Організація роботи в школі щодо впровадження технологій педагогічна підтримка та ігрова педагогіка

«Під педагогічною підтримкою ми розуміємо процес спільного з дитиною визначення її власних інтересів, цілей, можливостей, шляхів подолання перешкод і проблем, що заважають їй зберегти свою людську гідність і самостійно досягнути бажаних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, способі життя», - таке визначення дав автор концепції «Педагогічна підтримка дитини в навчанні» О. С. Газман.

Головна мета педагогічної підтримки - розвиток самостійності школяра, поступове і цілеспрямоване просування до здатності управляти власним життям.

Відмінність педагогічної підтримки як особливої професійної діяльності від звичайної людської підтримки полягає в тому, що педагог при виникненні проблеми може її перетворити на освітню ситуацію, створюючи умови для розвитку здібностей учня.

Займаючи особливу педагогічну позицію, доросла людина може стати «умовою» для освіти школяра, допомагаючи переконструювати проблему в низку завдань, зрозумілих й прийнятних для дитини.

Педагогічна підтримка самовизначення школярів – це сукупність науково-методичної і організаційно-педагогічної діяльності педагогічного колективу у взаємодії з соціальними партнерами школи з питань формування освітнього середовища, що сприятиме самовизначенню учнів. В даному випадку учень є не об'єктом педагогічної дії, а суб'єктом самопізнання, самовизначення, саморозвитку, що здійснюється в процесі навчання, при якому учень і вчитель є партнерами.

Педагогічна підтримка профільного і професійного самовизначення школярів включає цілий комплекс заходів, що здійснює педагогічний колектив, направлених на:

· закріплення навиків самостійної, творчої діяльності в певній сфері (знаннєво-дієвий блок);

· формування моральної, психологічної готовності до праці (мотиваційно-ціннісний блок);

· профільну і професійну орієнтацію (орієнтувальний блок).

Готовність школярів до профільного і професійного самовизначення формується поступово, тому педагогічна підтримка є безперервним процесом, основа якого закладається ще в початковій школі,

Ігрова педагогіка – це своєрідний різновид навчання та розвитку, який реалізується за допомогою дій. Цей метод – одна з форм практики виховання. Звичайно, поняття ігрової педагогіки набагато ширше, складніше та водночас яскравіше, адже ігрова педагогіка вчить людину за допомогою досвіду. Вчить пізнавати самого себе та інших, визначати рамки своїх можливостей та їхнє використання.

36. Виховна робота в школі – цілісна структура, яка сприяє успішній діяльності вихованця. У школі при створенні такої системи, відбувається моральне становлення особистості, формування у них творчого мислення, відповідальності, активної громадянської поведінки.

Програма «Чотирьох азбук» - це технологія організації виховного процесу в аспекті особистісно орієнтованого навчання та виховання; вона є засобом включення внутрішніх рушійних сил розвитку особистості.

Головна мета цієї Програми, за якою працюють педагоги школи – створення умов ефективної соціалізації; зміцнення психологічного, духовного, соціального й фізичного здоров’я; особистісної зрілості та життєвої компетентності дитини молодшого шкільного віку.

37. Толерантність – це розуміння, повага, визнання рівноправності, відмова від тиску і насильства, визнання прав інших на свої думки й погляди, прийняття інших людей такими, які вони є,взаєморозуміння на основі згоди.

Толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім’ї та громаді.
Толерантність є головною умовою ефективної взаємодії між людьми. Толерантність у спілкуванні сприяє пізнанню позиції, думки іншого, стабілізує сам процес комунікації.

Зміст:
– толерантність як цінність;
– толерантність як якість особистості;
– толерантність як принцип поведінки.

Завдання:
– Виховання толерантної свідомості учнів у процесі навчання
–Формування толерантності як якості особистості та принципу поведінки в учнів у процесі навчання
– Сприяння формуванню толерантного простору в навчальних закладах через впровадження ідей толерантності у процесі навчання учнів

38. Основні принципи навчання і виховання толерантності:
- Виховання в дусі відкритості та розуміння інших народів, різноманіття їхніх культур та історії;
- Навчання розуміння необхідності відмови від насильства, використання мирних засобів для вирішення розбіжностей і конфліктів;
- Залучення ідей альтруїзму і поваги до інших, солідарності та причетності, що базуються на свідомості і прийнятті власної самобутності та здатності до сприйняття множинності людського існування в різних культурних соціальних контекстах

39. Інтолерантні люди роблять акцент на відмінностях між «своєю» і «чужий» групами. Вони не можуть ставитися до чогось нейтрально. Толерантна людина, навпаки, визнає світ у його різноманітті і готовий вислухати будь-яку точку зору. Толерантна особистість більше орієнтована на себе в роботі, творчому процесі, теоретичних роздумах.

Ознаки толерантної поведінки (Я гарний, ти – гарний)

використовує Я-висловлювання
говорить прямо й відкрито, уміє просити й відмовляти, уміє приймати відмову
схильний до компромісів, пропонує їх сам
застосовує емфатичне слухання

Ознаки інтолерантної поведінки (Я гарний, ти – поганий)

не аргументує свою позицію
здійснює психологічний чи фізичний тиск на співрозмовника
після відмови затято намагається домогтися свого
не може просити відмовляти
любить вихвалятися
під час розмови скорочує дистанцію між собою і співрозмовником

· 40. методи і прийоми виховання толерантності

· На сучасному етапі розвитку людства одним з основних вимог до особистості є толерантність. У зв'язку з цим, проблема толерантності має важливе значення для вирішення гуманітарних проблем. Сьогодні на перший план висуваються цінності та принципи, необхідні для загального виживання та вільного розвитку (етика і стратегія не насильства, ідею терпимості до чужих людей і чужих позицій, цінностей, культур, ідеї діалогу та взаєморозуміння, пошук взаємоприйнятних компромісів і т.п.). Толерантність перетворилися у ключову проблему для всього світу, не менш гострою ця проблема є і в країнах, що вважаються стабільними і вільними, признають толерантність як суттєву складову вільного суспільства і стабільного державного устрою. Перед тим як повсюдно поширювати толерантність, потрібно виробити чітке поняття толерантності. «Толерантність - це те, що робить можливим досягнення миру і веде від культури війни до культури миру», - так сказано в Декларації принципів толерантності, прийнятих Генеральною конференцією ЮНЕСКО в 1995 році [4].
Толерантність (терпимість) - це якість культури (моральної, правової, політичної) кожного суспільства, будь-якого соціального прошарку, кожного громадянина, незважаючи на стать, вік, етнічну, расову чи конфесійну приналежність. Толерантність має різні форми: особиста, громадська (відображена в моралі, звичаях, суспільній психології, свідомості), державна (відображена в законодавстві, політичній практиці). Основна вимога толерантної культури: вільне сповідання кожним громадянином, суспільною групою та суспільством в цілому вільно обраних моральних, соціально-політичних, світоглядних уподобань, а також їх лояльне, терпиме, не вороже, шанобливе ставлення до аналогічного вибору інших [5].
На сьогоднішній день толерантність розглядяться в контексті понять, таких як: демографічна толерантність, релігійна та культурна. Стосовно до особистості психологи розрізняють: природну (натуральну) толерантність та моральну толерантність [6].
Проаналізувавши психолого-педагогічну та методичну літературу можна виділити наступні методичні особливості виховання толерантності в учнів:
I. Використання інтерактивних методів та прийомів навчання, серед яких можна виділити три групи прийомів виховання толерантності:
1. Прийоми, що пов’язані з організацією діяльності дітей в класі.
2. Прийоми, що пов’язані з організацією діалогової рефлексії.
3. Прийоми, що пов’язані з використанням художньої літератури та кінофільмів.
II. Використання діяльнісного та емоційного підходів.
Описані прийоми можуть застосовуватися вчителем в індивідуальній бесіді з дитиною. Окремі з них можуть служити також матеріалом для проведення позакласної години на відповідну тематику з подальшою організацією групової роботи. Однак слід зазначити, що застосування на практиці цих прийомів припускає наявність гуманної позиції вчителя по відношенню до дітей, високий ступінь довіри у відносинах з ними, безумовне їх прийняття і підтримку [1].
Методика виховання толерантності передбачає:
• Зниження агресивності та конфліктності у класних колективах;
• Зменшення проявів міжособистісних, етнічних, релігійних, політичних та ін. розбіжностей;
• Досягнення гармонії між «Я» кожного учня і «МИ», під яким на увазі мається шкільне братство, причетність до всіх росіян, людей;
Спецкурс „Географія культури” що рекомендують вивчати в 11 класі філологічного або суспільно-гуманітарного профілю, як підсумковий спецкурс, що узагальнює знання учнів отриманих під час вивчення історії, релігіознавства, географії та інших наук, має великі можливості і значення для виховання толерантності. Цей спецкурс в системі з іншими науками формує у молоді певний світогляд на населення, його духовне життя, вплив духовного життя на поведінку людини і виховує толерантність. Вивчення курсу допомагає забезпечити географічний (комплексний) стиль мислення, що є необхідною умовою для вивчення географії в цілому[3].
Пропозиції, сформульовані нами з виховання толерантності при вивчені спецкурсу «Географія культури», цілком мають застосування у виховному та навчальному процесах, і на наш погляд, відповідають теоретичним закономірностям виховання толерантності. Виховання в дусі толерантності має бути спрямовано на протидію впливу, що викликає почуття страху і відчуження по відношенню до інших. Воно повинно сприяти формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях.
Заняття будуються таким чином, що кожен учасник “проживає” різні ситуації, визначає свої здібності до лідерства, до підтримки, до творчості, до визнання заслуг іншого, до переконання, до вміння відстоювати свою позицію, а також розуміти і приймати іншого і т.д . Так, кожен впізнає себе як партнера по спілкуванню, відкриває в собі найрізноманітніші сторони особистості: ті, які допомагають встановити контакт і ті, які заважають цьому.
Це стимулює в учнів розвиток активної життєвої позиції, вмінню існувати та працювати поряд з людьми, які мають відмінні від них погляди, ідеї, етнічні, культурні та релігійні особливості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Концептуальні положення	\|	Діалогові форми виховання толерантності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.