Розподіл повноважень між Співтовариством та державами-членами відповідно до первинного законодавства ЄС

Співвідношення права Європейського Союзу як права міжнародної структури з національним правом

Розподіл повноважень між Співтовариством та державами-членами відповідно до первинного законодавства ЄС.
Пряма дія і пряме застосування нормативних актів ЄС.
Питання верховенства права.
Субсидіарність.

Встановлюючи взаємовідносини між ЄС і його членами, важливо точно визначити, де саме проходить "демаркаційна" лінія розподілу повноважень між ними. На відносно ранній стадії розвитку прецедентного права Суд ЄС (раніше Суд Європейських співтовариств), що Співтовариство набуло "дійсних повноважень, які випливають з обмеження суверенітету або передачі повноважень від держав Співтовариству". Тоді постає запитання, чи набуває ЄС виключної юрисдикції щодо напрямів, зазначених у Договорах, внаслідок передачі йому цих повноважень? Відповідь на це запитання доповнюється прецедентним правом Суду ЄС, яке надає Співтовариству (тепер ЄС) виключних, конкуруючих та паралельних повноважень щодо національних органів влади. Чи підпаде сфера регулювання під будь-яке з цих повноважень, залежатиме не тільки віл суттєвих положень Договору, а й від усієї його структурі.

В Лісабонському договорі про ЄС (ст.. 5) також згадується виключна, субсидіарна та пропорційна компетенція в площині відносин ЄС та країн-членів.

Виключна юрисдикція. ЄС має виключну юрисдикцію в галузях, стосовно яких формулювання положень Договору або їх контекст точно вказують на те, що саме вони надають Співтовариству повні й чітко визначені повноваження, виключаючи водночас будь-яку можливість для держав-членів діяти в односторонньому порядку, навіть до того, як інституції Співтовариства використають ці повноваження, прийнявши відповідні положення.

Виключну юрисдикцію Співтовариства в деяких галузях затвердив також Суд. Так, у своїй Позиції щодо місцевих цінових стандартів (Local Cost Standard Opinion) він встановив, що спільна торгова політика є галуззю, в якій Співтовариство може діяти тільки з метою недопущення будь-яких конкурентних дій з боку держав-членів. В іншому своєму рішенні він постановив, що Співтовариство мало виключну юрисдикцію для того, щоб стати стороною міжнародної Конвенції про захист ядерних матеріалів не лише тому, що воно має міжнародну правосуб’єктність,а й враховуючи задачі Договору про заснування Євроатому. В рішенні у справі Kramer Суд Європейських Співтовариств постановив, що політика стосовно зберігання морських ресурсів також є сферою, за яку Співтовариство несе виключну відповідальність.

Наявність сфер, щодо яких ЄС має виключну юрисдикцію, ставить і таке питання: а що ж станеться, якщо ЄС не прийме відповідних норм у цій галузі? З даного питання Суд ЄС прийняв рішення про те, що передача повноважень щодо цих сфер є повною і визначеною і не може ні спричинити повернення цих сфер під юрисдикцію держав-членів, ні надати останнім можливість діяти в односторонньому порядку. В разі, якщо інституція ЄС не діє належним чином, владні органи держав-членів можуть вжити необхідних заходів, але тільки на тимчасовій основі й тільки після проведення консультацій з Комісією і досягнення її згоди. Питання щодо того, які галузі належать до виключної юрисдикції ЄС, є дуже важливим, особливо коли виникає необхідність визначити сферу застосування принципу субсидіарності.

Конкуруюча юрисдикція. Протягом тривалого часу країни Східної Європи відмовлялися визнавати Співтовариство міжнародною юридичною особою. Вважалося, що в міжнародних відносинах Співтовариство і держави-члени мають «конкуруючу юрисдикцію». Цей вид юрисдикції завжди розглядався як виключний і тимчасовий. Крім того, певна кількість галузей не була спеціально віднесена Договором до юрисдикції Співтовариства, але вони потенційно є сферою, за яку Співтовариство, а нині ЄС, несе відповідальність. Доти, доки інституції ЄС не прийняли законодавство в цій сфері, держави-члени мали щодо неї конкуруючу юрисдикцію. Але навіть тут повноваження держав-членів не були необмеженими, оскільки ці держави не могли порушувати норми, що стосуються заборони дискримінації, або обмежувати принцип вільного переміщення товарів, осіб, послуг і капіталу. Показовим прикладом цього можуть стати ті сфери права, що регулюють діяльність компаній, які досі не гармонізовані з правом ЄС (і для яких у ньому є певна кількість проектів, з тієї чи іншої причини не були прийняті). Оскільки темп європейської інтеграції значною мірою прискорився, питання щодо цих сфер постають усе рідше.

Паралельна юрисдикція.Цей тип юрисдикції належить до сфер, в яких право ЄС єдодатковим донаціонального права. Так, право конкуренції забороняє лише зловживання з боку одного чи кількохпідприємств своїм домінуючим становищем на спільному ринку або на значній його частині як «несумісне зі спільним ринком» і таке, що «може негативно позначитися на торгівлі між державами-членами»(ст. 106 Договору про функціонування ЄС). Тому підприємства, які контролюють істотну частину лише національного ринку, в ст. 106 не зазначені. Національні органи влади можуть використовувати паралельну юрисдикцію, коли вона стосується права поведінки таких компаній щодо порушення правил конкуренції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Прийняття законодавства	\|	Пряма дія і пряме застосування нормативних актів ЄС

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.194 сек.