Теорія економіки пропозиції (supply-side economics)
(А. ЛафферР. Мандель М. Фелддстайн, М. Боскін)
методологічно базується на таких засадах:
• теорія ринків Сея, концептуальні положення праць Ф. Хайєка, М. Фрідмена, у яких відстоюються ідеї економічного лібералізму та негативне ставлення до кейнсіанських методів державного регулювання економіки;
• мікроекономічний підхід до аналізу таких економічних проблем;
• основна увага відводиться впливу податків і фіскальної політики на економічну активність;
• корегування системи державного регулювання в напрямку її переорієнтації на проблеми пропозиції ресурсів і їх ефективного використання, а також на зміцненні ринкових основ господарювання (приватизація і дерегулювання).
Основні положення концепції економіки пропозиції:
• обгрунтування залежності сукупного попиту від сукупної пропозиції та визнання пропозиції провідною категорією економічних відносин;
• орієнтуючись на товарну пропозицію пропонують активізувати стимулюючі мотиви підприємницької діяльності господарюючих суб’єктів (головним стимулом господарської діяльності вважають приватну ініціативу, без якої неможливе ефективне використання ресурсів та економічне зростання як у коротко-, так й у довгостроковому періодах);
• основною перешкодою на шляху розширення пропозиції і ефективного використання ресурсів вважають надмірний рівень оподаткування, що зменшує стимули до праці, заощаджень та інвестицій, а також інституційні обмеження (діяльність профспілок, законодавчий мінімум зарплати допомоги по безробіттю антимонопольне законодавство тощо).
Рекомендації щодо економічної політики держави:
• орієнтованість економічної політики на виробництво, пропозицію;
• зниження податків з юридичних осіб з метою вивільнення частини прибутків для інвестування;
• зниження податків з фізичних осіб задля стимулювання заощаджень населення;
• приватизація і дерегулювання економіки;
• скорочення державних витрат, передусім у соціальній сфері;