Наукові основи управління психічним і особистісним розвитком дитини

Педагогічне управління психічним і особистісним розвитком учня

Психічний і особистісний розвиток як складова освітнього процесу передбачає багатопланові зміни людини (виникнення особистісних новоутворень, оволодіння новими діями, утворення образів і понять, формування здібностей і психічних процесів), якими можна керувати, задаючи їм бажаний напрям і якість.

Наукові основи управління психічним і особистісним розвитком дитини

Розвиток людини як особистості відбувається у загальному контексті її життєвого шляху, у певну епоху й у певному суспільстві.

За твердженнями прихильників ідеї дозрівання, для прояву різних здібностей велике значення мають упорядковані в часі процеси біологічного зростання, особливо Моторний і перцептивний розвиток. Вони вважали, що в нормальних умовах реакції дитини жорстко зумовлені, залежать від чинників еволюції і природи, а не від виховання.

Важливість дозрівання особливо підкреслювали дослідники, які вивчали координацію ока-руки, формування моторних навичок, наголошуючи на біологічній готовності дитини до отримання певного досвіду ще до навчання. Тому доводили, що розпочати навчання потрібно тоді, коли дозріють біологічні структури дитини — тіло, мозок, внутрішні органи. Отже, на їх погляд, навчання залежить від дозрівання.

Дозрівання — послідовне розкриття фізичних, фізіологічних, конституціональних ознак людини як біологічної істоти, що починається у внутріутробному періоді, а закінчується з настанням біологічної зрілості.

Охоплює воно різні структури організму: у великих півкулях мозку (кортиналізація, диференціація зон), легенях (збільшення об'єму) і серці (збільшення маси). На це впливають не лише спадкова програма, а й харчування, фізичний режим, зовнішні фізичні умови тощо.

Психічний розвиток людини (дитини) відбувається за певними об'єктивними законами. Залежить цей процес від спадкових задатків, нерозривно пов'язаний із соціальними умовами, моральністю і духовністю безпосереднього оточення, соціально-предметної діяльності дитини.

Розвиток — процес зміни психічних функцій та особистості в цілому під впливом взаємодії з іншими людьми, при оволодінні провідною діяльністю, у процесі пізнання світу і самопізнання, самоактивності, самотрансцендентацїі.

Дитина опановує дійсність завжди з допомогою дорослих, тому виховання і навчання особливо значущі в розвитку особистості. Вона може змінюватися під впливом умов життєдіяльності, спілкування, режиму дня, харчування тощо.

Дозрівання і розвиток не є ідентичними процесами, хоч вони взаємозв'язані. За певних умов змінюються темпи і терміни формування окремих функцій, що впливає на розвиток вищих психічних функцій, оскільки до структури кожної з них входить кілька простіших систем. З утворенням вищих психічних функцій до них у певній послідовності включаються прості. Наприклад, при формуванні мови у дитини спочатку розвивається взаємодія слухового та рухового аналізаторів, а дещо пізніше — зоровий аналізатор.

Розвитку відповідають біологічні індикатори змін в особистості дитини (чи переходить вона на інший ступінь, чи починає виконувати елементи нової для неї діяльності). Наприклад, між 5 і 7 роками помітно розвивається мозок, особливо лобові долі, які забезпечують планування та часову послідовність думок і дій.

Розвиток мови стимулює розвиток вербального мислення, що знаменує перехід до нового етапу — середнього шкільного віку. У цей період завдяки навчанню збільшується обсяг пам'яті й підвищується ефективність її використання. Школярі оволодівають метапізнанням, тобто уявленням про власні інтелектуальні можливості в навчанні, баченням сильних і слабких сторін свого інтелекту.

Усвідомлення дітьми особливостей своїх психічних функцій допомагає їм регулювати і якісно змінювати їх. Наприклад, повторюючи матеріал, вони краще розуміють інформацію, що поліпшує запам'ятовування її. Збільшення обсягу знань є передумовою використання їх при розв'язуванні задач. Десятирічні школярі, які стали майстрами спорту з шахів, краще запам'ятовують розташування фігур порівняно із студентами коледжу — новачками у цій грі. Діти, які грають у шахи, здатні запам'ятати більше, ніж дорослі. Це свідчить, що зміни у розвитку дитини відбуваються в результаті навчання і власної активної діяльності.

На розвиток впливає і рання його стимуляція. Наприклад, дітям з першого року їх життя багато разів демонстрували букви алфавіту, супроводжуючи їх звучанням відповідних фонем. Великі зображення букв розвішували над ліжком. Унаслідок цього вони починали читати слова відразу, як опановували їх значення і вимову.

Розвиток особистості характеризується відсутністю жорсткої спрямованості до заздалегідь встановленого масштабу, критерію, зразка, еталону; зумовленістю актуальними попередніми стадіями; цілісністю (розвиток системи випереджує розвиток окремих частин); універсальністю самоцінних людських потенцій. Минуле (масштаби, зразки, еталони) опосередковано і безпосередньо детермінує розвиток, оскільки знаходиться в його структурі «нижче» того, що пов'язане з майбутнім («вищим»). Воно змінюється і перетворюється, втрачаючи вихідні спрямовані тенденції. З цього погляду онтогенез особистості детермінується спадково-генетичним і історичним (історія поколінь) чинниками. Розглядає емпіричну спрямованість і ускладнення розвитку особистості теорія ортогенезу, згідно з якою онтогенез перетворюється на ортогенез — розвиток на основі доцільності в природі, суспільстві і духовній сфері та ін. Вона неохоче приймається сучасною біологією і зовсім не розглядається в сучасній психології. Факти вказують на необхідність обов'язкового її урахування.

Явище ортогенезу спостерігається у розвитку особистості. У людини завжди співіснують біологічне, соціальне та духовне від зародження її як живої істоти. Тому лише біологічних потреб у неї не існує, ніколи не було і не може бути. Як стверджував В. Маслоу, вступаючи в полеміку з 3. Фройдом, інстинктивні біологічні потреби в неї є, але вони настільки слабкі, що, на відміну від усіх живих істот, не допомагають їй виживати. Вона змушена набувати інших якостей, що виникають унаслідок об'єднання біологічного із соціальним та духовним.

Розвиток психіки та особистості дитини є прогресивною зміною психічних процесів (інтелектуальних, емоційних, вольових, мотиваційних) і самосвідомості в їх єдності. Він відбувається періодами (фазами): 1) розвиток спонукальної (мотиваційної) сфери (суть його полягає в освоєнні дитиною завдань, мотивів, норм, людських стосунків); 2) розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери (формування операційно-тектонічних можливостей, суспільно вироблених способів дій з предметами).

Розвиток спонукальної сфери відбувається поетапно, слідом за нею (на першій фазі), і через деякий час обганяючи її (на другій фазі), відбувається розвиток операційно-технічних можливостей. На другій фазі кожного періоду, коли дитина засвоїла способи та засоби виконання завдань, норми і стосунки (наприклад, до 3 років вона вимагає: «Я сама!»), починається наступний період розвитку мотиваційної сфери: у дитини з'являються нові потреби і мотиви, що вимагають нових сил і можливостей (знань, умінь і здібностей). Так відбувається весь час: нові мотиви стимулюють нове навчання із освоения нових знань, умінь, навичок.

У межах кожної стадії зміни процесів психічного життя дитини відбуваються незалежно одна від одної, хоч вони внутрішньо пов'язані, не є самостійними лініями розвитку окремих процесів (сприйняття, пам'яті, мислення тощо).

Джерело, рушійна сила розвитку знаходяться ззовні психічного процесу — у діяльності і самоактивності. Усередині діяльності психічні процеси беруть участь із різними інтенсивністю та навантаженням, розвиваються одночасно й у взаємозв'язку, але неоднаково.

Для періодів, упродовж яких відбувається переважний розвиток спонукальної сфери, провідною діяльністю є спілкування: безпосередньо-емоційне спілкування немовляти з матір'ю, спілкування з однолітками у рольовій грі дошкільників та інтимно-особистісне спілкування підлітків і юнаків. У цій діяльності дитина орієнтується на світ людей — краще та інтенсивніше засвоює основні значення людської діяльності, завдання, мотиви і норми людських стосунків.

Періоди, коли відбувається переважно розвиток операційно-технічних можливостей (наочно-маніпулятивна діяльність у ранньому дитинстві, навчальна діяльність молодшого школяра, навчально-професійна діяльність старшого підлітка і старшокласника), настають у зв'язку з тим, що колишня провідна діяльність вичерпує себе як рушійна сила розвитку, а досягнутий більш високий рівень вимагає опанування нових можливостей.

Провідні види діяльності першої групи, формуючи нові мотиви і потреби, зумовлюють необхідність переходу до діяльності другої групи, формуючи для їх задоволення відповідні операційно-технічні можливості. Дитина, діючи у світі предметів, набуває певних умінь, навичок, здібностей, у неї також змінюється змістовий аспект психічних станів і процесів.

Розвиток психіки дитини підпорядковується закону періодичності: один віковий період змінюється іншим, а цей перехід відбувається як зміна системи діяльності, що відіграє провідну роль у розвитку. В переломні моменти переходу закономірно виникають кризи.

Соціальна ситуація, що включає систему стосунків, різні рівні соціальної взаємодії, типи і форми діяльності, є основною умовою особистісного розвитку, визначає його зміст. Становлення людини як індивіда та особистості передбачає діалектичну взаємодію відносно автономних, але взаємозв'язаних рядів розвитку — природного, соціального, психологічного, морального і духовного. Певному віковому періоду притаманна специфічна соціальна ситуація розвитку (особливе поєднання, співвідношення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов). Вона типова для кожного вікового етапу та зумовлює динаміку психічного розвитку впродовж нього, нові якісно своєрідні психологічні утворення, які з'являються на момент його завершення. Незалежно від особливостей індивідуального розвитку та рівня готовності дитина, досягнувши певного віку, потрапляє у визначене суспільством становище і в систему об'єктивних умов, які обумовлюють характер її життя та діяльності на даному етапі. Для дитини важливо відповідати цим умовам, оскільки від цього залежать задоволення її потреб та емоційне благополуччя.

Таке становище зумовлюється об'єктивними потребами суспільства, існуючими у ньому уявленнями про вікові можливості дитини та ідеал її розвитку, конкретизується в особливих взаєминах з людьми, провідній діяльності, у певній системі прав і обов'язків тощо.

Одним із напрямів психічного розвитку є розвиток таких якостей інтелекту:

а)альтернативність мислення — властивість мислення індивіда успішно долати ситуацію вибору, аналізуючи різні думки, тощо. Критерієм оцінювання є нетрадиційне використання узвичаєних підходів у розв'язанні творчих і навчальних завдань;

б) точність мислення — фіксація мислення на його змісті, здатність знаходити точне рішення. Критерій його оцінювання — адекватність висновків умовам проблемної ситуації;

в) готовність пам'яті — здатність зафіксувати інформацію, зберегти та відтворити її негайно або з часом за потреби. Свідченням цього є впізнавання, відтворення необхідної інформації відразу або згодом, самостійно або з допомогою, залежно від рівня вияву та якості;

г) асоціативність пам'яті — встановлення зв'язків між віддаленими поняттями, явищами, об'єктами, теоріями на основі згаданого образу або ситуації при розв'язуванні творчих і навчальних завдань;

ґ) цілісність, синтетичність, свіжість і самостійність сприйняття — здатність цілісно сприймати дійсність, не поділяючи її на елементи: незалежність їх відтворення; сприйняття настанов, самостійне конструювання розв'язання проблем з порівняно незалежних частин;

д) пошуково-перетворювальний стиль мислення —побудова особистого дослідницького проекту й новоутворень у пізнавальній діяльності (при розв'язуванні навчальних проблем виявляється пошукова активність, схильність до експерименту);

є) дивергентність мислення — швидке, гнучке та оригінальне мислення, що дає змогу виявити розбіжності і сформулювати проблему.

Отже, дозрівання і розвиток — два різні, але взаємопов'язані процеси, знання характеристик і особливостей яких дає змогу спроектувати «життєвий шлях» особистості в онтогенезі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Внутріособистісні конфлікти педагога і їх прояв у професійній діяльності	\|	Психологія особистісного розвитку і управління цим процесом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.041 сек.