Характеристика освітнього процесу

В освітньому процесі представлені три аспекти — розвиток і саморозвиток, навчання і самонавчання, виховання і самовиховання. Повноцінно організована освіта має поєднувати ці аспекти, створювати умови для активності і самоактивності педагогів і школярів.

Виховання як складова освіти. Освіта є процесом освоєння світу особистістю, яка перебуває під впливом багатьох зовнішніх (суспільних) чинників. Одним із напрямів цього впливу є виховання.

Виховання — діяльність педагогів-вихователів, спрямована на зміну свідомості, світогляду, психіки, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що сприяє її моральному, духовному зростанню і вдосконаленню.

Метою виховання є очікувані зміни особистості в результаті реалізації системи виховних дій, становлення різнобічно, гармонійно розвиненої особистості. Досконала особистість володіє національними, загальнолюдськими цінностями, самовладанням, реалізує стратегію життя, що передбачає творення усе нових, складніших задумів, результати яких приносять користь не тільки їй, а й усім людям. Вона активно творить умови свого розвитку, творчо відображає дійсність і взаємодіє з нею.

Виховання є багатоаспектним процесом, який залежить від об'єктивних (соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, система освіти) і суб'єктивних (особистісні якості, рівень майстерності педагогів, психологічні особливості та ціннісні орієнтації учасників виховного процесу) чинників.

Ядром виховної норми у педагогічній культурі кожного народу є його виховний ідеал — певна модель досконалої людини, що відображає мету виховної системи в країні.

Навчання як складова освіти. Шкільна освіта, реалізуючи свою пізнавальну функцію (забезпечення засвоєння учнями системи наукових знань про навколишню дійсність, опанування методів наукового пізнання), повинна дбати і про психологічну функцію (створення умов для формування внутрішнього суб'єктивного світу особистості кожної дитини).

Навчання - спільна діяльність педагога і дитини, зорієнтована на засвоєння знань, умінь і навичок, способів пізнавальної діяльності.

У центрі навчання перебуває особистість. Відповідно, освіта, зосереджуючись на учневі, його особистості, стає антропоцентричною за метою, змістом і формами організації. Критеріями ефективності форм і методів навчання повинні бути не тільки показники сформованості знань, умінь і навичок, а й показники конкретних якостей особистості.

Цій меті повинні слугувати шкільні підручники принципово іншого типу, виконуючи роль інтелектуального самовчителя. За змістом і формою вони повинні не тільки трансформувати наукові знання, а й проектувати основні психологічні лінії інтелектуального та особистісного розвитку дитини. У сучасній школі вчитель повинен проектувати індивідуальний розвиток кожної дитини, дбаючи про розробку і здійснення індивідуальних стратегій навчання, навчально-педагогічну діагностику, індивідуальне консультування тощо.

Шкільне навчання може відігравати ключову роль у становленні особистості, якщо вибудовуватиметься відповідно до закономірностей інтелектуального (розумового) та особистісного розвитку учня.

Психічний та особистісний розвиток учня як складова освіти. Критерієм оптимальності освітнього процесу є особистісний розвиток учнів, здатність організувати свій внутрішній світ, усвідомити себе. Дитина приймає і бере із середовища тільки те, що відповідає її потенційним схильностям, і ставить бар'єр на шляху тим виливам, що не відповідають її природі.

Особистісно зростаючи, дитина виявляє у собі те, що вимагає самозаглиблення, відповідальності перед собою, готовності до щоденної, наполегливої праці, спрямовує на самоактуалізацію задля творення добра.

Самоактуалізація — прагнення людини до найповнішого виявлення і розвитку своїх можливостей.

Процес самоактуалізації передбачає здатність вірити у цінності і сприймати інших як неповторних, цілісних особистостей, уміння напружено працювати і досягати високих результатів.

Щоб особистісне зростання було гармонійним, необхідний належний психофізіологічний «старт» (нормальні психофізіологічні передумови), а також адекватні сензи-тивним періодам психологічні, соціальні, моральні і Духовні умови, які б створювали мотиви для моральної амоактуалізації. Не менш необхідні психічні утворення, свідчили про сформовані норми поведінки, естетичну rvvr,-bTypy Дітей, засвоєння ними морального елементу соціального досвіду.

Суб'єкти освітнього процесу. Кожен педагог і учень, будучи суспільними суб'єктами (педагогічне співтовариство, учнівство), водночас с сукупним суб'єктом освітнього процесу. У кожній освітній системі (установі) він репрезентує суспільні цінності і представлений її адміністрацією, учительським та учнівським колективами. Діяльність цих сукупних суб'єктів спрямовується, регламентується нормативно-правовими і програмними документами. Кожен конкретний суб'єкт як складова сукупного суб'єкта має свої узгоджені із загальними цілі.

Специфічною особливістю суб'єктів освітнього процесу є особливості їх спонукальної сфери (потреби, цінності, ідеали, наміри, мотиви). Суб'єкт педагогічної діяльності (учитель) в ідеальній схемі працює заради досягнення загальної мети, тобто заради учнів, а потім заради себе. Учень як суб'єкт навчальної діяльності діє ніби у зворотному напрямі цієї схеми: для себе, а потім заради досягнення загальної мети. Предметом освітнього процесу як діяльності сукупного суб'єкта є цінності суспільної свідомості, система знань, способи діяльності.

У будь-якій педагогічній системі освітній процес представлений різними людьми, групами, колективами (викладацьким, учительським, класним тощо), між якими існують різноманітні стосунки. Його суб'єкти характеризуються загальними (пізнання, діяльність, життя) і специфічними (суб'єкти освітнього процесу) властивостями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Освіта як об'єкт педагогічної психології	\|	Психічне здоров'я школярів як результат освіти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.