Соціально-економічні підтипи

ІІ. Країни транзитивної економіки

2.1. країни, що формують ринкову економіку з 80-х років ХХ ст.:Польща, Чехія, Угорщина, Балканські країни.

2.2. країни, що переходять до ринкової економіки з 90-х років ХХ ст.:країни Східної Європи + СНД.

ІІІ. Країни централізованої економіки, що реформуються(переходять до регульованої ринкової економіки): Китай, Північна Корея, В’єтнам, Куба.

Пропонується самостійно визначити спільні риси, що характерні для країн ІІ та ІІІ типів.

ІV. Країни, що розвиваються з ринковою економікою(близько 120 держав)

Спільні риси:

- багатоукладність економіки;

- слаборозвинутість, яка виражається в якісній неоднорідності і системній невпорядкованості суспільства, що складається з різних економічних та неекономічних інститутів традиційного й сучасного типів, а також проміжних перехідних структур;

- залежність від країн-лідерів, що проявляється у відносинах домінування й підкорення, які останніми десятиріччями реалізуються економічними методами. Економічна залежність впливає на політику, ідеологію та культуру цих країн;

- суттєвий вплив релігійної сфери на соціально-економічний розвиток та інші.

4.1. країни відносно-зрілої ринкової економіки та нові індустріальні країни (НІК)[5]:в Азії – це Індія, Туреччина, Південна Корея, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Малайзія; в Латинській Америці – Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, Венесуела, Перу; в Африці – Марокко, Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет.

4.2. країни експортери-нафти з високими доходами:Бруней, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Іран, Саудівська Аравія. Ознаки: завдяки припливу «нафтодоларів» ці країни наблизилися до економічно розвинутих країн за показником ВВП на душу населення; в цих країнах прискорено йдуть процеси перебудови господарства, чому сприяють значні інвестиції, використання передових технологій розвинутих країн, дешева робоча сила, вигідне ЕГП; беруть активну участь у світовій торгівлі тощо.

4.3. малі острівні держави з високими доходами:Багамські острови, Ямайка, Барбадос, Бахрейн, Сейшельські острови, Мальдівські острови. Ознаки: не мають природних ресурсів для розвитку економіки, найбільш розвинуті галузі третинного сектору (туризм, фінансовий сектор – виконують функції офшорних центрів[6]).

4.4. Країни середніх можливостей або економічно-слабкі держави (найчастіше зі змішаною економікою):Нікарагуа, Папуа - Нова Гвінея, Ангола, Ефіопія та інші. Ознаки: країни знаходяться посередині між країнами з високими доходами і найменш розвинутими країнами. Основна частина цих країн зайнята у сільському господарстві; промисловість у більшості країн представлена в основному переробкою продукції сільського господарства і гірничовидобувною промисловістю; остання різко переважає над обробною промисловістю. Більшість країн мають значний потенціал для дальшого економічного розвитку, проте їх внутрішні ресурси недостатні і вони змушені залучати фінансові ресурси з економічно розвинених країн, що призводить до зростання заборгованості. Саме за рахунок країн даного соціально-економічного підтипу збільшується частка найменш розвинених країн.

4.5. Найменш економічно розвинені країни (близько 50 країн): Афганістан, Бангладеш, Бенін, Буркіна-Фасо, Бутан, Вануату, Гаїті, Гвінея-Бісау, Гамбія, Замбія, ДРК, Лаос, Малі, Непал, Руанда, Сомалі, Судан, Чад та інші.Ознаки: низький рівень доходів, економіка має аграрно-сировинний характер; у сільському господарстві зайнято в середньому три чверті жителів і створюється близько половини ВВП; гострою є продовольча проблема; країни у своїй більшості є експортерами двох видів традиційних сировинних товарів та імпортерами промислових і продовольчих товарів; характерні низькі рівні економічного зростання, які у поєднанні з високими темпами приросту населення зумовлюють надзвичайно низький рівень життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підтипи країн	\|	Поняття про організації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.