок, на характер руху міждержавних потоків капіталів.

По-шосте, дефіцитно-боргова практика останніх років у світі свідчить про те, що значні бюджетні дефіцити і породжені ними державні борги, хоча і “несмертельні” для економіки, однак можуть створювати низку серйозних проблем. Тому уряди більшості Західних країн перейшли сьогодні від політики дефіцитного фінансування (фінансового накачування економіки за рахунок бюджетного дефіциту) до бюджетної політики, що базується на неокласичній теорії. Виходячи з того, що держава використовує національний дохід менш ефективно, а ніж приватний сектор, масштаби його перерозподілу через бюджет повинні зменшуватися. Значно скорочуються темпи зростання як доходів, так і видатків бюджетів.

По-сьоме, прослідковується чітка диференціація країн за структурою заборгованості, яка за світовими параметрами формується як комплексний агрегат, що може включати такі потенційні елементи:

1. заборгованість, що виникає внаслідок міжнародного державного кредиту на фінансування дефіциту державного бюджету (так звана державна заборгованість);

2. заборгованість, що виникає у результаті дефіциту поточного платіжного балансу шляхом притоку позичкового капіталу;

3. заборгованість, що формується через залучення окремими господарюючими суб’єктами кредитів під гарантії уряду;

4. заборгованість, що виникає в наслідок отримання кредитів від міжнародних фінансово-кредитних організацій;

5. заборгованість, що виникає у результаті отримання кредитів від приватних кредитно-фінансових інститутів;

6. заборгованість, що є результатом придбання зарубіжних активів приватним сектором (так звана “втеча” приватного капіталу за кордон);

7. заборгованість, що виникає внаслідок трансформації внутрішнього боргу у зовнішній, шляхом продажу державних і приватних цінних паперів або на світовому ринку позичкових капіталів, або всередині даної країни з доступом (часто безконтрольним) для іноземних інвесторів.

Хоча мова йде про світову заборгованість, по суті це заборгованість, яка виникає і зростає між національними економіками окремих країн і їх фінансово-кредитними системами, а також заборгованість національних економік міжнародним кредитним інститутам. У цьому розумінні структура світової заборгованості формується в основному як сукупність заборгованостей окремих національних економік, тобто як сумарна величина зовнішніх заборгованостей держав.

По-восьме, кожна національна економіка має свою структуру заборгованості. Так, розвинуті країни Заходу відрізняються гомогенною структурою боргу, переважаюча частина якого припадає на державні облігації, якими уряди покривають бюджетний дефіцит. Більше того, значну частину державної заборгованості у цих країнах формує внутрішній борг, а зовнішній формується переважно взаємообміном боргових зобов’язань, які теоретично можуть бути взаємно погашені.

Країни, що розвиваються, а також країни з перехідною економікою мають полігенну структуру боргу як за борговими інструментами (іноземні облігації, єврооблігації, фідуціарні позики), так і за кредиторами з явною перевагою зовнішнього боргу західним офіційним кредиторам (на дво- та багатосторонній основі, що оформляється певними угодами) та частково приватним кредиторам. Окрім цього, найбільш характерними особливостями серед країн колишнього СРСР є значна існуюча прострочена заборгованість підприємств по кредитах, які залучалися під гарантії держави, а також масова неконтрольована втеча приватного капіталу за кордон.

Виходячи із вище сказаного, зазначимо, що в останні роки суттєво змінюється структура зовнішньої заборгованості, а механізм її формування істотно ускладнюється внаслідок глобалізації фінансових потоків і масової міграції капіталів. Наведені вище характеристики структури джерел зовнішнього фінансування та сучасні тенденції зовнішньої заборгованості глобального масштабу цілком вірогідно пояснюють боргову природу фінансових криз, які періодично потрясають світ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фіскальна політика ЄС	\|	Сутність, причини виникнення та соціально-економічні фактори формування зовнішньої заборгованості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.