Центральна Рада. “Перша” Українська Народна Республіка.

План

ЛЕКЦІЯ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Кафедра теорії та історії держави і права

з дисципліни „Історія держави і права України”

ТЕМА № 7 „Державно-правове відродження України в період національної революції (1917-1920 рр.)”

(4 години)

для І курсу факультетів кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та факультету з підготовки слідчих

Дніпропетровськ – 2006

Лекцію підготував доктор історичних наук, професор, професор кафедри українознавства Дніпропетровського державного університету Заруба В.М.

Рецензенти:

Коржанський М.Й. – доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права ДДУВС.

Голуб А.І.. – доктор історичних наук, професор кафедри російської історії ДНУ.

Лекція обговорена та схвалена на засіданні навчально-наукового комплексу

_________________________

“____”_____________ 200__р., протокол № ____

Мета: вивчити процес виникнення різних форм української державності у ході національно-демократичної революції.Особливу увагу приділити характеристиці державного апарату Першої та Другої УНР, Української Держави гетьмана П.Скоропадського та ЗУНР. Показати особливості побудови та функціонування системи судівництва і судочинства. Проаналізувати джерела права і подати характеристику системи права і норм цивільного, карного та процесуального права.

1. Центральна Рада. “Перша” Українська Народна Республіка.

2. Українська Держава гетьмана П.Скоропадського.

3. Директорія. “Друга “ Українська Народна Республіка.

4. Західно-Українська Народна Республіка.

Література:

1. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917-1920 рр. Центральна Рада. Гетьманат. Директорія. – К: Либідь, 1997. – 206 с.

2. Мироненко О.М. Світоч української державності / Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. – К.: НАНУ, 1995. – 328 с.

3. Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.). – Харків: НУВС, 2000. – 460 с.

4. Тищик Б.Й. Західно-Українська Народна Республіка (1918-1923). Історія держави і права. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 360 с.

Утворення, склад і організація роботи Центральної Ради.Як тільки в Києві стало відомо, що 2 березня 1917 р. цар Микола ІІ зрікся влади, національні сили різного напрямку (самостійники, автономісти, федералісти) розпочали діяльність зі створення єдиного координаційного центру. У ніч з 3 на 4 березня такий центр було утворено і названо Українською Центральною Радою, або просто ЦР. Вона мала об’єднати всі українські партії в боротьбі за відродження власної держави, згодом провести вибори і скликати український парламент, який створить уряд. Отже, 4 березня 1917 р. ЦР офіційно заявила про своє утворення. Головою ЦР обрала М. Грушевського, його заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.

У своїй діяльності від виникнення (4 березня 1917 р.) до ліквідації (29 квітня 1918 р.) ЦР пройшла такі етапи розвитку: 1) 4 березня – 10 червня 1917 р. – національно-політичний блок партій і організацій; 2) 19 червня – 7 листопада 1917 р. – формування на базі ЦР представницького, національного органу влади в Україні; 3) 7 листопада 1917 – 29 квітня 1918 р. – перетворення ЦР у вищий державний законодавчий орган влади парламентського типу (передпарламент). Від Першого універсалу в актах ЦР даються такі правові визначення, як: “законодавчий орган”, “представницький орган”, “революційний, демократичний парламент”. Вона проголошувалася тимчасовим органом, який мав передати владу Установчим зборам. ЦР формувалася не шляхом загальних виборів, а на підставі делегування до її складу представників політичних партій та демократичних громадських організацій. Склад її коливався від 640 до 840 осіб. Структурно ЦР поділялася на Загальні збори, президію Ради (голова та два його заступники), комітет Ради (Малу Раду), комісії Ради. Працювала вона посесійно (звичайні і позачергові) та пленумами. Комітет складався з 33 осіб, які обирали голову, секретарів, скарбника і голів комісій. Провідними рисами діяльності Ради можна вважати парламентаризм, рівноправність, демократизм, прагнення поєднати вирішення соціальних проблем з національними. ЦР видавала нормативно-правові акти у формі законів, універсалів, постанов, ухвал, рішень.

Державно-правові аспекти Універсалів УЦР.Універсали ЦР можна визначити як правові документи у формі звернення до народу, “першими виразними словами української державності”, за влучним визначенням В. Винниченка. Разом з деклараціями, вони містили важливі норми конституційного та цивільного права. Усього ЦР розроблено, ухвалено та оприлюднено чотири такі акти.

Перший універсал ЦР прийняла і проголосила 10 червня 1917 рокуперед закриттям Другого всеукраїнського військового з’їзду. Основні правові норми, які містив Перший універсал, можна звести до нижче зазначеного:

- фактично ЦР перебирала на себе державницькі функції, проголошувалася Тимчасовим урядом України, український народ – сувереном на своїй землі;

- не пориваючи з демократичною, республіканською Росією, Україна ставала автономною в її складі;

- відмова передавати будь-які кошти, податки, митні збори з України до російської (центральної) державної скарбниці;

- запровадження спеціального податку з населення на розбудову власної держави (“на рідну справу”);

- осудження (як неправомірної) великодержавної шовіністичної політики Тимчасового уряду;

- установлення національного взаємопорозуміння між народами України.

У цілому ж основний державно-правовий і політичний зміст акта полягав у проголошенні автономії України. Наслідком виконання його положень стало створення 15 червня 1917 р. автономного уряду – Генерального секретаріату.

Другий універсал ЦР прийняла 3 липня 1917 року після тривалих і болючих переговорів із представниками Тимчасового уряду, як результат взаємопоступок з обох боків. Отже, в універсалі стверджувалося:

- не проголошувати автономію України до скликання Всеросійських установчих зборів;

- ЦР визнавалася представницьким органом влади на Україні в складі Росії;

- Генеральний секретаріат підпорядковувався Тимчасовому уряду як його крайовий орган виконавчої влади;

- комплектацію українських військових частин здійснюватиме надалі російська сторона (генштаб, Міноборони та верховний главком).

Фактично Другий універсал був вимушеним відступом, тактичним кроком назад з боку ЦР у державотворенні, поступкою Тимчасовому уряду.

Проте і Перший, і Другий універсали заклали наріжні цеглинки у відродження української держави та українського конституційного права в новітні часи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Формування української державності в ІІ половині XVII ст..	\|	МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.