• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

РОЗДІЛ 8

23 березня 1976 р. Міжнародні пакти були ратифіковані Укра­їною з такою заявою, що була зроблена при їх підписанні: «Укра­їнська Радянська Соціалістична Республіка заявляє, що поло­ження пункту 1 статті 26 Міжнародного пакту про економіч­ні, соціальні і культурні права та пункту 1 статті 48 Міжнарод­ного пакту про громадянські і політичні права, згідно з якими ряд держав не може стати учасниками цих пактів, мають дис­кримінаційний характер, і вважає, що пакти відповідно до принципу суверенної рівності держав повинні бути відкриті для участі всіх зацікавлених держав без будь-якої дискримі­нації або обмеження» '.

МПГПП в цілому передбачає більше прав, ніж ЗДПЛ. Ра­зом з тим деякі з прав, передбачені у Декларації, не включені до МПГПП. Це право на приватну власність, право на приту­лок та право на громадянство. Перше, зокрема, не було вклю­чене в Пакт через різноманітні ідеологічні та політичні розбіж­ності держав - членів ООН.

МПГПП передбачив створення Комітету з прав людини, основним завданням якого вважалась оцінка звітів усіх дер-жав-учасниць, які ці держави були зобов'язані надавати щодо заходів із впровадження прав людини. Однак Комітет не упов­новажений перевіряти звіти держав, проводячи своє власне розслідування. Він тільки може вимагати від представників держав дати пояснення щодо змісту звіту та запросити додат­кову інформацію, вказати на серйозні проблеми та звернути на них увагу ГА ООН і держав - членів ООН. Разом з тим МПГПП передбачав створення механізму міждержавних скарг, який давав можливість одній державі-учасниці звинуватити іншу державу в порушенні договору. Проте, ратифікуючи Пакт, держава автоматично не визнає юрисдикцію Комітету розгля­дати міждержавні скарги. Для цього приймаються окремі де­кларації, якими визнається юрисдикція Комітету розглядати такі скарги. Система ця, однак, залишається дуже слабкою і не передбачає судового розгляду, а тільки механізм формаль­ного примирення.

До МПГПП був прийнятий Факультативний протокол, який надає право індивідам подавати скарги до Комітету у випадку порушення державою - стороною Пакту, яка ратифікувала Факультативний протокол, їхніх прав, передбачених МПГПП. Для України Факультативний протокол набув чинності 25 жовт­ня 1991 р. Процедура розгляду скарг Комітетом з прав люди­ни буде проаналізована нижче.

МПЕСКП включає значно більший перелік соціальних, еко­номічних та культурних прав, ніж ЗДПЛ, а також описує

¹ Права людини. Міжнародні договори України...— Вказ. праця.- С. 197.

права людини і і л
і міжнародне право | ^5________________

та тлумачить їх, часто визначаючи кроки до їх реалізації. Зобов'язання держав-учасниць за МПЕСКП значно відрізняються від вимоги негайної імплементації, що міститься в МПГПП. Згідно з ч. 1 ст. 2 МПЕСКП «кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних ме­жах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити по­ступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законо­давчих заходів»¹. Отже, ратифікуючи МПЕСКП, держава не зобов'язується негайно реалізувати перелічені в ньому права, адже для їх задоволення необхідні економічні та технічні ре­сурси, навчання та планування, поступова реструктуризація соціальних пріоритетів та в багатьох випадках міжнародне спів­робітництво.

МПЕСКП не створює жодної системи міждержавних чи індивідуальних скарг, а тільки вимагає від держав-учасниць подавати доповіді про вживані ними заходи і про прогрес на шляху до дотримання прав, визнаних у цьому Пакті (ч. 1 ст. 16). Ці доповіді подаються Генеральному секретареві ООН, який надсилає їх в Економічну і соціальну раду (ЕКО-СОР) відповідно до положень цього Пакту. ЕКОСОР делегу­вав функцію перегляду доповідей робочій групі своїх чле­нів, відомій як Сесійна робоча група з імплементації МПЕСКП, котра звітує про свої загальні враження від доповідей ЕКОСОР Комісії ООН з прав людини та спеціалізованим агентствам ООН з економічних, соціальних та культурних прав ².

Починаючи з 1976 р., ЕКОСОР прийняла низку резолю­цій, якими було утворено Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, що складається з 18 експертів, які обрані в особистій якості (іп регзопаї сарасШез). Комітет вперше зі­брався у березні 1987 р. ³ і з часу свого заснування намагався зробити систему нагляду за дотриманням норм МПЕСКП більш ефективною.

За роки після прийняття Міжнародного Білля про права в рамках ООН було прийня­то велику кількість договорів, які торкають­ся окремих видів порушень прав людини, зо­крема геноциду, расової дискримінації, дис­кримінації жінок та дітей, катувань тощо. Ви­нищення мільйонів євреїв та людей інших національних, етнічних та релігійних груп під час фашистського голокосту спричинило при­йняття у 1948 р. Конвенції ООН про запобі­гання злочинові геноциду і покарання за ньо­го '. УРСР ратифікувала Конвенцію про гено­цид 22 липня 1954 р. із застереженням про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжна­родного Суду ООН. Указом Президії Верхов­ної Ради Української РСР «Про зняття зроб­лених раніше застережень Української РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Між­народного Суду ООН щодо спорів про тлума­чення й застосування ряду міжнародних дого­ворів» було знято застереження до ст. 9 Кон­венції про геноцид ².

Конвенція проголошує геноцид, вчинений у мирний час чи в час війни, злочином за міжнародним правом, тобто грубим порушенням міжнародного права, за який карається індивіду­альний злочинець. Злочин за міжнародним правом, як зазна­чалось вище, відрізняється від звичайного порушення міжна­родного права, відповідальність за яке несе уряд.

Конвенція визначає злочин геноциду як такі дії, що чи­няться з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку, а саме:

а) вбивство членів такої групи;

б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумо­
вого розладу членам такої групи;

в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життє­
вих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне
винищення її;

'Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 25.

²Аіаіоп Р. ТЬе ІІпіїей Каііопз Зресіаіігей А^епсіез апсі ІтріетепШіоп оі їЬ.е Іп1;егпа1;іопа1 С^епапі; оп Есопотіс, Восіаі аші СиНигаї Кі£п*з // СоіитЬіа ^. Тгапзп. Ь.- 1979.- V. 18.- Р. 79.

³ АШоп Р., 8ітта В. Гігз* Зеззіоп ої іпе ІЖ СоттШее оп Есопотіс 8осіа1 апсі СиНигаї Кі£п£з // Ат. <І. Іпі. Ь.- 1987.- V. 81.- Р. 747.

¹ Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього //
Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи.- Вказ.
праця.- С. 63-67.

² Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р.
«Про зняття зроблених раніше застережень Української РСР про невизнання
обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення
й застосування ряду міжнародних договорів» // Міжнародні договори України /
Упоряд. Ю. Качуренко.- Т. 1: 1986-1990.- К.: Право, 1997.- С. 215-216.

РОЗДІЛ 8

права людини і і г
і міжнародне право | О

г) заходи, розраховані на запобігання дітородінню у середо­
вищі такої групи;

д) насильна передача дітей з однієї групи людей в іншу (ст. 2).
Згідно зі ст. 6 Конвенції про геноцид осіб, обвинувачених у

вчиненні геноциду, повинен судити компетентний суд тієї дер­жави, на території якої було вчинено це діяння, або такий міжнародний кримінальний суд, який може мати юрисдик­цію щодо сторін цієї Конвенції, які визнали юрисдикцію та­кого суду. Міжнародний кримінальний суд, Статут якого було прийнято в липні 1998 р. у Римі і який розпочав свою роботу у 2002 р., має юрисдикцію щодо злочину геноциду. Крім того, покарання винних у злочині геноциду покладається і на наці­ональні суди. Окрім судів держав, на території яких було вчи­нено акт геноциду, юрисдикцію у цих справах за міжнарод­ним правом мають також суди держав, чиє громадянство ма­ють обвинувачені, а також суди будь-якої держави згідно з принципом універсальної юрисдикції, що застосовується до злочину геноциду '.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, прийнята ГА ООН у 1965 р., забороняє расову дискримінацію, яка визначається як «будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага за ознаками раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення ви­знання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соці­альній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя» (п. 1 ст. 1). МСС розглядає це визначення расової дис­кримінації як авторитетне тлумачення значення та меж нор­ми Статуту ООН, що забороняє дискримінацію ².

Держави-учасниці цієї Конвенції зобов'язуються ліквіду­вати расову дискримінацію на своїй території та використову­вати всі належні засоби, в тому числі й законодавчі, для забез­печення недискримінації. Дається перелік основних громадян­ських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав, до яких застосовується це зобов'язання.

На відміну від Пактів Конвенція передбачає вирішення спору між двома або кількома державами-учасницями щодо тлумачення чи застосування цієї Конвенції Міжнародним Су­дом, якщо його не розв'язано шляхом переговорів або проце­дур, спеціально передбачених у Конвенції (ст. 22). Таким чи­ном, ратифікуючи Конвенцію, держава зобов'язана визнати

¹ ВиегеепіНаі Тк- Ор. сії.- С. 50.

² ЗсНшеіЬ Е. ТЬе ІігЬегпаиопаі Соигі ої «Іизисе аікі іЬе Нитап
Сіаизев ої *Ье СНагіег // Ат. 3. Іпі. Ь.- 1972.- V. 66.- Р. 337.

юрисдикцію Міжнародного Суду щодо спорів згідно з Конвен­цією. Багато держав, особливо тих, що належали до радян­ського блоку та держав Африки і Азії, ратифікували Конвен­цію із застереженням до ст. 22, вимагаючи згоди обох сторін спору перед тим, як звернутись до МСС. УРСР зняла застере­ження до ст. 22 Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації про невизнання обов'язкової юрисдикції Між­народного Суду ООН Указом Президії Верховної Ради УРСР від 14 березня 1989 р., про який ішлося вище.

Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р. (надалі - Конвенція про апартеїд) набула чинності у 1976 р.'. Конвенція проголошує апартеїд «злочином проти людства» та стверджує, що нелюдські акти, які є наслідком політики і практики апартеїду і подібної до нього політики і практики расової сегрегації та дискриміна­ції, порушують принципи міжнародного права (ст. 1). Відпові­дальність за вчинення злочину апартеїду поширюється не тіль­ки на осіб, членів організацій та установ і представників дер­жав, які здійснюють такий злочин, але й на тих, хто безпосе­редньо сприяє, заохочує чи співпрацює у здійсненні злочину апартеїду (ст. 3). Особа, звинувачена в такому злочині, підля­гає юрисдикції суду будь-якої держави-учасниці та будь-яко­му міжнародному карному трибуналові, який має юрисдик­цію щодо тих держав-учасниць, які визнають його юрисдик­цію (ст. 5). Сама ж Конвенція такого трибуналу не створює.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (надалі — Конвенція про дискримінацію жінок), прий­нята ГА ООН у 1979 р. ², націлена на ліквідацію такої дискри­мінації в усіх її формах і проявах. Україна ратифікувала цю Конвенцію 24 грудня 1980 р. із застереженням про невизнан­ня обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН. Згада­ним вище Указом Президії Верховної Ради УРСР про зняття зроблених раніше застережень від 14 березня 1989 р. застере­ження до п. 1 ст. 29 Конвенції було знято.

Окрім зобов'язання засудити дискримінацію щодо жінок, держави-учасниці зобов'язуються включити принцип рівності чоловіків та жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство та приймати закони і вживати ін­ших заходів, у тому числі санкції, там, де це необхідно, що забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок (ст. 2). Конвенція також вимагає від держав-учасниць вжиття заходів

¹ Международная конвенция о пресечении преступления апартеида и
наказаний за него // Международньїе актьі о правах человека: Сборник
Документів.- М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 149-154.

² Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок // Права
^людини. Міжнародні договори України...- Вказ. праця.- С. 109-123.

РОЗДІЛ 8

Читайте також:

1. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
2. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
3. V розділ. Товарна політика підприємства
4. VI розділ. Маркетингова цінова політика
5. VII розділ. Маркетингові рішення з розподілу та збуту товару
6. VIII розділ. Маркетингова політика комунікацій
7. А) Роздільне складання таблиць (За підручником Богдановича М.В.)
8. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
9. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
10. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
11. Аналіз бойових дій пожежних підрозділів
12. Б – розділення гелю на дві фази

Переглядів: 411