Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Мобільність міжнародних потоків позичкового капіталу та формування зовнішньої заборгованості в системі міжнародних фінансів

Механізми та методи реструктуризації зовнішньої заборгованості.

Критерії оцінки зовнішньоборгової залежності держави.

Зовнішня заборгованість: сутність, причини виникнення та соціально-економічні фактори формування.

Мобільність міжнародних потоків позичкового капіталу та формування зовнішньої заборгованості в системі міжнародних фінансів.

ТЕМА 3. ЗАБОРГОВАНІСТЬ У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

 

Характерними ознаками початку ХХІ сторіччя у фінан­со­вій сфері світової економіки з одного боку є, висока мобільність капіталу в наслідок чого більшість країн вдається до лібералізації своєї валютно-фінансової політики, а з іншого – світова спільнота вже стала свідком зростання частоти та посилення валютно-фінансових криз, при яких національні економіки країн по­тра­пля­ють під спекуля­тив­ний удар, а інвестори впадають у паніку, побоюючись мож­ли­вого дефолту держав-позичальників. Уже з початку 80-х років ХХ століття стала чітко про­гля­да­тися тенденція до різкого збільшення обсягів світо­во­го зов­ніш­нього боргу і платежів щодо його обслуго­ву­ван­ня, що ство­рю­вало проблеми не лише для країн-боржників, але і для всієї світової економіки. А з початку 90-х років світова економіка уже страждала від дефляції – спочатку через американський борг, пізніше в наслідок негараздів у європейській валютній системі у 1992-1993 рр., після цього під впливом мексиканської кризи 1994-1995 рр., у результаті азіатських потрясінь у 1997-1998 рр., і на кінець, наприкінці 2001 р. – від найбільшого в історії сві­то­вої валютно-фінан­со­вої системи дефолту, який оголосила Ар­ген­тина. Кожного разу крах було прийнято пояснювати по­мил­ка­ми у внут­рішній політиці. А разом з тим, дедалі чіткіше вима­льо­ву­єть­ся те, що економічний розвиток і активність на фі­нан­со­вих ринках залежать уже не стільки від рівня суспільного до­бро­­буту і зростання зайнятості, скільки від спекулятивних і бір­жо­вих операцій.

На рубежі тисячоліть практично в усіх країнах склалася боргова економічна система, а зовнішня заборгованість надійно увійшла в механізм функціонування глобальної економіки, ставши її характерною рисою і важливим аспектом сучасної фінансової гло­ба­лі­за­ції. Інтенсивність переливу фінансових потоків, підвищення ролі позичкового капіталу та його масові міграції, а як наслідок – незбалансованість сучасного фінансового середовища, міжнародні фінансові кризи та низка дефолтів щораз провокують фінансову нестабільність, яка стала в кінці ХХ ст. характерною рисою глобальної економіки.

У наукових економічних дослідженнях другої половини ХХ ст. зовнішня забор­го­ва­ність трактується як повоєнний феномен, і до недав­ньо­го часу, як проблема лише країн, що роз­ви­ва­ють­ся. Однак, зов­нішня заборго­ваність, як фінансо­во-еко­но­міч­­не явище, ві­до­ме ще з часів капіталізму вільної кон­ку­рен­ції.

На сучасному етапі, що розпочався з середини 90-х років, і характе­ри­зу­єть­ся вченими як період фінансової гло­ба­лі­зації, зростає роль позичкового капіталу. Су­час­ні ро­сій­ські вчені Л.Фе­дякіна, А.Саркісянц констатують неза­пе­реч­ний факт і на великому фактичному та статистичному ма­те­рі­алі доводять, що процес фінансової глобалізації, який роз­ви­ва­ється, формує і забезпечує функціонування боргових на­ці­ональ­них економік, дефіцитних за внутрішніми інвес­ти­ці­я­ми та поточними пла­те­жа­ми, які систематично по­пов­ню­ють настачу національних ре­сур­сів залученням зару­біж­них зао­щаджень в умовах їх загаль­но­сві­то­вої нестачі. Зовнішня заборго­ваність, як наслідок фі­нан­со­вої вза­ємо­­за­лежності держав, перетворю­єть­ся в один із важливих аспектів фінансової глобалізації. Вона на­бу­ла глобального характеру ставши невід’єм­ним еле­мен­том сучасного меха­нізму функці­о­ну­ван­ня світової економіки. Практично у всіх країнах сформувалася бор­го­ва еконо­мічна сис­те­ма: “світо­ва економіка дефіцитна і має яскраво виражені боргові риси”. Біль­ше 200 країн формують світовий борг, який на рубежі тисячоліть до­сяг­нув майже 4 трлн. дол.

Сьогодні фактично усі країни залучають позичкові ре­сурси і мають зов­ніш­ні непогашенні борги; більшість із них є нетто боржниками, у тому числі і серед розвинутих країн. Хронічний дефіцит поточного платіжного балансу ма­ють Шве­ція, Іспанія, Австра­лія, Нова Зеландія та ін.

Надзвичайно напру­женою борго­ва ситуація збе­рі­га­єть­ся на Афри­кан­сько­му конти­ненті, особливо у тро­піч­ній його частині, еконо­мі­ка якої підтри­му­єть­ся в основ­но­му залученими, піль­го­вими і безповорот­ни­ми ресурсами збоку міжна­родних фі­нан­сових організацій і держав-кре­ди­торів. 80% боргу всіх афри­кан­ських країн припадає на най­бід­ні­ші країни півден­ні­ше Саха­ри, з якого 2/3 – зобов’­язання перед офіційними кре­ди­то­ра­ми. На початку другого тисячо­літ­тя рівень боргу біль­шос­ті афри­кан­ських країн став неке­ро­ваним. Вирішальну роль в цьому віді­грали зовнішні фак­то­ри, і зокрема, ко­ро­тко­термінова політика МВФ і Світового банку.

Аналізуючи сучасні тенденції зовнішньої забор­го­ва­нос­ті у рамках наці­ональ­них господарств, доцільно вра­ху­ва­ти низку но­вих обставин глобального масштабу:

По-перше, ще до недавнього часу можна було чітко роз­ме­жу­вати два по­лю­си світової боргової системи: велика група країн боржників (переважно серед країн, що роз­ви­ва­ють­ся) і невелика група країн – кредиторів (до середини 70-х роках США очолювали кредитне донорство у світі) з участю міжнародних кре­дит­них установ. У сучасній світовій бор­го­вій системі дуже важко провести чітке розмежування між потенційним бор­жни­ком і кредитором. Сьогодні доцільно говорити про встановлення між країнами відносин нетто бор­жників і нетто кре­ди­торів, що породжують проблеми не лише фінансово-економічної, але й по­лі­тичної залежності.

Суб’єктами боргів світової економіки є і самі (в особі урядів) промислово розви­­нуті країни, які одночасно висту­па­ють один відносно одного в якості бор­жника і кредитора. Таким же чином вони діють відносно міжнародних кре­дитно-фінансових організацій, будучи одночасно і їх до­но­ра­ми, і боржниками. З по­зи­цій більш конкрет­но­го підходу, боржниками у сучасній системі світової зовніш­ньої заборго­ваності є: промислові та інші приватні компанії, уряди, міс­це­ві орга­ни державної влади, під­при­­єм­ства державного сек­то­ру, банківські установи, цен­траль­ні банки; а кредиторами виступають: банки та інші фінансово-кредитні установи, міжнародні фінансові органі­зації, уряди, інди­відуальні під­при­ємці, що купують облігації іноземних пози­чаль­ників.

По-друге, подальша лібералізація фінансової сфери та наростаюча фінан­со­ва глобалізація посилюють і зміцнюють за­ле­жність національних господарств (які зберігають на сьо­год­ні ще часткову ізольованість) від зовнішнього фінансу­ван­ня. Пояс­нен­ня таких прогнозів базується на сучасних тенденціях розвитку світового ринку капіталів та виз­на­ча­ють­ся нарос­та­ю­чою мобільністю і масштаб­ністю світових по­то­ків капіталів, що стимулюються:

- дефіцитністю державних бюджетів;

- нерівномірністю економічного розвитку;

- нерівновагою поточних платіжних балансів;

- гострою нестачею у більшості країн власних ресурсів для здійснення внутрішніх інвестицій та соціально-економічних перетворень;

- потребою коштів для виконання боргових зобов’­язань щодо внутріш­ніх та зовнішніх позик.

По-третє, глобалізація фінансових потоків в цілому, а також політика не­обме­­же­ної відкритості внутрішніх ринків капітальних активів десятків країн для зару­біж­них інвес­ти­цій (перш за все так званих короткотермінових портфель­них), які у біль­шості випадків мігрують під впливом чисто спекулятивних факто­рів, необме­жений доступ до ринку позичкових фінансових ресурсів зумовили сво­го роду від­мо­ву країн-учасниць від суве­ре­нітету у сфері фінансів, втрати кон­­тро­лю за формуванням зовнішнього боргу, забез­пе­че­но­го капітальними акти­ва­ми наці­ональ­ної економіки та посту­по­во­го усунення “кордонів” між внут­ріш­ньою і зовнішньою заборгова­ніс­тю, формування так званих зовнішніх “квазі бор­гів”.

По-четверте, прослідковується наростаючий взаємо­зв’­язок державних зо­бов’­язань і зобов’язань самостійних гос­по­да­рю­ючих структур, що мають сис­те­мо­­утво­рююче зна­чен­ня для наці­ональ­ної економіки. Зазвичай, держава не несе відпо­ві­даль­ності за зобов’язан­нями приватних фінан­со­вих та господарських струк­­тур. Однак банкрутство значної кількості великих струк­ту­ро­утворюючих господарську сис­те­му установ може провокувати катастрофічні наслідки для всієї фінансової системи кра­їни.

По-п’яте, в сучасних умовах активізуються позичкові операції на держав­но­му рівні, і особливо серед постсо­ціа­ліс­тич­них країн. Міжнародний державний кредит дуже широко вико­ристо­вується урядами та центральними банками окре­мих країн. В умовах дефіцитності державних бюджетів в останні роки спосте­рі­га­ється регулярний вихід багатьох урядів на міжна­род­ний ринок позичкових капіталів. Це пояснюється або недостат­ньою розвиненістю національних ринків, або більш сприятли­ви­ми умовами на міжнародному ринку. Окрім цього фінансу­ван­ня бюджетних дефіцитів за допомогою інструментів національного ринку позич­кових капіталів у деяких випадках може впливати на міжнародний ринок, на характер руху міждержавних потоків капіталів.

По-шосте, дефіцитно-боргова практика останніх років у світі свідчить про те, що значні бюджетні дефіцити і породжені ними державні борги, хоча і “не­смер­­тельні” для економіки, однак можуть створювати низку серйозних проб­лем. Тому уря­ди більшості Західних країн перейшли сьогод­ні від політики де­фі­цит­но­го фінан­су­вання (фінансового на­ка­чування економіки за рахунок бюд­жет­ного де­фі­циту) до бюджетної політики, що базується на неокласичній теорії. Ви­хо­дя­чи з того, що держава використовує націо­наль­ний до­хід менш ефективно, а ніж приват­ний сектор, масштаби його перерозподілу через бюджет повинні змен­шуватися. Знач­но скоро­чу­ють­ся темпи зростання як доходів, так і видатків бюд­жетів.

По-сьоме, прослідковується чітка диференціація країн за структурою забор­­го­ваності, яка за світовими параметрами фор­му­ється як комплексний агре­гат, що може включати такі потенційні елементи:

1. заборгованість, що виникає внаслідок міжнародного дер­жав­но­го кредиту на фінан­сування дефіциту державного бюджету (так звана державна заборго­ва­ність);

2. заборгованість, що виникає у результаті дефіциту по­точ­но­го платіжного ба­лан­су шляхом притоку позичкового ка­пі­талу;

3. заборгованість, що формується через залучення окре­ми­ми господарюючими суб’­єк­тами кредитів під гарантії уря­ду;

4. заборгованість, що виникає в наслідок отримання кре­ди­тів від міжнародних фі­нан­со­во-кредитних організацій;

5. заборгованість, що виникає у результаті отримання кре­ди­тів від приватних кре­­дит­но-фінансових інститутів;

6. заборгованість, що є результатом придбання зарубіжних активів приватним секто­ром (так звана “втеча” при­ват­но­го капіталу за кордон);

7. заборгованість, що виникає внаслідок трансформації внут­­ріш­нього боргу у зов­ніш­ній, шляхом продажу державних і приватних цінних паперів або на світовому ринку позич­ко­вих капіталів, або всередині даної країни з доступом (часто безконтрольним) для іноземних інвес­то­рів.

Хоча мова йде про світову заборгованість, по суті це за­бор­го­ваність, яка ви­ни­кає і зростає між національними еко­но­міками окремих країн і їх фінансово-кре­дитними сис­те­ма­ми, а також заборгованість національних економік між­на­­род­­­ним кредитним інститутам. У цьому розумінні струк­ту­ра світової забор­го­ва­нос­ті формується в основному як су­куп­ність заборгованостей окре­мих наці­о­наль­них еко­но­мік, тоб­то як сумарна величина зовніш­ніх заборгованостей держав.

По-восьме, кожна національна економіка має свою струк­ту­ру заборго­ва­нос­ті. Так, розвинуті країни Заходу відрізняються гомогенною структурою бор­гу, пере­важаюча частина якого припадає на державні облігації, якими уряди покри­вають бюд­жет­ний дефіцит. Більше того, значну частину державної забор­го­ваності у цих країнах формує внутрішній борг, а зовнішній формується пере­важ­но взаємо­обмін­ом боргових зобов’язань, які теоретично можуть бути вза­ємно погашені.

Країни, що розвиваються, а також країни з перехідною економікою мають полі­ге­нну структуру боргу як за борго­ви­ми інструментами (іноземні облігації, євро­облі­гації, фіду­ціар­ні позики), так і за кредиторами з явною перевагою зов­ніш­нього бор­гу західним офіційним кредиторам (на дво- та багато­сто­рон­ній основі, що офор­мля­ється певними уго­дами) та частково при­ват­ним кредиторам. Окрім цього, най­більш характерними особ­ли­востя­ми серед країн колишнього СРСР є значна існуюча про­стро­чена заборго­ва­ність підприємств по кредитах, які залучалися під гарантії держа­ви, а також ма­сова неконтро­льо­ва­на втеча приватного капіталу за кор­дон.

Виходячи із вище сказаного, зазначимо, що в останні роки суттєво змінюється структура зов­ніш­­ньої заборгованості, а механізм її форму­вання істот­но усклад­ню­ється внаслідок глобалізації фінансових потоків і масової міграції капіталів. Наведені вище характеристики структури джерел зовнішнього фінансування та сучасні тенденції зовнішньої заборгованості глобального масштабу цілком вірогідно пояснюють боргову природу фінансових криз, які періодично потрясають світ.

 


Читайте також:

  1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
  2. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
  3. Адресація в системі ЕП НБУ.
  4. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.
  5. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
  6. Акціонерна власність в економічній системі
  7. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
  8. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
  9. Алгоритм формування потенціалу Ф2
  10. Алгоритм формування статутного фонду банку
  11. Алгоритми арифметичних операцій над цілими невід’ємними числами у десятковій системі числення.
  12. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу




Переглядів: 902

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Фіскальна політика ЄС | Сутність, причини виникнення та соціально-економічні фактори формування зовнішньої заборгованості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.