Займенник як частина мови

Займенник (рос. местоимение) – це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх: ти, кожний, ніхто. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови. Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов’язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито.

За значенням займенники поділяються на такі розряди: особові (я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони), зворотний (себе), присвійні (мій, наш, твій, ваш, їхній, свій), вказівні (цей, той, отой, оцей, такий, отакий, стільки), означальні (весь, увесь, усякий, всякий, кожний, інший, сам, самий), питальні (хто? що? який? чий? скільки? котрий?), відносні (хто, що, який, чий, скільки, котрий), неозначені (хтозна-скільки, абиякий, дещо, щось, казна-яка, будь-хто, який-небудь та ін.), заперечні (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий).

Займенник може виконувати синтаксичну роль узгодженого означення (у скількох класах?), підмета (скільки років минуло), обставини (на скільки це переконливо?), додатка (минуло стільки років).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правопис складних прикметників	\|	Відмінювання займенників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.