Прокурорський нагляд за додержанням законів при екстрадиції та застосуванні інших міжнародно-правових норм під час дізнання та досудового слідства

Конституція України (ст. 9) передбачає, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, е частиною національного законодавства України. Тому ч. 2 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. N 1906-ГУ "Про міжнародні договори України" визначено, що у випадку, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Органи державної влади, у тому числі й органи прокуратури, повинні суворо дотримуватися вимог, що містяться в таких міжнародних договорах. У законодавчому порядку конкретизовано питання, що випливають з міждержавних угод i стосуються діяльності прокуратури. Так, у статті 26 Закону України "Про прокуратуру" передбачено: "Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання про порушення i розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або ocіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також iншi передбачені такими угодами питання". Це означає, що саме Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання у галузі прокурорсько-слідчої діяльності.

Положення міжнародних договорів визначають центральні органи, через які здійснюються зносини з питань міжнародного співробітництва і правової допомоги, особливо що стосується екстрадиції. Зокрема, Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» органами, на які покладаються повноваження по виконанню положень згаданої Конвенції, визначені Міністерство юстиції України (щодо запитів судів) та Генеральна прокуратура України (щодо запитів органів досудового слідства).

Тобто, законодавець визначає Генеральну прокуратуру України центральним органом, на який покладаються повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва в міжнародних справах на стадії досудового слідства. Такий підхід законодавця цілком відповідає функції нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства. Окрім названих законодавчих актів, які стосуються діяльності Генеральної прокуратури України, її міжнародне співробітництво здійснюється також на підставі міжнародних договорів i угод, учасницею яких є Україна, законів України та нормативних відомчих актів Генеральної прокуратури України.

До важливих міжнародних документів, які також є правовою основою для здійснення прокурорського нагляду у сфері міжнародно-правових відносин слід віднести ряд aктів ООН та Ради Європи, які регламентують права людини, у тому числі Загальну декларацію прав людини, Європейську конвенція про захист прав людини і основних свобод (Європейська Конвенція з прав людини), Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми, Типовий договір про взаємну допомогу, Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів i зловживань владою, Кодекс поведінки посадових ociб по підтриманню правопорядку та інші акти, які спрямовані на вдосконалення міжнародного співробітництва правоохоронних органів держав - членів ООН і Ради Європи.

Важливу роль у забезпеченні міжнародного співробітництва органів прокуратури відіграють багатосторонні договори, які ратифіковані Україною: Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.); Європейська конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах (1959 р.); Конвенція про передачу засуджених oci6 (1983 р.); Європейська конвенція про мiжнapoдну дійсність кримінальних вироків (1970 р.); Європейська конвенція про передачу провадження в кримінальних справах (1972 р.) та інші.

Перелік важливих Конвенцій і Угод налічує більше трьох десятків, разом з тим їх можливо умовно поділити на так звані: - спеціалізовані багатосторонні договори, які регламентують питання правової допомоги у кримінальних справах (до яких саме відносяться названі вище міжнародно-правові акти); а також - інші багатосторонні договори, окремі положення яких регламентують питання правової допомоги у кримінальних справах (стосовно протидії окремим видам злочинів, які є загрозами для людства: корупція, тероризм, торгівля людьми та інше).

Поряд із цим, Генеральна прокуратура України уклала ряд угод про правову допомогу i співробітництво з прокуратурами країн СНД, а також з інших країн світу. Серед них необхідно назвати наступні конвенції: Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 2002 року.

Невід‘ємною частиною всіх цих міжнародно-правових актів є відповідні таблицями чинності конвенцій, додаткові протоколи і довідки до них, заяви та застереженнями держав-учасниць, у яких висловлюється їх позиція, визначаються особливості чинного національного законодавства.

Значне місце в міжнародному співробітництві прокуратури України також відіграє Координаційна Рада Генеральних прокурорів країн - учасниць СНД, де приймаються i рішення з координації спільних дій у сфері боротьби з організованою злочинністю, виконання законів у сфері захисту прав i свобод людини та громадянина, інтересів держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження 1) верховенства права; 2) зміцнення правопорядку; з метою захисту від неправомірних посягань: соціально-економічних; політичних; особистих прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією України, іншими законами України та міжнародно-правовими актами.

Більш детально про відповідні права людини йдеться у Міжнародній хартії прав людини: Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права.

Вважається, що держави, виходячи зі своїх традицій, стану справ у суспільстві й рівня розвитку демократичних інститутів, вправі самостійно визначити межі й порядок припустимого втручання в права і свободи людини й громадянина. Разом з тим Європейська конвенція про захист прав людини і основних свободпередбачає певні орієнтири, яких повинні виконувати держави з метою захисту прав людини і основних її свобод. Конвенції називає обставини, при яких можливе втручання державних органів у здійснення права на повагу приватного життя людини, її особистих прав і свобод. До цих обставин відносяться:1) обов'язкова законодавча регламентація процедури вищевказаного втручання; 2) необхідність втручання в демократичному суспільстві:а) в інтересах державної безпеки, громадського порядку або економічного добробуту країни, б) для підтримання правопорядку й запобігання злочинів, в) з метою запобігання масовим заворушенням або злочинам, охорони здоров'я або захисту моральності чи захисту прав і свобод інших осіб.

Аналізуючи нормативно-пpaвовi акти у сфері міжнародного співробітництва і правової допомоги, можна визначити основі форми співробітництва органів прокуратури, які відповідно до п 2 Наказу Генерального прокурора України№8 від 26.12.2005 “Про організацію роботи органів України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги“ (зі змінами, внесеними наказом Генерального прокурора України від 23.05.2007 року №8гн-1) (далі Наказ № 8) здійснюється на принципах взаємної поваги до національного суверенітету і прав людини, добросовісного виконання зобов’язань та невтручання у внутрішні справи іноземних держав.

Перш за все це форми міжнародного співробітництва, які спрямовані на надання правової допомоги в цивільних, сімейних i кримінальних справах. До них відносяться: сприяння та надання допомоги в розслідуванні злочинів; видача ociб, що вчинили злочини; отримання свідчень i заяв; вручення документів, пов'язаних iз судочинством у кримінальних, цивільних i сімейних справах; установлення місцезнаходження ociб; проведення оглядів, обшуків, експертиз та інших слідчих дій; забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної правопорушенням; надання документів, інформації, речових доказів та iн.

Окрім форм міжнародного співробітництва, які надаються в кримінальних, цивільних та сімейних справах, органи прокуратури виконують значний обсяг робота з організації та проведення заходів міжнародного характеру. Це заходи щодо організації переговорів, нарад, семінарів, конференцій, навчання та підвищення кваліфікації, розроблення, укладення та реалізація міжнародних угод щодо спільної боротьби з злочинністю, обміну досвідом правоохоронної роботи.

Генеральна прокуратура України підтримує також прямі зв'язки з такими суб'єктами міжнародних організацій, як Інтерпол, Європол, Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю на території СНД та рядом інших організацій.

Пряма дія міжнародних договорів на території України, а також визначення ними поряд з Конституцією і Законом України «Про прокуратуру», іншими законами організації діяльності прокуратури, покладають на органи прокуратури не тільки обов‘язки з нагляду за додержанням і виконанням їх вимог, а також участі в розробці міжнародних багатосторонніх і двосторонніх договорів і угод із проблем боротьби зі злочинністю наданню та надання правової допомоги правової допомоги.

Разом з тим найбільшій обсяг роботи у сфері міжнародного співробітництва, прокуратура здійснює при виконанні наглядової функції.

Генеральний прокурор України у п. 3 Наказу № 8 гн вимагає від керівників органів прокуратури та їх структурних підрозділів усіх рівнів забезпечити додержання в діяльності підпорядкованих прокуратур та підрозділів вимог міжнародних договорів України в галузі надання правової допомоги, належну організацію нагляду за додержанням законів та виконанням положень міжнародних договорів органами дізнання та досудового слідства, підвищувати та зміцнювати авторитет органів прокуратури України на міжнародній арені.

Разом з тим, наказом встановлено обмеження щодо безпосередньої участі обласних, міських, районних та прирівняних до них прокурорів у галузі міжнародного співробітництва та правової допомоги. Таку участь вони можуть брати лише у випадках, коли це прямо передбачено відповідними міжнародними договорами України, або у межах повноважень, наданих їм наказами і дорученнями Генерального прокурора України.

Заслуговує на особливу увагу додержання Україною порядку видачі ociб для кримінального переслідування або виконання вироку на території іншої держави, а також клопотань про порушення або передачу кримінального переслідування ociб.

Головним завданням Наказу № 8 є встановлення єдиного підходу до виконання запитів слідчих і судових органів України, іноземних держав про видачу правопорушників, забезпечення належного розгляду та підготовки необхідних документів, дотримання прав і законних інтересів осіб, щодо яких запитується екстрадиція. Установлений Наказом і виданими на його виконання Інструкціями порядок може змінюватися у зв'язку з прийняттям відповідних нормативно-правових актів України.

На сьогодні чинне законодавство України не містить норм, які б регламентували порядок та процедуру екстрадиції. Норми, які лише фрагментарно регулюють окремі питання екстрадиції, містяться у таких законодавчих актах:

- Конституції України, відповідно до статті 25 якої громадянин України не може бути виданий іншій державі;

- Кримінальному кодексі України - ст.7, 8, 9, 10. Зокрема, ст.10 передбачає, що громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, не можуть бути видані іноземній державі.

У зв'язку з цим питання видачі правопорушників регулюються положеннями: Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року та двома додатковими протоколами до неї 1975 та 1978 років; Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року і протоколом до неї 1997 року; чинними двосторонніми міжнародними договорами України, які включають у себе положення про видачу правопорушників.

Відповідно до ст.28 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, ця Конвенція щодо тих країн, до яких вона застосовується, замінює положення будь-яких двосторонніх договорів, конвенцій або угод, які регулюють видачу правопорушників між будь-якими двома Договірними Сторонами.

У статті 1 Конвенції закріплено зобов'язання сторін видавати одна одній з урахуванням положень та умов, викладених у Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Трудове законодавство США	\|	Розглянемо саму процедуру екстрадиції на прикладі розслідування кримінальної справи слідчими органів міліції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.