Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Розділ V

Право власності на природні ресурси в Україні

= § 1. Поняття та зміст права власності на природні ресурси

Інститут права власності є однім із основних правових інсти­тутів екологічного права, оскільки відносини власності виступають передумовою виникнення будь яких інших правовідносин стосов­но використання природних ресурсів. Власність становить еко­номічну основу життя суспільства і виражається як відносини між людьми з приводу матеріальних та інших благ. Ці відносини скла­даються в сфері належності данних благ одним особам і відчужен­ня їх у інших осіб. Належність чи привласнення матеріальних та інших благ складає сутність відносин власності.

Право власності є юридичним вираженням, формою закріплен­ня економічних відносин власності і являє собою врегульовані за­коном суспільні відносини по володінню, користуванню та розпо­рядженню об'єктами власності.

Слід розрізняти поняття «власність» та «право власності». Власність — це економічна категорія, що виражає відносини лю­дей з приводу виробництва та розподілу матеріальних благ. Влас­ність як економічна категорія властива певному способу вироб­ництва і є основою виробничих відносин.

Поряд з іншими засобами виробництва природні ресурси утво­рюють матеріальну основу розвитку суспільства. Задовольняючи матеріальні потреби суспільства, дані об'єкти природи як об'єкти власності виконують економічну функцію. Але, будучи одночасно і об'єктами навколишнього природного середовища, вони здійсню­ють і екологічну функцію. Таким чином, економічні відносини, властиві інституту власності взагалі і поширені на природні об'єкти зокрема, доповнюються екологічним змістом, що перетворює їх на еколого-економічні відносини.

Інститут права власності на природні ресурси в Україні отримав свій розвиток з початком корінних змін у системі відносин власності У зв'язку з переходом до ринкових реформ. Зміна економічного уст­рою у нашій державі після отримання незалежності з соціалістично-


 
 


Загальна частина

го на ринкове призвело до роздержавлення відносин власності і ут­вердження нових рівноправних форм власності, зокрема приватної та колективної. Екологічним законодавством України не передба­чено поновлення права приватної власності на природні ресурси особам, яким раніше, до часів панування на території України Ра­дянської влади, воно належало. Чинними визнаються лише відно­сини власності, які виникли після набуття Україною незалежності.

Протягом останніх років в України сформувався принципово новий інститут права власності на природні ресурси, започаткова­ний Законом України від 7 лютого 1991 року «Про власність»'. По­ложення цього Закону стали визначальними для прийняття в по­дальшому відповідних поресурсних кодексів та законів. На підставі цих нормативних актів можна зробити висновок про те, що право власності на природні ресурси — це сукупність правових норм, що закріплюють та охороняють володіння, користування та розпоря­дження природними ресурсами в інтересах як особи, так і сус­пільства в цілому.

Таким чином, право власності на природні ресурси в об'єктив­ному значенні слід розуміти як сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні ресурси в Україні.

На основі норм права та відповідно до них виникає й існує пра­во власності в суб'єктивному значенні, тобто право власності кон­кретних суб'єктів права на певні частини природних об'єктів.

Відповідно до Конституції України всі природні ресурси, а саме земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресур­си, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентшіьного шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу і основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Таким чином закріплюється особливий правовий статус природних ресурсів, який впливає на зміст права власності віднос­но них. Тому право власності на природні ресурси має ряд спе­цифічних особливостей, пов'язаних як з екологічним змістом ос­танніх, так і особливим статусом охорони та використання.

По-перше, право власності на природні ресурсі не є всеосяж­ним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть перебувати у власності, а лише ті з них, що є відносно стабільни­ми, що підлягають індивідуалізації. До них належать земля, її над-

Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.


Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні

ра, води, ліси та тваринний світ. Інші елементи природного сере­довища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами влас­ності (вітрова та сонячна енергія, кліматичні ресурси тощо) бо не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини та суспільства з метою перетворення їх на свою власність.

По-друге, природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами права власності, проте нерозривно екологічно взаємопов'язані, їх не можна відокремлювати від навколишнього природного середо­вища, вони підкоряються саме законам розвитку довкілля. Тому ви­лучення природної речовини в процесі використання природних ресурсів як об'єктів права власності, а саме видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, відстріл та відлов-лення тварин, ловля риби і т. ін. не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виник­нення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлу­атації природних ресурсів.

І нарешті, по-третє, природні ресурси як об'єкти природного по­ходження складають національне багатство України і, на відміну від товарно-матеріальних цінностей, не мають вартості. Вони не є май­ном у прямому значенні цього слова. Грошова оцінка землі та інших ресурсів природи виражає відносини приватної власності на при­родні багатства. Ціна в даному випадку виступає у вигляді капіталізо­ваної ренти. Відчужуючи природний об'єкт, власник по суті продає право на одержуваний з нього прибуток, продає право на ренту.

Загальнопоширеним є в юридичній науці визначення змісту суб'єктивного права власності як сукупності трьох правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню природними ре­сурсами в межах, визначених законом. Ні в земельному, ані цивіль­ному законодавстві, на жаль, не визначено поняття цих правомоч­ностей, тому вони і сформульовані в науковій літературі1.

Переліченими правомочностями не вичерпується зміст суб'єк­тивних прав власника. В юридичній літературі пропонуються й інші правомочності власника щодо об'єкта власності, наприклад, пра­во на здійснення власної господарської діяльності2. Але, на наш по­гляд, більш обґрунтованною є позиція О. В. Дзери, який вважає

'Див.: Право власності в Україні: Навч.посіб / За заг. ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. - К., Юрінком Інтер, 2000. - С. 432-441; Екологічне право України: Підручник / За ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана. - X., Право, 2001. -С.83-88.

2Див.: ЛазарЯн. Собственность в буржуазной правовой теории. - М., 1985. -

С 19-20.


Загальна частина

«доцільним застосування випробуваної часом тріадної формули правомочностей власника, якою у принципі можуть бути охоплені будь-які конкретні вияви цих традиційних правомочностей»1.

Кожна з правомочностей має свої особливості щодо природних ресурсів як об'єктів права і своє призначення. Право володіння — це право фактичного (фізичного чи господарського) панування над певним природним об'єктом. Зрозуміло, що фактичне володіння тим чи іншим природним об'єктом, а в даному випадку землею, надрами, лісами, тваринним світом, робить можливим здійснення інших правомочностей — користування та розпорядження ними. Очевидно, що не можна використовувати природні ресурси, не маючи господарського або фактичного панування над ними. Про­те правомочність власника, що розглядається відносно природних ресурсів як об'єктів права власності, має певну своєрідність. Це вик­ликано не відокремленістю окремих природних ресурсів від навко­лишнього природного середовища, їх екологічним взаємозв'язком, неможливістю їх вилучення та перенесення, скажімо, в інше місце своєму господарстві, у складі майна. Право володіння одним і тим же природним об'єктом належить у подібних випадках і власнику, і особі, якій власник передає об'єкт за договором. Тут володіння не відокремлюється від права власності, бо і власник, і користувач ма­ють, згідно із законом, право на витребування речі з чужого неза­конного володіння.

Разом з тим, право володіння осіб, що не є власниками, істот­но відрізняється від права володіння власника. Право володіння цих осіб має похідний характер. Воно завжди припускає право влас­ності на даний природний об'єкт як право первісне. Власнику, крім права володіння, належать також правомочні користування та роз­порядження. Інші ж володарі, як правило, повністю позбавлені права розпорядження і мають право користування в межах, вста­новлених договором з власником (наприклад, оренда земельної ділянки).

Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу — титул. Правовою підставою володіння власника є його право власності. Для інших осіб такою підставою може бути договір з власником, адміністративний акт та інші юридичні факти. Еко­логічне право визнає тільки титульне володіння. Якщо особа фактично володіє річчю, але без належної підстави (титулу), вона

1 Право власності в Україні: Навч.посіб. / За заг. ред. О. В. Дзери, Н. С. Куз-нецової. — С. 18.


 


Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні

вважається незаконним власником. Користування — це право влас­ника задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби. З урахуванням екологічної специфіки природних ресурсів як об'єктів права власності під користуванням в даному випадку слід розуміти забезпечену законом можливість їх безпосередньої госпо­дарської експлуатації для наданих цілей шляхом вилучення з них їх корисних властивостей, у тому числі отримання плодів та інших прибутків. Право користування, як і право володіння, може на підставі договору з власником належати і не власнику. Право ко­ристування осіб, що не є власниками, похідне і залежне від права власності. Зокрема, орендар може користуватися орендованою зе­мельною ділянкою тільки згідно з договором та цільовим призна­ченням землі.

Виключною правомочністю власника є право розпорядження. Право розпорядження — це визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану природних об'єктів, визначен­ня їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність).

Такими діями є в основному угоди (купівля-продаж, даруван­ня, обмін та ін.). Внаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб'єкту всі свої правомочності, тобто вичерпує своє пра­во (наприклад, у разі продажу).

Право розпорядження включає можливість вчинення не лише угод, але й інших юридичних актів. Так, розпорядження державною власністю на природні ресурси можливе шляхом видання адмі­ністративних актів.

Чинне законодавство проголошує рівність усіх форм власності, передбачає створення рівних умов для їх розвитку та захисту (ст. 2 Закону України «Про власність»). Проте фактично власники при­родних ресурсів мають різний обсяг права розпорядження.

У найбільш повному обсязі право розпорядження властиве пра­ву державної власності на природні ресурси. Зміст права розпоря­дження держави-власника складають повноваження щодо передачі природних об'єктів у комунальну або приватну власність, надання їх у використання і вилучення їх з використання. Не слід, проте, вклю­чати в поняття розпорядження правомочності держави як суверена. Так, визначення порядку, умов і форм природокористування, здійс­нення обліку природних ресурсів і контролю за їх раціональним використанням є здійсненням функцій держави-суверена, бо зазна­чені заходи не викликають зміни юридичної долі природного об'єкта і тому не можуть розглядатися як правомочність власника.


Загальна частина


Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні


 


Певні особливості має правомочність розпорядження права приватної власності на природні ресурси. Громадяни України, влас­ники природних ресурсів, можуть укладати угоди стосовно ос­танніх, але з встановленими законом обмеженнями. Так, власник земельної ділянки не може змінити цільового призначення землі, він зобов'язаний укладати договір застави виключно з кредитним закладом та ін. Накладено мораторій стосовно відчуження земель сільськогосподарського призначення та ін. Правомочності во­лодіння, користування і розпорядження характеризують у сукуп­ності забезпечені власнику можливості, але не розкривають повною мірою специфіку права власності на природні ресурси як суб'єктив­ного права. Важливою ознакою, що характеризує відносини влас­ності, є їх незалежність. Згідно із цим і суб'єктивне право власності необхідно розглядати як забезпечення і гарантування особі можли­вості володіти, користуватися та розпоряджатися природними об'єктами незалежно, на свій розсуд. Це ознака органічно власти­ва правомочностям власника.

Незалежне (на свій розсуд) володіння, користування і розпоря­дження власника природним об'єктом або його частиною означає, що укладені в перелічених правомочностях можливості забезпечені й гарантовані власнику законом, вони не базуються на праві будь-яких інших осіб.

Незалежний характер суб'єктивного права власності на при­родні ресурси не означає, що воно не залежить від закріпленої у нормах права волі суспільства. Наявність визначених і встановлю­ваних законом обмежень права власності, пов'язаних з необхід­ністю збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь та забезпечення здорового і безпечного навколишнього середовища для нинішнього, є об'єктивною необхідністю. Тому власник може володіти, користуватися та розпоряджатися природними ресурса­ми тільки в межах, встановлених законом. Проте обмеження пра­ва приватної власності на природні ресурси у частині обмеження прав розпорядження, що містяться в чинному законодавстві, не зумовлені екологічним змістом і не відповідають сучасним завдан­ням створення багатоукладної ринкової економіки з розвиненим екологічно орієнтованим ринком природних ресурсів'.

'Див.: Колякін О. А. Земельне законодавство України: перспективи розвитку; Кулініч П. Ф. Ринкова реформа і структурна перебудова земельного законодавства України//Правова система України: теорія і практика: Тези доп. і наук, повідомлень науково-практ. конф. — К., 1993.—С. 301—307.



Читайте також:

  1. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
  2. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
  3. V розділ. Товарна політика підприємства
  4. VI розділ. Маркетингова цінова політика
  5. VII розділ. Маркетингові рішення з розподілу та збуту товару
  6. VIII розділ. Маркетингова політика комунікацій
  7. А) Роздільне складання таблиць (За підручником Богдановича М.В.)
  8. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
  9. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
  10. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
  11. Аналіз бойових дій пожежних підрозділів
  12. Б – розділення гелю на дві фази




Переглядів: 461

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Екологічних прав громадян | Форми власності на природні ресурси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.