• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Дегуміфікація орних ґрунтів

Стійкість родючості ґрунту дуже залежить від динамічної рівноваги між процесами гуміфікації та мінералізації органічної речовини. При цілинному ґрунтоутворенні гуміфікація переважає над міне­ралізацією і відбувається поступове накопичення органічної речо­вини ґрунту, вміст якої за певних умов стабілізується .

З початком сільськогосподарського використання ґрунтів ди­намічна рівновага (гуміфікація - мінералізація) зрушується у бік підсилення мінералізації, спостерігається зниження вмісту гуму­су. Даний процес триває доти, доки не сформується мікро­біологічний комплекс, який відповідає новим ґрунтовим умовам. Після цього між процесами гуміфікації і мінералізації знову настає динамічна рівновага, гумусний стан ґрунту стабілізується на новому, нижчому рівні. Зазначимо, що точний час, необхідний для стабілізації, не встановлено.

Найбільш різкі зміни щодо вмісту гумусу відбуваються в перші роки після розорювання цілини в орному шарі. У подальшому зменшення запасів гумусу стає помітним по всьому профілю (табл. 3.6). Підтверджуючи цю закономірність, Н.П. Кузнєцов (І987) зауважив, що в чорноземах типових, опідзолених і вилугованих втрати гумусу після розорювання цілини дещо вищі, ніж у чорноземах звичайних і південних.

До розорювання чорноземів типових Лівобережного Лісостепу України в їх верхньому шарі містилось 10 - 11 % гумусу. Нині залишилась у кращому випадку половина, а нерідко лише його третина.

Вміст гумусу у староорних ґрунтах дуже залежить від характеру їх використання. Інтенсивний поливневий обробіток, надмірне насичення сівозмін просапними культурами, ерозія, дефляція, надмірне зрошення, недостатнє внесення органіки - все це може обумовити істотне зниження вмісту гумусу.

Таблиця 3.6 - Вміст і запаси гумусу у чорноземі типовому Михайлівської Цілини при різному використанні ґрунтів

(М.К. Шикула, А.Д. Балаєв, 1986)

За останні десятиріччя в багатьох країнах світу вміст і запаси гумусу в ґрунтах, що використовуються під ріллю, зменшились на 15 - 25 %, а в деяких випадках - на 50 % попереднього вмісту (Жуков, 1988). Абсолютне зниження вмісту гумусу в ґрунті за 20 - 50 років його сільськогосподарського використання становило у середньому від 0,6 (дерново-підзолисті ґрунти) до 3,6 (чорноземи типові), тобто 18 - 36 % початкового вмісту.

Значних розмірів досягли втрати гумусу в ґрунтах України. Дегуміфікацією охоплено 39 млн. га сільськогосподарських угідь. За даними А.М. Грінченко та ін. (1984), в богарних умовах чорноземи типові західних областей лісостепової зони України за 100 років втратили 25, в умовах зрошення - до 60 % гумусу. В абсолютних величинах найбільших щорічних втрат (0,6 - 0,8 т/га) зазнали чорноземи типові.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва підвищує втрати гумусу в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України. Серед­ньорічні втрати його за останні 20 років (на кінець 80-х років) порівняно з темпами втрат за попередні 80 років зросли в лісосте­повій зоні у 1,65 рази, степовій - 2,4, поліській зоні - 8,4 рази. Прискорення темпів втрат гумусу за останні 25 - 30 років пояс­нюється багатьма причинами:

- підсиленням мінералізації гумусу внаслідок підвищення інтен­сивності обробітку ґрунту;

- необґрунтованим поглибленням орного шару;

- практично повним відчуженням з поля нетоварної частини врожаю;

- недостатнім надходженням у ґрунт поживних решток та орга­нічних добрив;

- внесенням високих норм мінеральних добрив, незбалансова­них за складом, і низьких норм органічних добрив;

- спалюванням стерні;

- підсиленням процесів водної ерозії та дефляції;

- зміною структури посівних площ у бік підвищення частки просапних культур.

Порівняно з 1930 - 1940 рр. на 40 % зменшилися площі, зай­няті зерновими культурами, при одночасному збільшенні втричі технічних і у 10 разів кормових культур (в основному за рахунок зернової кукурудзи).

Зниження вмісту гумусу в ґрунтах супроводжується погіршен­ням його якості. У складі гумусу зменшується частка рухомого гумусу, відносно зростає його інертна частина. Пасивний гумус не бере активної участі із енергетичному обміні ґрунту, дуже по­вільно віддає поживні речовини, що містяться в ньому. Тому він слабко впливає на ефективну родючість ґрунту, навіть за умов, що його запаси, як це буває в чорноземах, залишаються високи­ми. Через значні втрати гумусу погіршується його груповий склад. У дерново-підзолистих ґрунтах зростає фульватність гумусу, в чорноземах зменшується кількість гумінових кислот, що призво­дить до погіршення всього комплексу агрономічно цінних влас­тивостей ґрунтів.

Для моделювання гумусонакопичения, а також прогнозу щоріч­них втрат гумусу в природних екосистемах і агроценозах (сівозмі­нах) запропоновано багато досить складних математичних моде­лей, їх складність полягає не лише у використанні складного ма­тематичного апарату, а й у потребі мати у розпорядженні дослід­ника важко одержувані і не зовсім надійні параметри. Прикладом простих, за висловом автора, «огрублених» моделей може бути нелінійна модель І.М. Рижової (1992), але і її розв'язок є досить складний. Крім того, вона потребує наявності важко одержуваних параметрів, наприклад потенціальної (клімаксної) річної продукції фітоценозу, запасу вуглецю гумусу в ґрунті, за яким досягається половина цієї потенціальної річної продукції, і т. д.

Модель, що пропонується, відзначається простотою. Її було перевірено на даних стаціонарного досліду, закладеному на чорноземі типовому Михайлівської Цілини - відділу Українсько­го степового заповідника в Лебединському р-ні Сумської обл. (дані Г.Я. Чесняка за 100 років існування стаціонару).

Модель відбиває зв'язок між запасами вуглецю гумусу в пев­ному шарі ґрунту та щорічними потоками вуглецю гумусу і орга­нічного вуглецю негумусової природи (органічних решток, орга­нічних добрив тощо) і являє собою таку систему рівнянь:

, (3.1)

де х - запас вуглецю гумусу в певному шарі ґрунту, т/га;

у - вміст у ґрунті органічного вуглецю негумусової природи (органіч­них

решток, гною тощо), т/га;

П - щорічне надходження до ґрунту органічного вуглецю (органічних

решток, гною тощо), т/га;

К_2І – коефіцієнт гуміфікації органічного вуглецю негумусової природи

(органічних решток, гною тощо), в частках одиниці;

К₁ - ко­ефіцієнт щорічної мінералізації вуглецю гумусу в частках

одиниці від його загальних запасів у досліджуваному шарі ґрунту;

К₂ - коефіцієнт щорічної мінералізації у ґрунті органічного вуглецю

негумусової природи, в частках одиниці;

К - сталий коефіцієнт спрощеної прямолінійної залежності між

запасами вуглецю гуму­су та щорічним надходженням у ґрунт

органічного вуглецю негу­мусової природи;

t - час, роки.

Для перевірки моделі на даних, що відображають динаміку за­пасів гумусу у метровому шарі чорнозему типового у польовому досліді, закладеному на території Михайлівської Цілини, було ви­користано такі параметри.

А. У польовому стаціонарному досліді з багаторічними травами:

- середній коефіцієнт К₂₁ = 0,20;

- середньорічна маса органічних решток, що залишаються в полі після жнив, становить близько 6 т/га, що при 40 %-му вмісті в них вуглецю відповідає 2,4 т/га органічного вуглецю; при щоріч­ному внесенні 8 т гною на 1 га сівозміни і 9 %-му вмісті в ньому вуглецю у грунт надходитиме 0,72 т/га органічного вуглецю;

- сумарне щорічне надходження у грунт органічного вуглецю негумусової природи П = 2,4 + 0,72 = 3,12 т/га;

- коефіцієнт щорічної гуміфікації вуглецю гумусу від його за­пасів у метровому шарі ґрунту розраховано за нормативами, що стосуються щорічної мінералізації гумусу на різних агрофонах, К₁ = 0,004;

- коефіцієнт щорічної мінералізації органічного вуглецю негу­мусової природи К₂ = 0,7;

- коефіцієнт К = П / х, що при коливанні запасів вуглецю гумусу (х) від 318 (цілина) до 266 т/га через 100 років існування стаціона­ру в середньому становитиме 0,01.

Б. У польовому стаціонарному досліді без багаторічних трав:

К₂₁ = 0,18; П = 2,52; К_х = 0,005; К₂ = 0,7; К= 0,009.

Розв'яжемо математичну модель. Візьмемо х - запаси вуглецю гумусу в метровому шарі ґрунту в момент часу, на прикладі стаціонарного досліду з багаторічними травами.

Підставивши означені вище параметри у вихідну систему рівнянь, замінивши параметр П у другому рівнянні системи на К_х з третього рівняння, а також коефіцієнти при у в другому рівнянні - їх сумою, одержимо:

Х` = 0,27у – 0,004х; (3.2)

У`= 0,01х - 0,9у.

Систему рівнянь (3.2) розв'яжемо таким чином. З першого рівняння

У = 5х + 0,02 х ;`у= 5х + 0,02х. (3.3)

Праву частину рівняння (3.3) зрівняємо з правою частиною другого рівняння системи (3.2), аргумент у замінимо виразом, одержаним з першого рівняння системи:

5х + 0,02х = 0,01х - 0,9 (5х + 0,02х). (3.4)

Перенесемо члени рівняння (3.4) з правої частини в ліву:

5х + 4,52х + 0,008х = 0. (3.5)

Для прогнозування дегуміфікації в сівозмінах проводять розра­хунки балансу гумусу в них. У розрахункових методах баланс гу­мусу являє собою різницю між статтями його надходжень та ви­трат за певний інтервал часу, найчастіше за ротацію сівозміни.

Статті приходу в балансі гумусу складаються з надходження гумусу в ґрунт з органічними рештками (поверхневими і корене­вими) сільськогосподарських культур, гноєм та іншими органіч­ними добривами, посівним і посадочним матеріалом зв'язування вуглекислого газу атмосфери та ґрунтового повітря синьозеленими водоростями й гетеротрофною мікрофлорою ґрунту.

Стаття витрат - це мінералізація органічної речовини за умов прийнятої технології вирощування сільськогосподарських культур, винос гумусу з кореневомісткого шару ґрунту з внутрішньо-грунтовим та вертикальним стоком і втрати, що зумовлені вод­ною ерозією і дефляцією ґрунтів.

В Україні для розрахунку балансу гумусу широко застосовують метод Г.Я. Чесняка (1987), за яким середньорічний баланс гумусу в ґрунті визначають за формулою

(3.6)

де Б_о – середньорічний баланс гумусу в ґрунті на 1 га за ротацію сівозміни,

т/га;

П₁ – сума новоутвореного гумусу під культурами за ротацію сівозміни

за рахунок рослинних решток, т/га;

П₂ - збільшення вмісту гумусу в ґрунті за ротацію сівозміни за рахунок

органічних добрив, т/га;

Р - сумарна кількість гумусу, що мінералізується під культурами за

ротацію сівозміни, т/га;

і - три­валість ротації, роки.

Баланс гумусу складають для орного шару і для всього профілю ґрунту. З практичною метою найчастіше обмежуються розрахун­ком балансу для орного шару ґрунту, в якому процеси мінералізації і гуміфікації найінтенсивніші і значною мірою регулюються. Зни­ження вмісту гумусу в орних ґрунтах є наслідком багаторічного від'ємного балансу, зумовленого інтенсивним використанням ґрунтів і недостатнім надходженням у них органічної речовини.

При внесенні 1 т гною може утворитися гумусу в ґрунтах сте­пової зони - 56 кг, лісостепової - 54, Полісся - 42 кг. Мінімаль­на потреба в органічних добривах для створення бездефіцитного балансу становить 335 млн. т за наявності 10 - 15 % багаторічних культур у структурі посівних площ.

Заданими ІГА УААН, в середньому за 1984 - 1985 рр. найбільші норми органічних добрив на Поліссі вносять під картоплю, цукрові буряки та овочі (табл. 3.7). Однак для досягнення додатного балансу гумусу в ґрунтах навіть такі норми органічних добрив не достатні.

Розрахунки, виконані ІГА УААН, показують, що для ведення землеробства з бездефіцитним балансом гумусу слід вносити гною у середньому на 1 га сівозміни на Поліссі – 15 - 16 т, в лісосте­повій зоні – 10 - 12, в степовій – 8 - 10 т. Для розширеного відтво­рення гумусу внесення органічних добрив найближчим часом слід збільшити в зоні Полісся до 18 - 20 т/га, в лісостеповій – 13 - 15, її степовій зоні – 10 -

Таблиця 3.7 - Внесення органічних добрив під основні сільськогосподарські культури в Україні в середньому за 1981 – 1985 рр., т/га

12 т/га, тобто у середньому по країні до 11 т/га (Грінченко та ін., 1984; Медвідь, 1986, Бацула, 1988).

Важливим резервом поновлення органічної речовини у ґрунті є рослинні рештки сільськогосподарських культур. З підвищенням урожайності їх кількість зростає, а частка у загальній біомасі знижується. Тому, чим вища урожайність, тим більше ґрунт збагачується органічною речовиною.

Різні рослини відіграють неоднакову роль у поповненні запасів гумусу у ґрунті. У польових сівозмінах коефіцієнт гуміфікації органічних решток коливається в межах від 0,10 до 0,25. Мінімальні показники мають рослинні рештки просапних культур, макси­мальні - зернобобових культур і багаторічних трав. Зернові культури займають проміжне положення (табл. 3.8). Мінералізація гумусу під різними культурами теж неоднакова (табл. 3.9).

Таблиця 3.8 - Коефіцієнти гуміфікації рослинних решток і гною в ґрунті

Таблиця 3.9 - Середньорічна мінералізація гумусу в чорноземі типовому східного району лісостепової зони України (1985), т/га

Для задоволення потреби землеробства в органічних добривах разом з використанням традиційних їх видів потрібно вишукува­ти нові органічні матеріали. Це насамперед сапропелі, а також відходи лісової, деревообробної, гідролізної, харчової, шкіряної та інших видів промисловості.

Розв'язання проблеми гумусу нерозривно пов'язане з веден­ням землеробства, складовою частиною якого є система обробіт­ку ґрунту. Віковий досвід землеробства показує, що при оранці з поворотом скиби неможливо зберігати і підтримувати запаси гу­мусу в ґрунтах на достатньому рівні. Про це свідчать масштаби дегуміфікації ґрунтів у нашій країні і за кордоном.

Вихід з положення, що склалося, один: створення регіональ­них екологічно збалансованих ґрунтозахисних систем землероб­ства, що забезпечать цілковите припинення або зведення до мінімально допустимих меж втрат ґрунтів внаслідок ерозійних процесів, зниження інтенсивності біологічної мінералізації гуму­су. Важливою ланкою в таких системах землеробства поряд з контурно-меліоративною організацією території, комплексом проти­ерозійних гідротехнічних та лісомеліоративних заходів є ґрунто­захисні технології вирощування сільськогосподарських культур, основані на обробітку ґрунту без обороту скиби. При існуючих обсягах використання органічних добрив лише такий обробіток в поєднанні з мульчуванням ґрунту рослинними рештками здатний наблизити процеси гуміфікації до природних і забезпечити вихід землеробства на позитивний баланс гумусу.

Читайте також:

1. II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
2. II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
3. II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
4. III. Актуалізація опорних знань дітей та їхнього життєвого досвіду.
5. III. Актуалізація опорних знань учнів.
6. III. Актуалізація опорних знань.
7. III. Актуалізація опорних знань.
8. III. Актуалізація опорних знань.
9. III. Актуалізація опорних знань.
10. III. Актуалізація опорних знань.
11. III. Актуалізація опорних знань. Повідомлення теми і завдань уроку.
12. III. Актуалізація опорних знань. Повідомлення теми і завдань уроку.

Переглядів: 2538