Поняття суспільно-економічної формації і його роль в матеріалістичному розумінні історії

Розуміння суспільства як системи, що розвивається, було завершене і обгрунтоване основоположниками марксизму до науково-теоретичного рівня прио розробці поняття “Суспільно-економічна формація”. Саме за допомогою даного поняття була вирішена проблема закономірності історичного розвитку суспільства, тобто подоланий погляд на історію суспільства як хаотичне зчеплення фактів і подій і затверджено його діалектико-матеріалістичну оцінку як природничоісторичного процесу, що підкоряється дії об’єктивних законів.

Важливо підкреслити, що основною умовою успішного розв’язання К. Марксом цієї найскладнішої наукової проблеми стало прийняття ним матеріального виробництва як критерію початкової точки будь-яких міркувань про суспільство, основоположний факт його історії.

Справедливості ради, необхідно зазначити, що лише в умовах сучасних К. Марксу капіталістичних відносин з його відвертими виразками (безробіття, убогість і багатство, розшарування суспільства і т.д.) роль матеріального виробництва змогла виявитися в повній мірі, будучи раніше прихованою різними розшаруваннями позаекономічного характеру (рабство, феодальна залежність).

Виділення з всієї сукупності суспільних відносин виробничих відносин як первинних дозволило К. Марксу виявити повторюваність суспільного життя у різних народів, узагальнити порядки різних країн і всю безліч суспільних організмів звести до декількох типів. Ці типи, згідно з поглядами К. Маркса, і являють собою суспільно-економічні формації. Всі конкретні суспільства, що мають своєю основою одну і ту ж систему виробничих відносин, як би вони не розрізнялися в рамках політичної або духовної сфери, в суті являють собою одне і те ж суспільство, що відноситься до одного і того ж історичного типу. І навпаки – всі соціальні організми з неоднаковою економічною структурою, які б значні межі схожості між ними не існували, по своїй суті глибоко різні і відносяться до різних типів суспільства. Це підкреслює, що суспільно-економічна формація – не хронологічне, не географічне, а соціально-філософське поняття, фіксуюче в теоретичній формі тип суспільства, що не відтворює реальну історію того або іншого народу. Використовуючи категорію “суспільно-економічна формація”, величезна різноманітність соціальних організмів, що існували, так і існуючих, була зведена до декількох типів.

Таким чином, суспільно-економічна формація – це конкретно-історичний тип суспільства, цілісна соціальна система, що функціонує і що розвивається на основі даного способу виробництва, відповідно до властивих йому об’єктивних законів.

Це поняття стало підсумком вирішення різноманітних теоретичних проблем. Яких саме?

Це – співвідношення в історичному процесі об'єктивного і суб’єктивного, внутрішнього і зовнішнього, індивідуального і масового, загалом – це проблема закономірності історії, її діалектичного змісту. У історії не було суспільств, абсолютно схожих між собою. На всіх подіях і явищах суспільного життя – війнах, революціях, переворотах і т.д. – є і печать індивідуальної неповторюваності, і особливий зв’язок суб’єктивного і об’єктивного. Як сумістити цю неповторюваність із закономірністю, повторюваністю і об’єктивний зв’язок історичних подій? Такі спроби робилися вже в соціології. Самобутність історичних доль суспільств була помічена філософами і соціологами вже давно. Але прослідити тут закономірність було не всім під силу, як в ранні епохи, так в окремих випадках і зараз.

Ми повинні мати на увазі, що були спроби певних класифікацій суспільних організмів, розділення їх на групи і типи. Однак, в зв’язку з відсутністю критерію визначення істотних і неістотних сторін суспільного життя, суспільство представлялося просто механічною сукупністю різних явищ. Навіть коли в ході вивчення суспільного життя вже помічено і виділено якісне різноманіття людських відносин – економічних, політичних, ідеологічних, класових, національних, сімейних, етичних і т.д., то і тоді без знання їх взаємного зв’язку і розвитку поняття про суспільство виявляється пустою поверхневою абстракцією. Воно не дозволяло уясняти, як, чому, на якій основі виникає і розвивається це якісне різноманіття. Тільки з досягненням такого розуміння суспільство перестає здаватися механічним конгломератом явищ, арифметичною сумою індивідів, а з’являється суцільним соціальним індивідом.

У процесі розвитку світової історії можна виявити, з одного боку, суб’єктивне, одиничне, індивідуальне, самобутнє, неповторне, безперервне. З іншою – об’єктивне, загальне, повсюдне, преривне, те, що повторюється. У цьому випадку ділема – “або те, або інше” – з діалектичної точки зору є неспроможною.

Замість “або – або” діалектично мислячий філософ застосовує формулу “і те, і інше”, але не просто з’єднує зовнішні протилежності, а розкриває конкретний зміст цього “і”. Так, для діалектики Гегеля каменем спотикання була не наявність діалектики в світовій історії, а специфіка її вияву в ній. Історичному ідеалісту, яким він був, ця специфіка просто недоступна. Щоб виявити її, треба було знайти початкову точку будь-яких міркувань про суспільство і основний основоположний факт її історії. Для ідеаліста це непосильна мрія. К. Маркс і Ф. Енгельс її вирішили: “... Для нас початковою точкою є дійсно діяльні люди...”[5].

А діяльність людей – це передусім виробництво ними власного життя. Це і є основний факт історії, її основна умова і перша історична справа людей. А співвідношення між людьми у виробництві життя є в історії основними, первинними, що визначають їх суть. Так був відкритий особливий матеріальний – природний і суспільний одночасно – зв’язок між людьми. І хоч вказаний зв’язок старий, його наукове відкриття не могло статися раніше. Лише приймаючи в історії все нові і нові форми і дійшовши, нарешті, до купівлі-продажу робочої сили, відділеного від засобів виробництва, цей зв’язок зайняв в самої суспільному житті таке місце, яке і наука вимушена була помітити і визнати, врахувати у всьому його об’єм і значення.

Поняття суспільно-економічної формації має глибокий діалектичний зміст. У ньому формується, з одного боку спільність всіх соціальних організмів, що мають своєю основою одну і ту ж систему виробничих відносин, а з іншого боку – істотна відмінність між конкретними суспільствами з різною системою виробничих відносин.

Як наукова абстракція суспільно-економічна формація фіксує не тільки тип суспільства, але і стадію, рівень розвитку світової історії людства. Ми знаємо, що основу кожного суспільства складає історично певний спосіб виробництва. Так зміна способу виробництва незмінно зв’язана зі зміною одного типу суспільства іншим, заміною однієї суспільно-економічної формації на іншу.

Тут можуть виникнути заперечення з посиланнями на конкретні історичні факти, що свідчать про те, що окремі народи “пропускали” в своїй історії цілі суспільно-економічні формації (наприклад народи Крайньої Півночі колишнього СРСР, Монголія і т.п.). Інші, навпаки, можуть докоряти дану схему в деякій фатальній запрограмованості. Це найбільш загальні посилки, лежачі в основі критики методології формаційного аналізу, що приводять окремих авторів до оголошення даної теорії чисто умоглядною, надуманою схемою, неначе заперечують історичну реальність. Що в зв’язку з цим необхідно відмітити? По-перше, суспільно-економічна формація як будь-яке поняття фіксує явище на рівні суті в теоретичній формі. Сама ж реальність (історичний процес) багатше за будь-яку теорію і може не співпадати з нею. По-друге, прогресивна зміна формацій – закон розвитку всесвітньої історії. Але марксисти ніколи не стверджували, що це закон послідовної зміни всіх п’яти формацій відносно всіх народів. По-третє, закономірне саме сходження від нижчого до вищого, а не послідовність його етапів. Цю закономірність треба застосовувати до історії людського суспільства як єдиного цілого, а не як суму окремих соціальних організмів. По-четверте, багата різноманітність реальних відношеннь, різні відтінки і специфіка функціонування конкретних суспільств допомагають виразити такі поняття як “суспільно-економічний уклад”, “історична епоха”, “цивілізація”, “регіон”. З їх допомогою як би меншає “зазор” між історичною реальністю і центральним поняттям, що їх відображає.

Так, “уклад” означає ті відносини, які в даній конкретній країні або збереглися від минулого, або виступають передвісником майбутнього. “Епоха” – історичне поняття, що охоплює великі або менші періоди суспільного розвитку. (Може співпадати з суспільно-економічною формацією, може не співпадати). “Цивілізація” – поняття, що визначає регіон, що є в дану епоху центром найбільш прискореного розвитку продуктивних сил. Лежить в основі цивілізаційного аналізу, що протиставляється окремими авторами формаційному аналізу.

Необхідно пізнавати і використовувати закони функціонування і розвитку суспільно-економічних формацій. Так, джерелом їх розвитку і зміни є суперечність між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами. К. Маркс переконливо довів, що жодна формація не загине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вони дають досить простору, а нові вищі продуктивні сили не з’являться раніше, ніж в лоні старого суспільства не дозріють матеріальні умови їх існування.

Нормою переходу від однієї формації до іншої є соціальна революція. Вона в більшості випадків включає в себе і революцію політичну, тобто перехід влади з рук одного класу до іншого.

Традиційна марксистська концепція порівнювала революції з локомотивами історії, підкреслювала їх закономірний характер. Однак не треба забувати, що бік об бік з революціями йшли громадянські війни. І хоч в нашій літературі все ще переважає лінія на недопущення ототожнення суті революційних перетворень з формами її вияву (мирні, немирні), що залежать від конкретного розставляння класових сил, треба завжди пам’ятати, що звитяжні революції – це не тільки свято пригноблених і знедолених, але і драми і трагедії переможених.

Ми встановили, що спосіб виробництва являє собою основу суспільно-економічних формацій, а в самому способі виробництва визначальним моментом є продуктивні сили, на які активно впливають виробничі відносини. Але суспільна структура не вичерпується цією своєю основою. У суспільстві існують різні установи, інститути, ідеї, без яких воно просто не може існувати. Для того, щоб виявити місце цих явищ в структурі суспільно-економічної формації, їх взаємозв’язок з основоположними елементами, К. Маркс використовує категорії “базис” і “надбудову”.

Базис – це сукупність історично певних виробничих відносин, що складають економічну структуру суспільства. Ведучі положення в базисі займають пануючі виробничі відносини. Він є об’єктивним підмурівком, на якому формується відповідна йому надбудова. Надбудова включає:

а) суспільна свідомість; б) ідеологічні відношення (правові, естетичні, політичні, релігійні, соціальні); в) суспільні установи і інститути, що закріплюють ці відносини (держава, політичні партії, творчі союзи, культурно-освітні організації, суд, прокуратура, церква).

Як відносяться категорії “базис” і “надбудова” і відомі нам поняття “суспільне буття” і “суспільна свідомість”?

Підсумовуючи відмічене вище, визначимо місце базису і надбудови в структурі суспільно-економічної формації, виходячи з матеріалістичного розуміння історії:

НАДБУДОВА

Практична динаміка процесу відображення базису в надбудові визначається економічними інтересами класів, соціальних шарів суспільства, матеріальними потребами людей.

По мірі усвідомлення людьми своїх соціальних інтересів проходить перетворення соціально-об’єктивного в соціально-суб’єктивне. Процес цей здійснюється в сфері надбудовчих явищ. Значить, надбудова виражає суб’єктивну сторону суспільного життя, хоч по відношенню до соціальної групи або окремої людини структурні компоненти надбудови об’єктивні.

Взаємозв’язок базису і надбудови знаходиться в суворо об’єктивній детермінації: надбудова породжується економічним базисом. Базис грає визначальну роль по відношенню до надбудови. Це – об’єктивний загальносоціологічний закон функціонування і розвитку людського суспільства. Характер, особливості базису неминуче відбиваються в надбудові.

Базис і надбудова як найважливіші структурні компоненти суспільно-економічної формації знаходяться в суворо об’єктивній субординації: базис детермінує відповідну надбудову; надбудова відображає породжуючий її базис; еволюція і революційні зміни базису спричиняють за собою еволюційні і якісні перетворення надбудови.

Однак це не означає, що зв’язок базису і надбудови однонаправлений. Виникши на основі визначеного базису, надбудова набуває односистемну самостійність, характеризується особливими законами функціонування і розвитку, впливає активно зворотнім чином на її базис, активізуючи життя суспільства в рамках даної формації.

У історії розвитку суспільства проявляється об’єктивна закономірна тенденція: з переходом до більш прогресивної суспільно-економічної формації зворотний вплив надбудови на її базис, на всі сфери життя суспільства посилюється.

Визначальна роль базису по відношенню до надбудови виступає як загальносоціологічний закон. Якщо суперечливий базис, суперечлива і надбудова, багатоукладність економіки породжує наявність різних зрізів суспільної свідомості, ідеологічних відносин, інститутів і установ (наприклад, нові партії і суспільні рухи на Україні, їх власна структура). Надбудова володіє відносною самостійністю і в свою чергу активно впливає на базис. Це проявляется в тому, що надбудова пов’язана з практичною діяльністю людей, в наявності внутрішніх закономірностей розвитку надбудови, у випередженні (відставанні) елементів надбудови по відношенню до її базису; в спадкоємності між елементами старої і нової надбудови (особливо такі елементи як установи і організації, армія, суд) і т.д.

Потрібно уникати спрощеного погляду, що надбудова експлуататорського суспільства виражає лише інтереси пануючих класів. Реально, нарівні з класовими і соціальними інтересами надбудова виражає і спільні інтереси суспільства. Інакше воно (тобто суспільство) розпалося б.

Історія людства є єдине ціле. І суспільно-економічні формації передусім є стадіями розвитку цього цілого. Ця обставина не заважає їм виступати рівнями розвитку людського суспільства загалом. Є загальна, єдина лінія історичного розвитку людства. І є безліч ліній розвитку окремих народів, що стоять ближче або далі – внаслідок особливих конкретних причин – від стовбовой дороги всесвітньої історії (цивілізації).

Те, що відноситься до цілого, абсолютно необов’язкове не в тій же мірі повинно відноситися до кожної з частин, що входять до складу цілого. Діалектика частини і цілого царює як в природі, так і у всесвітній історії. Поняття “суспільно-економічна формація” як поняття про тип суспільства відрізняється загальністю – і відносно світової історії загалом, і відносно кожного соціального організму.

В умовах сучасного суспільства роль надбудови зростає, вона надає нову функцію – служить засобом свідомої побудови нового базису. Тому таке величезне значення набувають перетворення в надбудові. Наш досвід минулих років показав, що формування в надбудові командно-бюрократичної системи може стати силою, що значною мірою що бере реалізацію переваг, укладених в базисі, що будується. Необхідно пам’ятати, що основною ланкою революційних змін в суспільстві є перетворення надбудови, формування демократичних форм управління. Тільки йдучи таким шляхом можна створити правову державу і громадянське суспільство.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
1. СУСПІЛЬНЕ БУТТЯ D. Gesellschaftliche Dasein Е. Social being F. Entre social Es. Ser (existencia) social	Матеріальні суспільні відносини людей до природи і один до одного, що складаються незалежно від суспільної свідомості; це об’єктивна, первинна, визначальна сторона різних видів і форм людської діяльності.
2. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ D. Gesellschaftliches BewuBtsein Е. Social consciousness F. Conscience sociale Es. Conciencia social	Духовна сторона історичного процесу, вторинна по відношенню до суспільного буття, сукупність поглядів, представлень, ідей, теорій і т.п., що відображають суспільне буття; цілісне духовне явище, що володіє певною внутрішньою структурою.
3. ПРИРОДНОІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС D. Naturgeschichtlicher ProzeB Е. Natural historical process F. Processus naturel historique Es. Proceso natural-hist(rico	Закономірний, необхідний і об’єктивний процес, що не залежить від волі і свідомості людей і що визначає останні.
4. СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ФОРМАЦІЯ D. (konomische Gesellschaftsformation Е. Socio-economic formation F. Formation (conomiqe et social Es. Formaci(n socio-econ(mica	Історично певний тип суспільства, що являє собою особливий рівень в його розвитку, суцільна соціальна система, що функціонує і що розвивається по своїх специфічних законах на основі даного способу виробництва.
5. БАЗИС D. Basis Е. Basis F. Base Es. Base	Сукупність виробничих відносин, створюючих економічну структуру даної суспільно-економічної формації.
6. НАДБУДОВА D. Uberbau Е. Superstructure F. Superstructure Es. Superstructura	Зумовлені базисом ідеологічні (політичні, правові, філософські і інш.) відносини, пов’язані з ними погляди, теорії, уявлення, тобто ідеологія і психологія різних соціальних груп або суспільства загалом, а також відповідні його установи і організації (держава, політичні партії, церква і ін.).
7. СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА D. Produktionsweise Е. Mode of production F. Moyen de production Es. Modo de produccion	Історично конкретна єдність продуктивних сил і виробничих відносин, що характеризує соціальні аспекти діяльності суспільної людини, направленої на створення необхідних для її життя матеріальних благ.
8. ПРОДУКТИВНІ СИЛИ D. Produktivkrafte Е. Productive forces F. Forces productives Es. Fuerzas productivas	Створені суспільством засоби виробництва, і передусім, знаряддя праці, а також люди, що приводять їх в дію і що здійснюють завдяки виробничому досвіду і навичкам до праці виробництво матеріальних благ.
9. ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ D. Productions verhatnisse Е. Relations of production F. Relations de production Es. Relaciones de produccion	Сукупність матеріальних економічних відносин між людьми в процесі виробництва, обміну і розподілу суспільного продукта.
10. ПРАЦЯ D. Arbeit Е. Labour F. Travail Es. Trabajo	Доцільна діяльність людини, в процесi якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу і використовує її з метою створення предметів, необхідних для задоволення своїх потреб.
11. НАУКОВО-ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ D. Wissenschaftlich technische Revolution Е. Scientific and technological revolution F. Revolution scientifique et technique Es. Revolucion cientifico- tecnica	Корінне, якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки у ведучий чинник розвитку суспільного виробництва; змінює умови, характер і зміст праці, надає вплив на всі сторони життя суспільства.

Питання для самоконтролю

1. У чому суть основних рис і обмеженість донаукових концепцій суспільного розвитку?

2. Яке співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості?

3. Чому матеріальне виробництво, по Карлу Марксу, є основою розвитку і функціонування суспільства?

4. У чому складається подвійний характер матеріального виробництва?

5. Що таке продуктивні сили суспільства, в чому їх суть, яка їх структура?

6. Поясніть суть і структуру виробничих відносин суспільства?

7. Що таке спосіб виробничих, його структура, функції?

8. Поясніть діалектику взаємовідносин продуктивних сил і виробничих відносин суспільства.

9. Що таке суспільно-економічна формація і її структура?

10. Роз’ясніть, як співвідносяться категорії “базис” і “надбудова”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Закони функціонування і розвитку соціальної системи	\|	Становлення людства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.